Рішення № 56215837, 01.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/9260/15-ц Провадження № 22-ц/795/554/2016 Суддя у I інстанції Супрун О. П.Категорія: цивільна Доповідач-суддя ОСОБА_1

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

01 березня 2016 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,

суддів: Вінгаль В.М.,Онищенко О.І.,

з участю секретаря судового засідання Шкарупи Ю.В.,

ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи ОСОБА_4, про виселення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7І про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з квартири. № 6 будинку, 3 по вул. 102-й кілометр у м. Чернігові.

Вимоги мотивувала тим, що власницею вказаної квартири стала на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 17 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та нею, є особою похилого віку та має бажання проживати з указаній квартирі, однак не може користуватись нею за призначенням через проживання у квартирі відповідачів.

Зважаючи на те, що відповідачі не є членами її сімї, просила виселити їх в порядку усунення перешкод у користуванні власністю.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Стверджувала, що судом першої інстанції було порушено приписи ст. 360-7 ЦПК України, оскільки не було взято до уваги висновок Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року, висловлений у справі № 6-158цс14, відповідно до якого, право члена сімї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності в особи, членами сімї якого вони є, з припиненням права власності особи втрачається і право користування жилим приміщенням у членів його сімї. ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідачі не є членами її сімї, тому підлягають виселенню. Мотивація суду про зміну позивачем підстави позову з положень ст. 319, 391 ЦК України на положення ст. 116 ЖК України не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки жодного письмового звернення з цього питання позивачем подано не було, відповідно допущене порушення процесуального закону вплинуло на законність постановленого судового рішення.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного.

Ухваливши рішення, яким було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про виселення відповідачів, суд першої інстанції виходив з положень ст. 157 ЖК України, якими регламентовано, що члени сімї власника жилого будинку можуть бути виселені лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України, проте доказів на підтвердження наявності підстав для виселення відповідачів за наведеною нормою закону позивачем представлено суду не було.

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що її позовна вимога про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення відповідачів, які не є членами її сімї, ґрунтувалась на положеннях ст. 319, 321, 391 ЦК України, якими визначено зміст права власності та захист від порушень, не повязаних із позбавленням володіння (а.с.5).

З огляду на підстави позову ОСОБА_2, наведений вище висновок суду суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, за визначенням якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За вказаним принципом особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.11 ЦПК України).

Судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин положення ст. 157 ЖК України, оскільки вони регулюють питання виселення членів сімї власника жилого будинку, в той час, коли позивачем було зазначено інші правові підстави заявленого позову. Посилання суду першої інстанції на те, що в судовому засіданні представником позивача було додатково доповнено позовні вимоги про виселення з підстави самоправного зайняття жилого приміщення згідно ст. 116 ЖК України , не узгоджуються з положеннями ч.2 ст.31 ЦПК України, якими передбачено, що зміна предмету або підстави позову має відбуватись лише шляхом подання письмової заяви.

З огляду на вказані порушення, судом було розглянуто спір з підстав, які не заявлялись позивачем, відтак постановлене судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим відповідно до приписів ст. 213 ЦПК України.

Відповідно до тих матеріалів, що маються у справі, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира 6, розташована в будинку 3 по вул. 102-й км. у м. Чернігові, яка була подарована останній її сином ОСОБА_4відповідно до договору дарування квартири від 17.07.2014 року (а.с. 7-8).

Станом на час розгляду справи в суді, у спірній квартирі проживали син позивача - третя особа ОСОБА_4; його колишня дружина ОСОБА_8, їх спільні повнолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено матеріалами справи та визнано учасниками судового розгляду (а.с.46-48).

За даними домової книги було встановлено, що ОСОБА_4Є та ОСОБА_8 проживали у спірній квартирі раніше, ніж були зареєстровані в ній, у вересні 1995 року, з народження в ній проживали їх діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 У 2001 році зазначену квартиру було подаровано ОСОБА_4 його батьками, яким вона належала на праві власності. На підставі договору дарування квартири від 17.07.2014 року останнім було відчужено зазначене нерухоме майно на користь ОСОБА_2, за зверненням якої 22.07.2014 року відповідачів було знято з реєстрації (а.с. 9-11).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ЕЛ № 007728 від 11 березня 1996 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було розірвано (а.с. 46), проте колишнє подружжя продовжувало проживати у спірній квартирі.

В засіданні апеляційного суду крім зазначеного, було встановлено, що позивач ніколи не проживала однією сімєю з відповідачами, оскільки проживала окремо в іншій квартирі з чоловіком, а після його смерті разом з дочкою у її квартирі.

Положеннями частини першої статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сімї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сімї. Такого правового висновку щодо застосування наведених норм права дійшов Верховний Суд України 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, та за правилом ст. 360-7 ЦПК України, він має враховуватись загальними судами при застосуванні таких норм права.

Зважаючи на те, що ОСОБА_8 вселилась у спірну квартиру як член сімї ОСОБА_4, на вказаних підставах в ній проживали їх спільні діти, в подальшому, після прийняття цього нерухомого майна ОСОБА_4Є у дар, зазначені особи продовжували проживати на правах членів сімї власника квартири, однак з припиненням права власності ОСОБА_4Є на неї втрачається й право користування указаним жилим приміщенням у членів його сімї, в тому числі бувших.

За таких обставин, на підставі приписів ст. 319, 321, 391 ЦК України, позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення зі спірної квартири ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без надання іншого житлового приміщення підлягають задоволенню.

В порядку розподілу судових витрат за ч.1 ст. 88 ЦПК України , на користь позивача з кожного з відповідачів підлягають стягненню судові витрати по 364 грн 60 коп.

Керуючись ст. 319, 391 ЦК України, ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Усунути перешкоди для ОСОБА_2 в користуванні квартирою № 6 у будинку № 3 по вул. 102-й кілометр у м. Чернігові, шляхом виселення з неї ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на сплату судового збору при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції в сумі по 364 (триста шістдесят чотири) грн 60 коп. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів

Голова судового засідання: Судді: