Ухвала суду № 56225612, 02.03.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11555/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л.М. Провадження № 22-ц/773/339/16 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Стрільчука В.А.,

суддів Бовчалюк З.А., Шевчук Л.Я.,

секретар судового засідання Шугалова О.М.,

з участю відповідача ОСОБА_1Ю, представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 15 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 03 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством (далі ЗАТ) «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 33-10, за яким відповідач отримав кредит у сумі 30000 доларів США, однак свої зобовязання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 01 липня 2015 року у нього виникла заборгованість: за кредитом 19673,91 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі НБУ) на дату розрахунку складає 413254,78 грн., по відсотках 1025,13 доларів США, що еквівалентно 21533,08 грн., по комісії 177,03 доларів США, що еквівалентно 3718,56 грн. Крім того, позичальнику нараховано пеню в розмірі 9258,47 грн.

З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобовязань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 38-3 від 03 жовтня 2007 року, за яким поручитель зобовязалася відповідати перед кредитором за виконання позичальником умов кредитного договору власними коштами.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством (далі ПАТ) «Акціонерний промислово-інвестиційний банк», який є правонаступником ЗАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк», та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги, зокрема, за вищевказаним кредитним договором.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 447764,89 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 15 січня 2016 року позов задоволено.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором №33-10 від 03 жовтня 2007 року в розмірі 447764 грн. 89 коп., з яких: заборгованість за кредитом 413254 грн. 78 коп., заборгованість по відсотках 21533 грн. 08 коп., комісії 3718 грн. 56 коп., пеня 9258 грн. 47 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»сплачений судовий збір в розмірі 3654 грн., по 1827 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між ЗАТ «Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 33-10, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у сумі 30000 доларів США під 13 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за користування ним не пізніше 01 жовтня 2027 року. Погашення кредиту мало здійснюватися щомісячно згідно з графіком (а. с. 7-11).

Пунктом 5.3.2 вищевказаного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання кінцевого терміну погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, суму неустойки і збитків, передбачених цим договором, у випадках, які визначаються згідно з цим договором істотними та можуть негативно вплинути на стан кредитної заборгованості позичальника, а саме: позичальник прострочив свої зобовязання по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць відповідно до умов цього договору; або у разі несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту; або у випадку перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 % та в інших випадках.

У відповідності з п. 5.2.7 кредитного договору позичальник зобовязаний достроково погасити заборгованість за цим договором протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення від банку про вимогу достроково виконати зобовязання за даним договором у випадках, передбачених п. 5.3.2 договору.

Згідно з п. 6.2 кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується за кожен день прострочення платежу.

Відповідач ОСОБА_1 неналежно виконував свої зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 01 липня 2015 року у нього виникла заборгованість в сумі 21316,84 доларів США, що за курсом НБУ становить 447764,89 грн., яка складається із заборгованості: за кредитом 19673,91 доларів США, що еквівалентно 413254,78 грн., за відсотками 1025,13 доларів США, що еквівалентно 21533,08 грн., комісії 177,03 доларів США, що еквівалентно 3718,56 грн., пені 9258,47 грн.

Вказана заборгованість підтверджується наданим позивачем розрахунком (а. с. 41), який відповідачами не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобовязань за вищевказаним кредитним договором 03 жовтня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 38-3, за яким поручитель зобовязалася відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником своїх зобовязань (а. с. 14).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 та ч. 1 ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор (банк) передав (відступив), а новий кредитор (товариство) прийняло кредитний портфель і набуло усіх прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, в тому числі за кредитним договором № 33-10 та договором поруки № 38-3 від 03 жовтня 2007 року (а. с. 18-28, 40). Договір про відступлення права вимоги є чинним та жодною із сторін не оспорювався.

Таким чином, у встановленому законом порядку до нового кредитора ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права вимоги первісного кредитора ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в тому числі за вищезгаданими кредитним договором та договором поруки.

18 березня 2015 року за № РІВ-4956 ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_3 рекомендованою кореспонденцією вимогу про усунення порушень, в якій пропонувалося відповідачам достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції (а. с. 42, 43).

Однак відповідачі своїх договірних зобовязань в добровільному порядку не виконали.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, стягнувши з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором, яка мала місце станом на 01 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що його не було письмово повідомлено про необхідність дострокової сплати суми заборгованості, у звязку з чим він був позбавлений права на погашення боргу в строк, визначений законом та кредитним договором в позасудовому порядку, не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дійсно передбачено, що якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Однак дана правова норма врегульовує питання, повязані з позасудовою вимогою кредитодавця до споживача, і не містить заборони банку предявити в суд позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором без надіслання йому попередньої позасудової вимоги. Таке право позивача передбачене ст. 3 ЦПК України.

Крім того, надіслану судом копію позовної заяви з додатками до неї ОСОБА_1 одержав 03 вересня 2015 року (а. с. 54), а оскаржуване рішення у справі постановлено 15 січня 2016 року, тобто більш ніж через тридцять календарних, однак протягом цього часу відповідач в добровільному порядку кредит банку не повернув.

Більше того, в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 25 березня 2015 року про реструктуризацію боргу, адресованої ТОВ «Кредитні ініціативи», в якій він посилається на лист позивача від 18 березня 2015 року № РІВ-4956 про дострокове погашення заборгованості в тридцятиденний строк (а. с. 65). Отже 25 березня 2015 року ОСОБА_1 достовірно знав про вказану вимогу ТОВ «Кредитні ініціативи».

За таких обставин формальна відсутність документального підтвердження факту вручення відповідачу вимоги позивача ніяким чином не вплинула на його права та обовязки, зокрема, на право добровільно погасити заборгованість.

Інших заперечень проти висновків суду в апеляційній скарзі не наведено.

В поданому апеляційному суду за межами строків апеляційного оскарження рішення письмовому поясненні представник відповідачів ОСОБА_2 навів іншу обставину, яка, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваного рішення, і полягає в тому, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не має ліцензії НБУ на здійснення валютних операції, а відтак не вправі нараховувати проценти в іноземній валюті та вимагати від позичальників стягнення боргу як в іноземній валюті, так і в її гривневому еквіваленті.

Однак такі доводи представника відповідачів є неспроможними.

Стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зобовязує фінансові установи отримати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема при наданні послуг факторингу.

Разом з тим, за договором про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» отримано послуги, а не надано їх.

За змістом ст. 1079 ЦК України фактором у договорі факторингу може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Наявність у фактора ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями законом не вимагається.

Що стосується доводів представника відповідачів про відсутність у позивача права на отримання грошових коштів за відступленим боргом, необхідно зазначити таке.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня (постанова Верховного Суду України № 6-79цс14 від 02 липня 2014 року).

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у кредитора ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті (постанова Верховного Суду України № 6-145цс14 від 24 вересня 2014 року, 6-190цс15 від 16 вересня 2015 року).

Враховуючи те, що позивач заявив до стягнення суму в національній валюті, у тому числі й вимоги про застосування наслідків порушення кредитного зобовязання у вигляді пені, висновки суду про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» має права вимагати виконання відступленого йому грошового зобовязання, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 15 січня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: