Ухвала суду № 56213526, 01.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2237/16

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі Желєзнові В.В.

розглянувши справу за заявою третьої особи ОСОБА_1 про заміну належного позивача по цивільній справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ОСОБА_2, за участю Заступника прокурора Київського району м. Одеси, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, про зобовязання знести самовільно збудований житловий будинок за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2016 року, -

встановила:

30 липня 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому уточнив та згідно редакції від 22.01.2014 року просив ухвалити рішення, яким зобовязати ОСОБА_2 знести за власний рахунок самовільно збудований 5-ти поверховий будинок з адресою : м. Одеса, вул. Бригадна, 4.

Свої вимоги мотивує тим, що Інспекцією ДАБК в Одеській області на підставі наказу від 16.09.2013 року № 114 та направлення для проведення позапланової перевірки було проведено позапланову перевірку за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 4. Позивач зазначає, що за результатами перевірки було встановлено, що на території земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 4 га. ОСОБА_2 виконуються будівельні роботи з будівництва 5-ти поверхового житлового будинку, без права на їх виконання та є порушенням ст..34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Під час розгляду справи було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, а саме: Київську районну адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 та ОСОБА_37.

22.01.2016 року третя особа ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням, в якому просить суд замінити неналежного позивача - Інспекцію ДАБК в Одеській області на належного позивача Державну архітектурну інспекцію України в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області. Зупинити провадження по справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2016 року заява задоволена частково. Залучено Департамент Державної архітектурно-будівельна інспекції в Одеській області в якості правонаступника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - відмовлено.

Провадження у справі закрито.

Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 19.02.2015 року.

Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами апеляційного суду Одеської області від 20.04.2015 року та 11.06.2015 року.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду в частині закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали суду в оспорюваній частині в звязку з тим, що воно постановлено в цій частині з порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та незастосування закону який підлягає застосуванню.

В іншій частині ухвала суду сторонами не оскаржується і не є предметом апеляційного розгляду, оскільки апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог. Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» - суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог рішення не оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в частині яка оскаржується, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу в частині закриття провадження у справі, суд першої інстанції посилався на те, що Позивач у справі - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, яка постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 150 була ліквідована.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року за № 294 було затверджено Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, структурним підрозділом якої єДепартамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

Відповідно до ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на те, що Департамент Державної архітектурно-будівельна інспекції в Одеській області є правонаступником прав та обовязків Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість залучення її до участі у справі як правонаступника.

Статтями 201 та 202 ЦПК України встановлені випадки, в яких суд зобов`язаний або може зупинити провадження у справі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України була створена ще 09.07.2014 року, тобто в процесі перетворення у теперішній час не перебуває.

Матеріали справи містять докази повідомлення Департаменту ДАБІ в Одеській області про дане судове засідання, у зв'язку з чим підстави, передбачені законом для зупинення провадження, у даній справі відсутні.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стадо те, що Інспекцією ДАБК в Одеській області за результатами позапланової перевірки було встановлено, що на території земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 4 га. ОСОБА_2 виконуються будівельні роботи з будівництва 5-ти поверхового житлового будинку, без права на їх виконання та є порушенням ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Згідно із частиною сьомою вищезазначеної статті ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобовязати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобовязана відшкодувати витрати, повязані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих обєктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути предявлено до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та (або) якщо перебудова обєкта є неможливою.

При цьому пунктом 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011, визначено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі Держархбудінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

У пункті 3 вказаного Положення зазначено, що основними завданнями Держархбудінспекції України є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у тому числі здійснення в межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил із зазначених питань.

Таким чином, позивач (на час звернення з позовом - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю) звернувся до суду як субєкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у звязку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, а від так відносини між сторонами є публічно-правовими й зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (справа №6-137цс14) та у постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-381цс15), а відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК Українивисновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини зокрема, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Отже, з урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вказаний спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільного, а від так провадження у даній справі слід закрити, розяснивши позивачу право на звернення з даним позовомв порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі.

Посилання суду першої інстанції в ухвалі на пункти 1, 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011, а не на Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затверджене постановою Уряду від 09 липня 2014 року за № 294 не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, оскільки в пунктах 1, 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затверджену постановою Уряду від 09 липня 2014 року містяться положення аналогічні положенням визначеним у пунктах 1, 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011.

Посилання в апеляційній скарзі на помилкове застосування правових позицій які міститься у постанові судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (справа №6-137цс14) та у постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-381цс15) є помилковими, оскільки зазначені правові позиції регулюють правовідносини в справі яка розглядається і відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК Українивисновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія не вбачає підстав відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (справа №6-137цс14) та від 24 червня 2015 року (справа № 6-381цс15).

Посилання в апеляційній інстанції на наявність підстав для застосування положень пункту постанови №3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» в якому зазначено - якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (субєкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і субєктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (субєктом владних повноважень) як субєктом публічного права та субєктом приватного права фізичною особою, в якому управлінські дії субєкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь субєкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі є помилковим, оскільки зазначена Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року не є пріоритетною над правовими позиціями викладеними у висновках Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (справа №6-137цс14) та від 24 червня 2015 року (справа № 6-381цс15).

Зазначення ОСОБА_1, що судом апеляційної інстанції залишені в силі ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не є перешкодою для постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Крім того, колегія приймає до уваги, що позивач не оскаржує ухвалу суду першої інстанції в частині зупинення провадження у справі, що свідчить про його погодження з зазначеною ухвалою. ОСОБА_1 не позбавлений права в порядку цивільного судочинства звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_2, якщо вважає, що відповідач своїми діями порушує його права.

На підставі наведеного колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунованого висновку закриваючи провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції скасував заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.02.2015 року та ухвалами апеляційного суду Одеської області від 20.04.2015 року та 11.06.2015 року.

Частиною 6 ст. 154 ЦПК України визначено якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, правомірно відповідно до положень частини 6 ст. 154 ЦПК України, скасував вжиті заходи забезпечення позову.

На підставі наведеного колегія відмовляє в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1, залишаючи ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2016 року без змін.

Керуючись ст. ст. 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

ОСОБА_38

ОСОБА_39