Ухвала суду № 56220457, 25.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2016 р. м.Київ К/800/37507/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року

у справі №600/354/15-а

за позовом Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної

державної адміністрації Тернопільської області

до ОСОБА_4

про стягнення надміру виплачених коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області звернулося до Козівського районного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплачених коштів.

Постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Державного бюджету 92370,86 грн. надміру виплачених коштів державної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року постанову районного суду Тернопільської області від 05 червня 2015 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року скасувати, постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2015 року - залишити в силі.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Головацький Василь Фодорович направив до Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям від 05.02.2013 року, від 06.08.2013 року, від 31.12.2013 року, від 07.02.2014 року, від 08.08.2014 року та від 05.02.2015 року відповідачу було призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. На підставі вказаних рішень виплачено відповідачу 92370,86 грн.

Під час перевірки Управлінням праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації (акт перевірки від 16 лютого 2015 року) встановлено, що ОСОБА_4, при зверненні в управління праці та соціального захисту населення Козівської РДА за призначенням державної допомоги малозабезпеченим сім'ям, подала не повну інформацію.

20 березня 2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення Козівської РДА відповідачу направлено повідомлення за №01-04/177 з вимогою повернути до 30 березня 2015 року переплачену суму у розмірі 80853,59 грн. та повідомлення за № 01-04/177 з вимогою повернути до 30 березня 2015 року переплачену суму у розмірі 11517,27 грн.

Однак, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наступне.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо стягнення необґрунтовано виплаченої соціальної допомоги.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обовязку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією із визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Згідно із статтею 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

В справі позов заявлений про стягнення грошових коштів, а тому на думку колегії суддів, не підпадає під дію пункту 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Згідно статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

За пунктом 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.

Даний спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на кошти у розмірі 92370 грн. 86 коп. та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, а тому спір має приватно-правовий, а не публічний характер. Тому, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи наведене, колегія суддів, приходить до висновку, що за суб`єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, прийняті у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, статтями 220, 222, 223, частиною 1 статті 228, статтями 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі №600/354/15-а скасувати.

Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрити.

Роз'яснити Управлінню праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області про право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді