Ухвала суду № 56220805, 25.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2016 р. м. Київ К/800/66696/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю позивача та представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року

за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Державної реєстраційної служби України про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що працював на посаді начальника реєстраційної служби Ірпінського районного управління юстиції Київської області. Наказами Державної реєстраційної служби України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_5» від 20 травня 2014 року №24/11 та «Про звільнення ОСОБА_5» від 20 травня 2014 року №397/К його звільнено з займаної посади за систематичне невиконання своїх обов'язків за пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважаючи звільнення незаконним, просив суд визнати незаконними та скасувати вказані накази, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, не правильно застосовано норми КЗпП України. Вказує, що суд не дав належної оцінки обставинам справи.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідачі просять відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін. Посилаються на те, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 працював на посаді начальника реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області з 24 грудня 2012 року.

Відповідно до наказів Державної реєстраційної служби України від 04 жовтня 2013 року № 11/29 і від 23 січня 2014 року № 7/11 позивачу оголошувались догани за неналежне виконання службових обов'язків.

Наказом Державної реєстраційної служби України від 31 січня 2014 року № 65/к позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін (відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у ОСОБА_5 поновлено на посаді начальника реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області з 31 січня 2014 року.

На виконання рішення суду та на підставі письмової заяви позивача від 08 квітня 2014 року, наказом Державної реєстраційної служби України від 10 квітня 2014 року № 266/10, позивача поновлено на посаді начальника реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області з 31 січня 2013 року. Позивач ознайомився з цим наказом 28 квітня 2014 року, про що свідчить відповідна відмітка.

Державною реєстраційною службою України на підставі наказу від 18 квітня 2014 року № 190 у період з 22 по 25 квітня 2014 року проведено позапланову перевірку діяльності реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області та підвідомчих їй реєстраційних служб, у тому числі і реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області з питань планування діяльності, організаційної та інформаційно-аналітичної роботи реєстраційної служби, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців, легалізації об'єднань громадян, державної реєстрації друкованих ЗМІ та інформаційних агентств, за результатами якої складено довідку від 25 квітня 2014 року.

В ході проведення перевірки встановлено порушення реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області:

- вимог статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: хронологічного розташування документів у реєстраційних справах;

- невиконання вимог наказу Укрдержреєстру від 06 березня 2013 року №138 «Про надання інформаційно-консультативної допомоги заявникам з питань реєстрації речових прав на нерухомість», а саме: не вжито заходів для створення комфортних умов для надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації речових прав, не організовано та не забезпечено роботу з функціонування в органах державної реєстрації прав інформаційно-консультативних груп для надання роз'яснень у приміщеннях прийому громадян;

- відсутність належного контролю начальника реєстраційної служби ОСОБА_5 щодо зберігання прийнятих заяв та документів поданих разом з ними, їх розгляду та проведення державної реєстрації у встановлені законодавством строки;

- порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17 жовтня 2013 року № 868 та від 22 червня 2011 року № 703 щодо строків проведення державної реєстрації прав за заявами зареєстрованими за номерами 5662215, 5662404, 5703506, 5794999, 5812935, 5938624, 5987973 6091976 6093241, 5167110, 6107835, 5662215, 1211061, 848499.

- порушення вимог частини 11 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 9 Порядку реєстрації прав №703, пункту 10 Порядку реєстрації прав № 868, пункту 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 у реєстраційній справі за номером 135558932109, а саме: відсутній документ, що посвідчує особу заявника;

- порушення статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав власності на підставі завіреної копії свідоцтва про право власності, що також відображено у відповідних витягах з Державного реєстру прав за заявами зареєстрованими за номерами 1182402, 1211061.

За результатами проведеної перевірки, Державною реєстраційною службою України зроблено висновок про невжиття начальником реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області ОСОБА_5 заходів щодо забезпечення неухильного дотримання законодавства у сфері державної реєстрації прав, заходів щодо належної організації роботи служби, а також неспроможність самостійно виконувати функції та забезпечувати виконання покладених на нього посадових обов'язків та рекомендовано притягнути позивача до відповідальності, відповідно до статті 147 КЗпП України.

Від надання пояснень за результатами ознайомлення з довідкою про результати проведення позапланової перевірки діяльності реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області та підвідомчих їй реєстраційних служб від 25 квітня 2014 року, позивач відмовився, про що складено відповідний акт від 19 травня 2014 року.

На підставі подання начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Київській області Грабара О.В. від 19 травня 2014 року №3-1/4370, Державною реєстраційною службою України прийнято наказ від 20 травня 2014 року №24/11, яким застосовано до начальника реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області ОСОБА_5 за неналежне виконання службових обов'язків дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади відповідно до статті 147 КЗпП України.

Наказом Державної реєстраційної служби України від 20 травня 2014 року №397/к позивача звільнено із займаної посади з 20 травня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позивачем службових обов'язків і у зв'язку з наявністю застосованих до нього і не знятих дисциплінарних стягнень у вигляді догани, що не втратили юридичної сили за давністю, ОСОБА_5 правомірно звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором.

Проте, такі висновки судів не ґрунтуються на встановлених обставинах і є передчасними.

Державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу». Згідно із статтею 9 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами.

Так, спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну службу».

Відповідно до статей 10, 17 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов'язаний забезпечувати ефективну роботу та виконання покладених на нього службових обов'язків; суворо дотримувати Конституцію та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки, про що приймає присягу державного службовця.

Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), державна служба припиняється також з підстав, визначених даною статтею.

Особливості застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців передбачені статтею 14 цього ж Закону. Так, частиною першою цієї норми визначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Статтею 147 КЗпП України передбачені два види дисциплінарних стягнень, які також можуть застосовуватись до державних службовців: догана або звільнення.

Вид дисциплінарного стягнення визначає суб'єкт, який наділений повноваженнями його застосувати.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні працівником трудової дисципліни.

Такими підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях працівника ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (частина 3 статті 149 КЗпП України).

Отже, враховуючи приписи частини 3 статті 149 КЗпП України, наказ про застосування до працівника дисциплінарного стягнення повинен бути обґрунтованим, а вид стягнення визначений з урахуванням усіх обставин, що спричинили виникнення підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З матеріалів справи видно, що наказ Державної реєстраційної служби України від 20 травня 2014 року №24/11 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_5» мотивований невжиттям позивачем заходів щодо забезпечення неухильного дотримання законодавства у сфері державної реєстрації прав, заходів щодо належної організації роботи служби, а також неспроможність самостійно виконувати функції і забезпечувати виконання покладених на нього посадових обов'язків.

Проте, в оскаржуваному наказі № 24/11 відсутня інформація щодо дій або бездіяльності позивача, які свідчать про неналежне виконання ним посадових обов'язків, не зазначено, які саме посадові обов'язки він не виконав, в чому полягає вчинений позивачем дисциплінарний проступок та дату його вчинено.

Таким чином, цей наказ є немотивованим, оскільки викладені в ньому причини притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності носять формальний характер і не містять чіткої інформації щодо порушення позивачем трудової дисципліни та дати вчинення ним правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За змістом наведеної норми закону, система має місце у разі вчинення працівником проступку на роботі після застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке не втратило юридичної сили.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Крім того, у наказі про звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний навести конкретні факти порушень, не обмежуючись загальним посиланням на систематичне порушення трудових обов'язків з боку працівника.

У наказі Державної реєстраційної служби України від 20 травня 2014 року №397/к про звільнення позивача із займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України також відсутня дата вчинення проступку та дата його виявлення.

Вказаний наказ, як і наказ № 24/11 видано на підставі довідки про результати проведення позапланової перевірки діяльності реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області та підвідомчих їй реєстраційних служб від 25 квітня 2014 року.

У довідці наводяться численні порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні реєстраційних дій реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції, у тому числі і керівником цієї служби - позивачем. Зокрема, одним з таких порушень є проведення державної реєстрації прав власності на підставі завіреної копії свідоцтва про право власності без дотримання статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що відображено у відповідних витягах з Державного реєстру прав за заявами зареєстрованими за номерами 1182402, 1211061.

Разом з тим, дата проведення реєстрації прав власності у довідці не вказана, тобто відсутні відомості про час вчинення цього порушення.

Що стосується інших порушень, то судами їм також не надавалась оцінка як і обґрунтованості наказів відповідача, його доводам щодо обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення.

Досліджуючи докази та встановлюючи обставини у справі, суди не звернули на це уваги, не перевірили, чи з дотриманням строків, передбачених статтею 148 КЗпП України застосовано до позивача дисциплінарне стягнення, у чому саме полягає неналежне виконання службових обов'язків та коли саме.

Крім того, із змісту оскаржуваних наказів № 24/11 і № 397/к від 20 травня 2014 року видно, що ОСОБА_5 звільнено з двох самостійних підстав, а саме: за неналежне виконання службових обов'язків (статті 14 Закону України «Про державну службу) та за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором (пункт 3 частини 1 статті 40 КЗпП України)

Кожна з наведених підстав потребує правової оцінки, а звільнення за такий проступок може мати місце з дотримання юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності як звільнення, що є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, з дотримання порядку та строків притягнення до відповідальності.

Згідно із частиною 3 статті 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що судами відповідно до вимог статті 11 КАС України не вжито усіх заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі під час вирішення спору.

Частиною 1 статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно із частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак