Рішення № 56221090, 29.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2100/16 Справа № 205/6419/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шавула В. С. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 серпня 2015 року ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі: ПАТ «ВіЕйБі») звернувся із вказаним позовом до суду, за яким просив стягнути з ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за кредитним договором № BLаЖГА00066828 від 26.08.2011 року в розмірі 17 892,21 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 26 серпня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №BLaЖГА00066828, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 4 000,00 грн. на поточні потреби, строком користування до 26 серпня 2014 року, включно зі сплатою відсотків за користування у розмірі 15% річних, та щомісячною платою за обслуговування кредиту в розмірі 1,75% від суми кредиту. Позивач свої зобов'язання по кредитному договору виконав в повному обсязі, - кредит надав. Однак, відповідачка свої зобов'язання за договором не виконала, допустивши прострочення виконання кредитних зобов'язань, внаслідок чого за нею, станом на 15.08.2015 року утворилась заборгованість у сумі 17 892,21 грн., а саме: прострочена сума кредиту - 2 324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом - 889,89 грн.; прострочена комісія - 1330,00 грн.; пеня - 13347,66 грн. Оскільки відповідачка добровільно здійснювати погашення заборгованості не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом та просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за кредитом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року ухвалено: позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі» - задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі» суму заборгованості за кредитним договором № BLaЖГА00066828 від 26.08.2011 року в сумі 3 214,55 грн., з якої: прострочена сума кредиту - 2 324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом - 889,89 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 218,00 грн.; в іншій частині позовних вимог - відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на те, що у неї важкий матеріальний стан, то вона не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з неї на користь держави судового збору, вважає, що по строку давності вона нічого банку не повинна, просить ухвалити справедливе рішення суду.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в їх межах та в межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду повністю не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського обслуговування №BLaЖГА00066828, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних, строком користування до 26 серпня 2014 року, включно, зі сплатою комісії за обслуговування в розмірі 1,75% від суми кредиту. Однак, в порушення умов кредитного договору, відповідачка свої зобов'язання не виконувала належним чином, внаслідок чого за нею, станом на 15.08.2015 року утворилась заборгованість у сумі 17 892,21 грн., а саме: прострочена сума кредиту - 2 324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом - 889,89 грн.; прострочена комісія РО - 1 330,00 грн.; плата за пропуск платежів - 13 347,66 грн. Згідно п.4.2. кредитного договору, у випадку невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини договору, при тому, що прострочене виконання боргових зобов'язань за договором перевищило 60 календарних днів, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку штраф у розмірі 25,00 % від суми кредиту. Пунктом 4.3. кредитного договору визначено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань (а саме неповерненої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав, і які не були виконані на день прострочення виконання. Ставка, яка застосовується для обчислення пені, зазначена у п.9 спеціальної частини договору, і становить 0,50%, яка розраховується за методом «факт/360» (метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360). Банк може використати право на застосування пені, починаючи з наступного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем, та закінчуючи днем, що передує даті повного виконання всіх прострочених грошових зобов'язань.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що із наданого позивачем розрахунку вбачається, що починаючи з січня 2013 року до квітня 2015 року, будь-які нарахування за пропуск платежів відсутні. Крім того, грошова сума у розмірі 13 347,66 грн. нарахована у період з 27.04.2015 року по 15.08.2015 року, визначена позивачем як «плата за пропуск платежів», а розрахунків пені чи штрафу, періоду, за який вони нараховані, ставки, відповідно до умов кредитного договору, позивачем не надано та не зазначено у своєму розрахунку. Також, «прострочена комісія РО» як визначено в даному розрахунку становить 1 330,00 грн., яка утворилась в період із 27.03.2013 року по 27.09.2014 року, а починаючи з 27.10.2014 року і по 27.07.2015 року становила суму 1 330,00 грн. однаково у кожний зазначений у розрахунку період, що не може прийматися судом до уваги, так як являється необґрунтованою. Також, суд враховує надані відповідачкою копії квитанцій, які свідчать про свідоме та належне виконання своїх договірних зобов'язань за кредитним договором, а також, те що згідно наданого позивачем розрахунку відповідачка не допускала прострочення сплати періодичних платежів по кредиту до квітня 2015 року. Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості на підставі якого позивач обґрунтовує свої вимоги, суд не приймає як належний, достовірний, допустимий та достатній доказ, а тому вимоги щодо стягнення пені та простроченої комісії суд залишає без задоволення, у зв'язку із тим, що позивач нехтуючи покладеним на нього обов'язком доказування, відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, не надав належного розрахунку заборгованості стосовно пені та простроченої комісії. Суд приходить висновку, що відсутні підстави для застосування строків позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, що заявлено відповідачкою. Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у частині стягнення із ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором № BLaЖГА00066828 від 26.08.2011 року в розмірі 3 214,55 грн., з якої: прострочена сума кредиту - 2 324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом - 889,89 грн. Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, в силу статті 88 ЦПК України, суд враховує, що позивач на час звернення до суду із заявою від сплати судового збору в силу п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений, позовні вимоги ПАТ підлягають до часткового задоволення, у зв'язку із чим із ОСОБА_2 належить до стягнення на користь держави судовий збір у сумі 1218,00 грн.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду в межах доводів апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат, оскільки у відповідності до вимог статті 82 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони має право звільнити її від оплати судового збору.

В заяві до суду відповідач зазначала, що вона хворіє і у неї важкий матеріальний стан (а.с.34).

Судом першої інстанції ці обставини не перевірені та не надана їм належна правова оцінка.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині стягнення судового збору на підставі п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з кредитних правовідносин щодо повернення кредитних коштів.

За правилами ст.ст. 526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 549,550 ЦК України неустойкою є штраф або пеня, та право на неї виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданим невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до вимог ст. ст. 549 - 552 ЦК України; ч.2 цієї статті передбачає дострокове стягнення позичених коштів.

Зазначена неустойка нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України.

Колегія суддів переглядаючи справу в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, аналізуючи докази у справі, дійшла висновку, що факт неналежного виконання договору банківського обслуговування № BLаЖГА00066828 від 26.08.2011 року зі сторони відповідача знайшов своє підтвердження за розглядом справи, а тому позивач-банк мав право на повернення кредитних коштів.

Строк позовної давності позивачем не порушений, оскільки термін повернення кредитних коштів визначено сторонами до 26 серпня 2014 року включно, з позовом до суду банк звернувся 27.08.2015 року, останній платіж на погашення кредиту відповідачем здійснено 28.01.2013 року (а.с.7), за спірними правовідносинами не був обумовлений сторонами збільшений строк позовної давності, а тому застосовується загальний строк позовної давності терміном - три роки.

Наявність заборгованості по кредиту в сумі 2 324,66 грн., по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 889,89 грн., підтверджено належними доказами у справі та не спростовано відповідачем.

В цій частині рішення суду першої інстанції є правильним і колегія суддів залишає його без змін.

Викладені в апеляційній скарзі доводи відносно скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка колегією суддів залишена без змін, висновків суду першої інстанції не спростовують та стосуються переоцінки доказів у справ і незгоди з висновками суду по їх оцінці, що не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Порушення умов кредитного договору позичальником не спростовано за матеріалами справи.

Правових підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі колегія суддів не вбачає, оскільки в межах доводів апеляційної скарги таких підстав не встановлено.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що відповідач має важкий матеріальний стан, оскільки відповідно довідки управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська від 22.02.2016 року № 1011/06/26 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам 3 групи та розмір її пенсії складає за період з вересня по листопад 2015 року - 1049 грн. щомісячно, за період з грудня 2015 року по лютий 2016 року - 1174 грн. щомісячно. Інших доходів відповідача - не встановлено.

За таких обставин у відповідності до вимог ч.ч.1,3 ст.82 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим звільнити відповідача від сплати судового збору в розмірі, визначеного судом першої інстанції - 1218 грн. на користь держави.

Судовий збір на підставі ст. 88 ЦПК України ч.2, - компенсується за рахунок держави, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року - змінити в частині стягнення судового збору.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь