Рішення № 56218483, 22.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2016Справа № 910/19399/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Національного банку України до публічного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення 2339988,58 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Григорчук В.І. (довіреність від 28.04.2011 № 18/208/2794-5605);

від відповідача: Варицький Є.В. (довіреність від 23.12.2015 № 00128/0/14-15),

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року до Господарського суду міста Києва звернувся НБУ із вищевказаним позовом.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов'язання за договором від 22.08.2013 № Г-2245 про інвестування у житлове будівництво, яке полягає у передачі об'єктів будівництва у встановлений договором строк, у зв'язку із чим позивачем заявлені вимоги про стягнення з ПАТ «ХК «КИЇВМІСЬКБУД» неустойки у вигляді штрафу в сумі 799020,28 грн та пені в сумі 1540968,30 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі № 910/19399/15, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015, позов задоволено у повному обсязі.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 вищеназвані судові акти скасовано, а справу № 910/19399/15 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

За наслідками повторного автоматичного розподілу, здійсненого в порядку, передбаченому ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, та на підставі розпорядження керівника Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 № 04-23/41, справу № 910/19399/15 передано на розгляд судді Карабань Я.А.

Ухвалою від 13.01.2016 дану справу прийнято до розгляду визначеного судді.

У судовому засіданні 22 лютого 2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважних представників сторін, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між НБУ, як інвестором, та ПАТ «ХК «КИЇВМІСЬКБУД», як забудовником, укладено договір від 22.08.2013 № Г-2245 про інвестування у житлове будівництво (далі - договір), відповідно до предмета якого інвестор в порядку та на умовах, визначених цим договором, бере участь у здійсненні фінансування будівництва об'єктів будівництва, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору, а забудовник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором збудувати та передати інвестору об'єкти будівництва належної якості за актами приймання-передавання за кожною адресою та зареєструвати їх в Департаменті будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (п. 1.1 договору).

Згідно з розділом «Визначення» договору «об'єкт будівництва» - це квартири у житлових будинках згідно з Адресним переліком квартир, що наведено у додатку № 1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається з п. 3.1 договору, загальна вартість об'єктів будівництва становить 58383650,55 грн, у тому числі ПДВ - 9730608,43 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата проводиться інвестором в національній валюті України - гривня, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору в сумі, яка передбачена пунктом 3.1 договору.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що забудовник передає інвестору об'єкти будівництва за актами приймання-передавання у строки, що зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Забудовник зобов'язаний передати у власність інвестору у строк визначений у пункті 5.1 договору об'єкт будівництва за актом приймання-передавання разом із документами визначеними у пункті 5.2 цього договору (п.п. 6.1.5, 6.1.8 договору).

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

У частині 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Так, судом встановлено, що інвестор меморіальним ордером від 27.08.2013 № 1100001483 (#723449236) перерахував на користь забудовника загальну вартість об'єктів будівництва, тобто 58383650,55 грн (вказаний розрахунковий документ міститься в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії). Наведений факт водночас підтверджується довідкою забудовника від 28.08.2013 № Ф/РН/1193, засвідчена копія якої наявна в матеріалах справи.

У подальшому, додатковою угодою від 15.10.2013 № Г-2277 до договору сторони вирішили додаток № 1 «Адресний перелік квартир» викласти в новій редакції, яка наведена у додатку до даної угоди.

Відповідно до «Адресного переліку квартир» (додаток № 1 до договору у новій редакції), забудовник зобов'язався передати інвесторові квартири, що знаходяться, зокрема, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання (секція 2) загальною вартістю 11219888,24 грн у 3 кварталі 2014 року.

Забудовник звернувся до інвестора з проханням, викладеного у листі від 12.02.2015 № 00496/0/2-15, щодо доплати грошових коштів в сумі 194687,24 грн у зв'язку зі збільшенням фактичної площі квартир, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання (секція 2).

Сторонами підписано і скріплено відбитками печаток акт від 13.02.2015 № 4, відповідно до якого забудовник передав, а інвестор прийняв 21 квартиру загальною площею 1095,60 м2, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання, 30 (засвідчена копія акту міститься в матеріалах справи).

Згідно з меморіальним ордером від 25.02.2015 № 1100000240 (#947279836) інвестор перерахував на користь забудовника додаткові 194687,24 грн.

Таким чином, позивачем оплачено об'єкти будівництва - 21 квартиру загальною площею 1095,60 м2, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання, 30 у повному обсязі на суму 11414575,48 грн.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням забудовником зобов'язання за договором, яке полягає у передачі інвесторові об'єктів будівництва (квартир) після встановленого договором терміну.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків передачі об'єктів будівництва, позивач звернувся до відповідача з листом від 16.04.2015 № 0/25-106/1633 (а.с. 24-25), в якому на підставі п. 7.2. договору, просив сплатити пеню у розмірі 1540968,30 грн та штраф у розмірі 799020,28 грн.

Проте відповідач у справі відповіді на зазначений лист не надав, штрафні санкції не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Так, як встановлено сторонами у додатку № 1 до договору (в редакції додаткової угоди від 15.10.2013 № Г-2277), відповідач був зобов'язаний передати позивачеві квартири, що знаходяться, зокрема, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання (секція 2) у 3 кварталі 2014 року, тобто в термін до 30 вересня 2014 року, включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як вбачається з акту від 13.02.2015 № 4, вказані вище об'єкти будівництва передано забудовником інвесторові фактично 13 лютого 2015 року.

При цьому суд відзначає, що доказів продовження сторонами договору терміну передачі об'єктів будівництва до 13 лютого 2015 року матеріали справи не містять.

З наведеного вбачається, що відповідач вважається таким, що прострочив.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Щодо вказівок господарського суду касаційної інстанції, наведених у постанові 22.12.2015 у даній справі, суд першої інстанції зазначає таке.

Так, господарський суд касаційної інстанції у своїй постанові, посилаючись на приписи ст. 61 Конституції України, зазначає, що одночасне стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення останнім зобов'язання за договором свідчить про недотримання положень, встановлених у вказаній статті Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Однак, суд, розглядаючи спір у даній справі, не погоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції, яка стала підставою для скасування судових актів судів першої та апеляційної інстанцій, прийнятих при першому розгляді даної справи, з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, яка прийнята судовою палатою у господарських справах, та постановою Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, яка прийнята всіма судовими палатами названого суду (41 суддя).

При цьому суд вважає за необхідне вказати на те, що Верховний Суд України у своїй постанові, на яку посилається суд касаційної інстанції як на підтвердження своєї правової позиції, дійшов висновку, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності.

Крім того суд звертає увагу на те, що Пленумом Вищого господарського суду України у пункті 2.1 постанови від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», зокрема, роз'яснено, що одночасне застосування неустойки у вигляді пені і штрафу не свідчить про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Виходячи з наведених правових позицій судів вищих інстанцій, застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді пені і штрафу не тягне за собою порушення ст. 61 Конституції України, оскільки вказані форми неустойки мають один вид відповідальності.

Так, у пункті 7.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковим договором від 15.10.2013 № Г-2277) визначено, що у разі порушення забудовником строків передачі об'єктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до дня виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд відзначає, що наведена умова договору відповідає конструкції, яка наведена в абзаці 3 частини 2 статті 231 ГК України.

Таким чином, підсумовуючи сукупність фактичних обставин справи, норм права та наведених правових позицій Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог НБУ щодо застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення з останнього пені та штрафу за прострочення терміну передачі позивачеві об'єктів будівництва.

При цьому суд зазначає, що відповідач звернувся до суду з клопотанням від 08.02.2016, яким просить зменшити розмір неустойки до 400000,00 грн. Дане клопотання відповідач мотивує тим, що, на думку останнього, позивачеві не завдано будь-яких значних збитків чи інших втрат, матеріальної або будь-якої іншої шкоди. Також відповідач вважає, що позивач мав довести обставини щодо відповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, тобто є співрозмірним.

Крім того, у вказаному клопотанні відповідач зазначив, що, на його думку, неустойка у вигляді пені застосуванню не підлягає, оскільки така відповідальність підлягає застосуванню лише за порушення грошового зобов'язання.

Однак, суд не погоджується із твердженнями відповідача щодо неможливості застосування такої відповідальності як пеня за порушення негрошового зобов'язання, оскільки наведені норми права не встановлюють виключне застосування такої санкції лише за порушення грошового зобов'язання, тобто такі доводи відповідача суперечать наведеним вище положенням законодавства, а також порушують принцип презумпції правомірності правочину, викладений у ст. 204 ЦК України.

Також суд відзначає, що нормами чинного законодавства не покладено на кредитора обов'язок доводити співрозмірність розміру стягуваної суми (неустойки), порівняно із обставинами, які призвели до застосування такої цивільно-правової санкції.

Розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, суд виходить з такого.

Положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлено, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписом п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Виходячи з наведених норм права і обставин даної справи, суд вважає за необхідне скористатися своїм правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір неустойки, який складає 20,5 % від суми, на яку прострочено зобов'язання, на тридцять відсотків.

При цьому суд бере до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, який виконано останнім у поновному обсязі, тобто передано об'єкти будівництва повністю; незначність прострочення зобов'язання (4 місяці і 2 тижні), порівняно із загальним періодом проекту за договором; соціальну спрямованість діяльності відповідача (житлове будівництво у м. Києві); складні умови для здійснення господарської діяльності (зокрема, зростання курсу іноземних валют); фактичне досягнення позивачем мети, обумовленої договором (отримання об'єктів будівництва); відсутність належних доказів, які б свідчили про заподіяння позивачеві збитків та порушення інших інтересів, що заслуговують на увагу. Враховуючи наведене, клопотання відповідача щодо зменшення неустойки підлягає задоволенню частково.

Таким чином, позов НБУ підлягає задоволенню частково, а саме: пеня підлягає стягненню в сумі 1078677,81 грн, а штраф в сумі 559314,20 грн.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК).

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 49 ГПК України та абзац 3 п. 2.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов Національного банку України задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9; ідентифікаційний код 00032106) пеню в сумі 1078677,81 (один мільйон сімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят сім) грн 81 коп.; штраф в сумі 559314,20 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 20 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 46799,77 (сорок шість тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн 77 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено 01 березня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань