Ухвала суду № 56220300, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/28922/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства «Жовтоводський водоканал Дніпропетровської обласної ради» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Жовтоводський водоканал Дніпропетровської обласної ради» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Жовтоводський водоканал Дніпропетровської обласної ради» про стягнення з нього на користь позивача адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 165673 грн. 21 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалоюДніпропетровського апеляційного дміністративного суду від 02 червня 2015 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з КП «Жовтоводський водоканал» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції розмірі 165 640 грн. 08 коп., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях, які надійшли на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявникане підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що протягом 2011 року на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників становила 389 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві, обчислена розрахунковим шляхом, становила 27606 грн. 68 коп., зазначені обставини підтверджуються звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011рік, який відповідачем було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2011рік для підприємства відповідача становить 16 робочих місць, а працевлаштовано на підприємстві протягом 2011року 10 осіб інвалідів (форма № 10-ПІ).

Відповідач протягом 2011 року подавав до Жовтоводського міського центру зайнятості щомісячні звіти про наявність вакансій для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність за форою №3-ПН, але у вказаних звітах не було зазначено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ), позивач зазначає, що відповідач за 6 робочих місць, призначених для працевлаштування на підприємстві інвалідів і не зайнятих ними, повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2012 року суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 165 640 грн. 08 коп.

Згідно розрахунку суми позову заборгованість відповідача складає 165673 грн. 21 коп., з яких сума адміністративно-господарських санкцій -165640 грн. 08 коп., пеня - 33 грн. 13 коп.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що відповідачем у 2011 році не було здійснено усі залежні від нього заходи щодо працевлаштування на підприємстві осіб-інвалідів, чим не виконано нормативу працевлаштування на підприємстві таких осіб, а тому є підстав застосовувати за це правопорушення до нього штрафні санкції у розмірі 165640 грн. 08 коп. При цьому, на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, а тому розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимоги щодо стягнення такої суми є такими, що не відповідають нормам Закону, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон № 875-ХІІ) від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації,фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 803-XII) від 1 березня 1991 року № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні даніу повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики № 420 від 19.12.2005 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Форми звітності та інструкцій щодо їх заповнення. Такими формами було визначено, зокрема: №3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Із загальних положень даної інструкції вбачається, що вона викладається у вигляді таблиці, перша половина якої становить відомості про підприємство, а друга характеристики вакантного місця (графи 1-8); основні вимоги до претендента на вакансію (графи 9-12); додаткові вимоги ( графи 13-15).

За цільовим призначення дана форма використовується, для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

В свою чергу графи 13 - 15 (розділ додаткові вимоги) заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги: <…>Уграфі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: <…> 11 - інваліди.

Як вбачається з наданих на вимогу суду першої інстанції, звітів про наявність вакансій форм № 3-ПН за 2011 рік, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем не підтвердження факту його звернення, у встановлений законом спосіб, до позивача з метою забезпечення працею інвалідів та створення ним необхідної кількості робочих місць (графи 15 по всім формам не заповненні, виключення - звітність за жовтень, грудень місяці), визначених самостійно у річному звіті за цей рік (форма № 10-ПІ).

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правовоївідповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що вінужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України на підставі аналізу наведених норм матеріального права дійшла висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року від 28 січня 2014 року (№№ 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13 відповідно).

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Жовтоводський водоканал Дніпропетровської обласної ради» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Жовтоводський водоканал Дніпропетровської обласної ради» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець