Рішення № 56217443, 23.02.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.02.2016 Справа № 905/3016/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Вороніній О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харків

до відповідача: ОСОБА_1, м. Краматорськ, Донецька область

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Святогірської міської ради

про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна до комунальної власності

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3, за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1438 від 11.04.2007р.

третя особа: не з'явилась.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Святогірська міська рада про розірвання договору купівлі-продажу №692 від 09.12.2009р. та повернення майна до комунальної власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на невиконанням відповідачем умов п.5.2-5.4 Договору купівлі-продажу № 692 від 09.12.2009 р. у зв'язку із чим позивач просить суд розірвати Договір купівлі-продажу та повернути майно до комунальної власності.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, через канцелярію 02.12.2015р. надав суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Святогірська міська рада у судове засідання не з'являлась, пояснень на позовну заяву не надала. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином.

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України (від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд встановив:

09 грудня 2009 року між Північно-Донецьким представництвом Фонду державного майна України (продавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець, відповідач) укладено Договір № 692 купівлі - продажу об'єкту комунальної власності - нежитлового приміщення 22, загальною площею 13,9 кв.м., загальною площею 27,7 кв.м., що складає 6-100 ід. часток, за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до умов п.1.1 договору продавець зобов'язувався передати у власність Покупцю об'єкт комунальної власності - частку адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: Донецька область, АДРЕСА_1

Адміністративна будівля складається з цегляної споруди, зазначеної в плані літерою А-2, загальною площею 634,5 кв.м.

За цим договором відчужується: приміщення 22, загальною площею 13,9 кв.м., приміщення 22і, загальною площею 1,7 кв.м., приміщення 23, загальною площею 27,7 кв.м., що складає (шістсот сотих) ід.часток майна, який є комунальною власністю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Святогірською міською радою від 21.08.2007 року, на підставі рішення Святогірської міської ради від 05.09.2002 року № 2-IV-24, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янськ від 21.08.2007 року за номером запису 120 в книзі 2, реєстраційний номер №1999166, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації», м. Слов`яньск, 21.08.2007 року за номером витягу 15656316, а покупець зобов'язується прийняти зазначений об'єкт приватизації, оплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкта приватизації в Бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до положень п.1.2 Договору право власності на Об'єкт приватизації переходить до покупця з моменту сплати вартості придбаного Об'єкта приватизації.

Згідно п.2.1 Договору покупець зобов'язаний внести 68587,20 грн. (в тому числі ПДВ - 11431,20 грн.) за придбаний Об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього Договору. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення Покупцем не менше 50 відсотків від продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

Умовами п. 3.2 Договору передача Об'єкта приватизації продавцем і прийняття Об'єкта приватизації покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами в 3-денний термін після сплати вартості придбаного об'єкта приватизації.

Пунктом 5.1 Договору визначено такі обов'язки покупця:

- в установлений цим Договором строк сплатити ціну продажу Об'єкта приватизації;

- в установлений цим Договором строк прийняти Об'єкта приватизації;

Крім того, пунктом 5.4 Договору визначено, що подальше відчуження та передача в заставу покупцем Об'єкта приватизації в період чинності умов цього Договору здійснюються за погодженням продавця із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов'язань, невиконаних покупцем на момент такого відчуження, відповідальності за їх невиконання, визначених законодавством та цим Договором прав та обов'язків покупця згідно з законодавством України.

Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню, державній реєстрації та реєстрації у відповідній місцевій раді.

У зв'язку із ліквідацією Північно-Донецького представництва Фонду державного майна України, на підставі договору про відступлення права вимоги, посвідченого 13.05.2013р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрованим в реєстрі за № 1339, до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Так, відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор набуває (приймає) право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності із купівлі-продажу №692 від 09.12.2009 року, посвідчений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу за реєстровим №5699, нежитлового приміщення 22, загальною площею 13,9 кв.м., загальною площею 27,7 кв.м., що складає 6-100 ід. часток, за адресою: АДРЕСА_1 укладеним між Первісним кредитором та громадянином України ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_2, виданий 29.11.1997 року Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, що мешкає за адресою: 84300, АДРЕСА_2

Моментом переходу права вимоги Первісного кредитора до Нового кредитора за Основним договором є нотаріальне посвідчення даного Договору про відступлення права вимоги (п. 2.1. договору).

Відповідно до умов п. 3.1 договору первісний кредитор зобов'язаний передати Новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до Боржників, в день укладання та нотаріального посвідчення даного Договору.

05 серпня 2015 року представником позивача із залученням представника органу місцевого самоврядування проведена перевірка виконання умов договору №692 від 09.12.2009 на об'єкті приватизації.

Про що складено акт поточної перевірки виконання умов спірного договору від 05.08.2015р., в якому зафіксовані факти недотримання Покупцем умов приватизаційного договору у визначеному законом термін, а також взятих на себе приватизаційних зобов'язань.

У зв'язку із чим, позивач просить розірвати договір купівлі-продажу № 692 від 09.12.2009р. та повернути об'єкт приватизації до комунальної власності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволення з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 4 ст.13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог передбачених частиною 1 ст.316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Вимогами частин 1 та 2 ст.319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно частини 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 325 ЦК України передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 09.12.2009 року між сторонами по справі укладено Договір купівлі-продажу комунальної власності нежитлового приміщення 22, загальною площею 13,9 кв.м., приміщення 22і», загальною площею 1,7 кв.м., приміщення 23. Загальною площею 27,7 кв.м, що складає є 6/100 ід. часток.

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За умовами договору відчужено 6/100 частини будівлі у складі приміщень 22-23. Як вбачається зі спірного договору купівлі-продажу сторонами не передбачено розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на об'єкт приватизації. Отже, як зазначив, відповідач у позивача відсутні підстави покласти на відповідача зобов'язання щодо переоформлення права володіння (користування) земельної ділянки, тому що під час укладення правочину саме позивачем не визначено межі земельної ділянки під відчужуваним приміщення на підставі договору купівлі-продажу та не присвоєно кадастровий номер, як це передбачено законодавчими актами. Цей факт саме підтверджується довідкою Святогірської міської ради №1069/02-31 від 17.09.2015р.

Крім того, вимогами ст.377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Отже до спірних правовідносин необхідно застосувати вимоги Закону України «Про приватизацію державного майна».

Вимогами ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що виключними умовами для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є: 1) несплата коштів, визначених договором купівлі-продажу, протягом 60 днів з дня нотаріального посвідчення договору; 2) невиконання або неналежне виконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця щодо основних напрямів розвитку і функціонування приватизованого об'єкта; 3) невиконання умов договору купівлі-продажу у зв'язку з банкрутством приватизованого підприємства або підприємства, до якого було передано приватизований об'єкт.

Як вбачається з матеріалів наданих позивачем по справі та заперечень відповідача жодної із зазначених підстав не можуть бути застосовані до спірних правовідносин щодо розірвання Договору купівлі-продажу та повернення майна.

Крім того, вимогами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів, що спірний правочин між позивачем та відповідачем по справі визнано судом недійсним, сторонами під час розгляду зазначеної справи не надано.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином не доведено вимоги позовної заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків подано клопотання про відстрочку сплати судового збору до ухвалення судового рішення. Зазначене клопотання судом задоволено з огляду на наступне.

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013р. визначено, що строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Отже, після відмови у задоволенні позовних вимог у розглянутій справі позивач, повинен здійснити доплату судового збору до Державного бюджету України за подання позовної заяви до господарського суду у розмірі 12, 95грн.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.6, 8, 10, 13, 19, 41, 129 Конституції України, п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013р., п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 9, 11-16, 202, 204, 316, 319, 321, 325, 377, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 174 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 2-1, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 81-1, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Святогірська міська рада про розірвання договору купівлі-продажу № 692 від 09.12.2009 р. та повернення майна до комунальної власності - відмовити повністю.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (61024, м.Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 13511245) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 12, 95грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 24.02.2016р.

Суддя С.В. Тоцький