Рішення № 56226513, 29.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/2995/15-ц Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 19 Доповідач Зарицька Г. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Жигановської О.С., Коломієць О.С.

з участю секретаря Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення коштів за договором фінансового лізингу за апеляційною скаргою ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») та просив стягнути з відповідача на його користь 63 000 грн сплачених ним коштів по договору фінансового лізингу, неустойку за невиконання умов договору в розмірі 10 420 грн та понесені судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що 27 жовтня 2014 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00549, за умовами якого відповідач зобов'язався передати йому у власність автомобіль «ЗАЗ Vida» кольору срібляста мідь у строк з 28 жовтня по 12 листопада 2014 року, а він зобов'язався сплатити авансовий платіж та комісійні на загальну суму 63 000 грн. Свої зобов'язання по сплаті авансових та комісійних платежів він виконав наступного дня після укладення договору. Проте вказаного в договорі автомобіля не отримав у зв'язку з відсутністю такого у відповідача. Неодноразові вимоги виконати взяті на себе зобов'язання за договором відповідач залишав без задоволення. На даний час договір розірваний. Вважав, що відповідно до ст.ст. 8, 10 Закону України «Про захист прав споживачів» він має право на повернення сплаченої за договором суми коштів та відшкодування збитків, а тому просив позов задовольнити.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 63 000 грн та 630 грн судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, зазначає, що суд не врахував, що позивачем не в повному обсязі виконані умови договору (не сплачена комісія за передачу предмета лізингу в розмірі 3500 грн), а тому у відповідача ще не виникло обов'язку щодо передачі предмета лізингу, оскільки строки його передачі (120 робочих днів) починають відлік лише після повної сплати першого лізингового платежу. Вважає, що розірвання договору відбулось з ініціативи лізингоодержувача за відсутності будь-яких порушень умов договору зі сторони лізингодавця.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цих межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Судом встановлено, що 27 жовтня 2014 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» (лізингодавець) зобов'язалася придбати автомобіль «ЗАЗ Vida» кольору срібляста мідь у власність та передати його у користування ОСОБА_1 (лізингоодержувачу) на строк та на умовах передбачених цим договором, а ОСОБА_1 зобов'язався до отримання автомобіля сплатити передбачений договором перший лізинговий платіж, прийняти і належним чином використовувати автомобіль за його призначенням (а.с.8-14).

Перший лізинговий платіж складається: з комісійної винагороди за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, що становить 10% від вартості предмета лізингу; авансу, що становить 50% від вартості предмета лізингу; комісійної винагороди за передачу предмета лізингу, що становить 3% від вартості предмета лізингу (п. 8.2.1. договору).

З матеріалів справи видно, що вартість предмета лізингу становить 105000 грн.

28.10.2014 р. та 11.11.2014 р. ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» сплачено аванс в розмірі 52500 грн та комісію в розмірі 10500 грн.(а.с.21).

Комісійна винагорода за передачу автомобіля в розмірі 3500 грн позивачем сплачена не була, а тому висновок суду про виконання ним (позивачем) зобов'язань за договором є необґрунтованим.

Умови поставки та прийому-передачі предмета лізингу визначені розділом 4 договору.

Так, у відповідності до п.4.1. договору лізингодавець передає предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на свій (лізингодавця) поточний рахунок та комісії за передачу предмета лізингу, відповідно до умов ст.1.7. договору. У разі затримки строку сплати авансового платежу (не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк поставки предмета лізингу може бути відповідно змінено.

Згідно з повідомленням ТОВ «Автоліга Експрес» від 28.10.2014 р. видача автомобіля «ЗАЗ Vida» кольору срібляста мідь мала відбутися з 28 жовтня 2014 року по 12 листопада 2014 року (а.с.15).

За положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

15 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» з письмовою заявою, в якій просив достроково припинити дію договору фінансового лізингу №01/14-00549 від 27 жовтня 2014 року на підставі п.10.13. договору в зв'язку порушенням строку передачі об'єкта лізингу та повернути сплачені платежі (а.с.16).

У відповідь на заяву ОСОБА_1 ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» направило позивачу лист №1434 від 13.01.2015 р., де зазначається, що договір фінансового лізингу № 01/14-00549 від 27.10.2014 р. вважається розірваним 17.12.2014 р. Згідно з п.10.12. умов договору сума фактично сплаченого авансового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов договору, комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається. (а.с.17).

Згідно з ч.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Оскільки в порушення п.1.7 умов договору перший лізинговий платіж до закінчення строку, визначеного для передачі предмета лізингу, позивачем у повному обсязі сплачений не був, висновок суду про те, що розірвання договору відбулося з причин прострочення лізингодавцем виконання умов договору щодо передачі предмета лізингу є помилковим.

До того ж, умовами договору строк передачі предмета лізингу визначено не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на поточний рахунок лізингодавця. А тому, навіть за умови повного виконання позивачем умов договору по сплаті першого лізингового платежу, на момент розірвання договору (17.12.2014 р.) відповідач не вважався б таким, що прострочив виконання умов договору щодо передачі предмета лізингу (авансові платежі позивачем сплачені частинами 28.10.2014 р. та 11.11.2014 р.)

Пунктом 10.12. вищевказаного договору визначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем після сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингоодержувач має сплатити штраф у розмірі нарахованого авансового лізингового платежу за дострокове розірвання договору. В такому випадку сума фактично сплаченого авансового платежу лізингоодержувачем підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов даного договору. Комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведених умов договору не врахував та необґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 63000 грн.

Доводи представника позивача, про те, що умови договору фінансового лізингу суперечать вимогам чинного законодавства, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вимог про визнання договору фінансового лізингу недійсним позивач до суду не заявляв.

За таких обставин, коли висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» задовольнити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення коштів за договором фінансового лізингу.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: