Ухвала суду № 56220714, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/2137/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Цуркана М. І.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника третьої особи - Одеської міської ради - Бондаренка І. О.,

представника третьої особи - Фірми "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року у справі за позовом Громадської організації "Портофранко" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, треті особи: Фірма "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, Одеська міська рада про визнання незаконною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації,

встановив:

Громадська організація "Портофранко" звернулась з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, треті особи: Фірма "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, Одеська міська рада про визнання незаконною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: скасовано реєстрацію декларації від 28 лютого 2014 року № ОД 143140590763 про готовність об'єкта до експлуатації - комплексної реконструкції Грецької площі у м. Одесі (перший пусковий комплекс), будівництво підземного паркінгу у південному крилі площі за адресою: м. Одеса, пл. Грецька (південне крило),1; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, третя особа - Фірма "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю - звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати його та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представників третіх осіб, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 26 грудня 2008 року Фірма «Київ» у вигляді ТОВ отримала в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області дозвіл № 1094 на виконання будівельних робіт з комплексної реконструкції Грецької площі у м. Одеса (перший пусковий комплекс), будівництво підземного трьохрівневого паркінгу у південному крилі площі Грецька 1 у м. Одеса, з терміном дії дозволу - ІV квартал 2011 рік.

28 лютого 2014 року Фірма «Київ» як замовник подала до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - комплексна реконструкція Грецької площі у м. Одеса (перший пусковий комплекс), будівництво підземного паркінгу у південному крилі площа Грецька 1 у м. Одеса, ДК-1242,2, категорія складності ІІІ.

Подана декларація про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області 28 лютого 2014 року за № ОД 143140590763.

Не погодившись з цією декларацією, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність факту порушення прав та інтересів ГО «Портофранко».

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, оскільки незаконне будівництво та експлуатація Фірмою «Київ» у вигляді ТОВ підземного паркінгу у південному крилі площі за адресою: м. Одеса, пл. Грецька (південне крило), - обмежує соціальні, економічні, творчі та інші права членів ГО «Портофранко», у тому числі на вільне пересування по території загального користування - площі Грецькій у м. Одесі.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що ГО «Портофранко» звернулось до суду саме в інтересах членів зазначеної громадської організації, з приводу порушення прав користування територією загального користування.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим, як встановлено судами обох інстанцій, позов заявлено позивачем - Громадською організацією "Портофранко" на захист прав, свобод та інтересів членів зазначеної громадської організації, при цьому - невизначеного кола осіб, тобто не про захист особистих прав юридичної особи, як суб'єкта правовідносин.

Здійснення у даному випадку представництва за законом, відповідно до Закону України "Про громадські об'єднання" та Статуту товариства, не змінює природу спірних правовідносин, як таких, що здійснюються у межах відносин між членами товариства та відповідачами. Тобто стороною такого спору (а не стороною судового процесу) є фізичні особи.

Аналіз суб'єктного складу даного спору та природи спірних правовідносин, як таких, що не відповідають статті 2 КАС України, свідчить про відсутність порушеного права позивача у спорі, про що правильно вказав суд першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з вище вказаного.

Водночас, згідно із ч.ч. 1 і 2 ст. 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.

Проте, вказані приписи ст. 52 КАС України суд першої інстанції не застосував, чим порушив норми процесуального права.

Отже, при розгляді справи суди вдалися до оцінки дій відповідача, при цьому не дослідили порушення прав осіб та не навели порушених відповідачем норм права, які б встановлювали загальнообов'язкові правила поведінки по відношенню до позивача, тобто не вказали які права будуть захищені (відновлені) саме позивача.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції не може встановлювати нові обставини у справі, зокрема щодо порушеного права позивача, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суди повинні мати на увазі, що порушене право має бути визначено законом, мати певний зміст.

При цьому під терміном "право на вільне місце пересування", про яке вказав суд апеляційної інстанції, слід розуміти його зміст, а саме: заборону в пересуванні. Натомість, позивач намагається ототожнити порушення основ містобудування з конституційним порушенням свободи пересування.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то скаргу третьої особи слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Фірми "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: