Рішення № 56217321, 02.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.02.16р. Справа № 904/260/16За позовом Приватного підприємства "ВЕРШКОВИЙ РАЙ", м. Полтава

до Приватного підприємства "ГОРДІС", м. Дніпропетровськ

про стягнення за договором купівлі-продажу у розмірі 79 832,26 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача ОСОБА_1, адвокат, договір про надання правової допомоги №384 від 06.10.2015р.;

від відповідача ОСОБА_2 директор, наказ №01 від 16.10.2008р.

Суть спору:

Приватне підприємство "ВЕРШКОВИЙ РАЙ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.02.16р., просить суд стягнути з Приватного підприємства "ГОРДІС" (далі - відповідач) на свою користь заборгованість за договором № 79 купівлі-продажу від 08.10.13р., в розмірі 66 518, 74 грн., 2 993, 34 грн. інфляційних, 1 301, 22 грн. 3% річних, а також 1 218, 00 грн. судового збору та 4 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.

Разом з тим, заявою про уточнення позовних вимог від 17.02.16р. позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунок відповідача в межах суми 70 813, 30 грн.

Позивач наполягає на задоволенні уточнених позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

08.10.2013 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір купівлі-продажу №79 (далі - Договір), згідно якого продавець зобовязується продати, а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах та в строки, передбачені Договором (п.1.1 Договору)

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобовязаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вид, асортимент та кількість продукції зазначається в накладних документах, що є невід'ємною частиною даного договору (п.3.4 Договору)

Згідно п.4.4 Договору розрахунок за продукцію покупець має провести не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту отримання продукції. Датою отримання продукції вважається дата зазначена в накладних документах.

За умовами п.п.3.1, 3.2 Договору покупець зобовязаний прийняти продукцію у відповідності до умов Договору та провести розрахунки за куплену продукцію у строки та відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується двосторонньою видатковою накладною та довіреністю на отримання матеріальних цінностей (а.с.17, 18), проте відповідач взяті на себе зобовязання в частині оплати поставленого товару в обумовлені Договором строки не виконав, у звязку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 66 518, 74 грн.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості, обставин наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог не спростував.

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу країни виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 08.05.15р. по 31.12.15р. у розмірі 1 301, 22 грн., а також інфляційні за період з травня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 2 993, 34 грн.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування розміру 3% річних, суд зазначає, що позивачем невірно визначено дату початку періоду, з якої він може проводити відповідні нарахування. Так, з урахуванням положень пункту 4.4. Договору, граничним терміном оплати поставленого товару є 08.05.15р., тобто відповідач повинен був провести оплату до 08.05.15р. включно, а прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання почалось з 09.05.15 р. і саме з цієї дати позивач має право нараховувати 3% річних.

За таких обставин, суд визнає нарахування розміру 3% річних обґрунтованими частково та задовольняє вимоги позивача в цій частині за період з 09.05.15р. по 31.12.15р. на суму 1 294, 02 грн., тоді як в решті нарахувань відмовляє за безпідставністю.

Щодо нарахування інфляційних, суд визнає їх обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення уточнених позовних вимог.

Щодо витрат позивача на адвокатські послуги у розмірі 4 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Розглядаючи вимоги позивача щодо стягнення витрат на адвокатські послуги, суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Між тим, стягнення з відповідача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст.ст. 42, 43ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, або оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачеві послуги.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані копія договору про надання правової допомоги від 06.10.2015р. №384, квитанція №384 від 06.10.15р. на суму 4 000,00 грн., розрахунок вартості правової допомоги від 12.02.16р., копія свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю №600 та ордер ПТ №084383 від 03.02.2016р.

Позивачем здійснено розрахунок витрат на адвокатські послуги з врахуванням положень пункту 1 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06р. №590 «про граничні розміри витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», який виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України №127 від 22.02.2012 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06р. №590».

Водночас, відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Разом з тим слід зазначити, що справа для професійного адвоката є простою, сума боргу сформована з однієї накладної, розрахунки за позовом не викликають труднощів, і надання адвокатських послуг по даній справі не потребує значних зусиль.

Враховуючи викладене, а також участь адвоката у двох судових засіданнях, підготовку заяви про уточнення позовних вимог, враховуючи часткове задоволення уточнених позовних вимог, суд вважає, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, наданих позивачеві, є 2 500,00 грн.

З приводу заяви про забезпечення позову, господарський суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач вказує, що відповідач ігнорує свій обовязок з погашення боргу, що, на думку позивача, дає підстави вважати що при невжитті заходів до забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову": заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України: умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивачем не надано жодних доказів, які свідчили про те, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, а тому заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору та витрат на адвокатські послуги покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 66-67, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку Приватного підприємства "ГОРДІС" в межах ціни позову в сумі 70 813, 30 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ГОРДІС" (49101, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 36161117) на користь Приватного підприємства "ВЕРШКОВИЙ РАЙ" (36021, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ 33532138) суму 66 518, 74 грн. (шістдесят шість тисяч пятсот вісімнадцять грн. 74 коп.) основного боргу 1 294, 05 грн. (одна тисяча двісті девяносто чотири грн. 05 коп.) 3% річних, 2 993, 34 грн. (дві тисячі девятсот девяносто три грн. 34 коп.) інфляційних, 1 377, 86 грн. (одна тисяча триста сімдесят сім грн. 86 коп.) судового збору, 2 499, 75 грн. (дві тисячі чотириста девяносто девять грн. 75 коп.) витрат на адвокатські послуги.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Повний текст підписаний 02.03.2016 р.