Ухвала суду № 56219994, 29.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 758/4619/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Роман О.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3199/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Кравець В.А., Семенюк Т.А.

при секретарі - Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернулась у квітні 2015 року.

Зазначала, що 16.01.2013 року вона передала ОСОБА_2 у позику 276 000,00 грн., що в еквіваленті становило 34 000,00 доларів США, а остання зобов'язалась повернути грошові кошти в повному обсязі 25.04.2013 року. Викладені обставини підтверджується розпискою, яка містить підпис відповідача. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе обов'язків, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на її користь 813 118,03 грн., з яких 714 000,00 грн. - сума позики, що станом на 04.06.2015 року є еквівалентом 34 000,00 доларів США, 17 467,40 грн. - три проценти річних від простроченої суми, в період з 26.04.2013 року по 04.06.2015 року із позики в сумі 276 000,00 грн., 81 650,63 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми позики, в період з 17.04.2014 року по 17.04.2015 року.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача кошти в сумі 735 121,40 грн., з яких 714 000,00 грн. - сума позики, що станом на 04.06.2015 року є еквівалентом 34 000,00 доларів США, 17 467,40 грн. - три проценти річних від простроченої суми, за період з 26.04.2013 року по 04.06.2015 року, із позики в сумі 276 000,00 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.

Судом вірно встановлено, що 16.01.2013 року ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_3. в борг кошти в сумі 276 000,00 грн., що є еквівалентом 34 000,00 доларів США, які зобов'язалася повернути 25.04.2013 року.

Викладені обставини підтверджуються розпискою від 16.01.2013 року за підписом відповідача.

Згідно з рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.11.2012 року, після розірвання шлюбу, ОСОБА_3. прізвище змінено на «ОСОБА_3».

Отримані за договором позики грошові кошти ОСОБА_2 ні у встановлений в договорі позики строк, ні в подальшому в добровільному порядку не повернула, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, 3% річних та пені.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 1047 ЦК України встановлює письмову форму для договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, до грошового зобов'язання, у якому визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, застосовують курс цієї одиниці по відношенню до гривні на день ухвалення судового рішення.

Оскільки факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики від 16.01.2013 року достовірно встановлено, то суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу та трьох відсотків річних в загальному розмірі 735 121,40 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5, з яким відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі, не надавав згоди на оформлення розписки від 16.01.2013 року, а тому суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки до даних правовідносин положення ст. 65 СК України не застосовуються.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Доводи апеляційної скарги, що при ухваленні рішення судом першої інстанції безпідставно не були застосовані положення ч.2 ст. 65 СК України стосовно права одного з подружжя на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, укладений договір позики не є договором по розпоряджанню майном, зокрема, спільним майном подружжя, оскільки за умовами договору позики ОСОБА_2 отримала грошові кошти в борг, а не розпорядилась майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що зазначена позика була безгрошовою.

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту не отримання грошових коштів від позивача чи не підписання боргової розписки.

Крім того колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 до моменту пред'явлення до неї позову про повернення боргу не оскаржувала договір позики з підстав неотримання нею грошових коштів.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вказана цивільна справа вже розглядалась в судовому порядку, оскільки, як вбачається з ухвали Подільського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на підставі розписки та позовна заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 207 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: