Ухвала суду № 56229427, 03.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/112/16-ц Номер провадження 22-ц/786/682/16Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді : Дряниці Ю.В.,

суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2016 року за матеріалами позовної заяви ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Просто страхування» в особі Кременчуцького відділення АТ «Просто страхування» про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2016 року повернутоОСОБА_2 позовну заяву до Акціонерного товариства «Просто страхування» в особі Кременчуцького відділення АТ «Просто страхування» про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки позовна заява не підсудна Автозаводському районному суду м. Кременчука.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу судді скасувати та постановити нову з передачею справи до місцевого суду для розгляду по суті. Посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки судом не враховано, що спір виник з приводу відшкодування шкоди за договором страхування, в зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок вчинення злочину, а тому він має право вибору підсудності відповідно до ч. 3 с. 110 ЦПК України.

Колегія суддів, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 4 ч.1 ст.311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Повертаючи позовну заяву, суддя першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням, а тому справа не підсудна даному суду. При цьому, суддя прийшов до висновку, що підстав для застосування альтернативної підсудності відповідно до частин 5, 7, 8 статті 110 ЦПК України не вбачається.

Однак, колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки він зроблений внаслідок невірного встановлення характеру виниклого спору, що потягло за собою неправильне застосування норм процесуального права.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), законів України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV "Про міжнародне приватне право", від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та положень інших законів, нормативно-правових актів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із найважливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб (ст. 55, 124 Конституції України).

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК). Відповідно до ст.ст.1,3 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом, та справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до Страхової компанії в особі її філії. Предметом та підставами позову є відшкодування шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_3 внаслідок ушкодження здоров'я вчиненим злочином за ст. 286 ч. 1 КК України, відповідно до умов Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № А1/0158225 від 15.02.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та Кременчуцьким відділенням АТ «Просто страхування».

Враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів вважає, що між сторонами виник спір із Договору страхування щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої страхувальником третій особі внаслідок ушкодження здоров'я вчиненим злочином.

Таким чином, можливий обов'язок страховика на здійснення страхового відшкодування виник внаслідок вчинення злочину - в даному випадку ДТП на території Автозаводського району м. Кременчука.

При зверненні до суду за місцем вчинення злочину, позивач керувався ч. 3 ст. 110 ЦПК України, відповідно до якої, позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суддя місцевого суду не дав належної оцінки підставам і предмету позову, натомість вдався в аналіз норм частин 5, 7, 8 статті 110 ЦПК України, що є процесуальним порушенням, яке тягне за собою скасування ухвали.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК).

Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, суд виходить з принципу недопустимості обмеження права громадян на звернення до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Зокрема у рішенні від 04 червня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Також, Європейський суд зазначає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (рішення від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» п.36).

Колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції, постановляючи ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, порушив норми процесуального права та норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що позовна заява не підсудна даному суду, чим порушив гарантовані права позивача щодо ефективного засобу юридичного захисту та справедливого судового розгляду в такому його елементі, як право доступу до суду для захисту порушених прав чи інтересів, що є неприпустимим та порушує принципи діяльності судової влади, яка повинна забезпечувати рівні права всіх осіб, чиї інтереси так чи інакше зачіпає судова діяльність.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали судді та повернення матеріалів заяви до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 307, 311 ч.1 п.4 , 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 січня 2016 року - скасувати.

Матеріали позовної заяви ОСОБА_2 повернути до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження у справі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: (підпис) Ю.В.Дряниця

Судді: (підпис) П.М.Карнаух (підпис) Т.О.Кривчун

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Ю.В.Дряниця