Рішення № 56213331, 24.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1582/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Арцизької міської ради Одеської областіна рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Арцизької міської ради Одеської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжки,-

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути на його користь 184725,42 грн. в якості середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу за час вимушеного прогулу з 30.04.2013 року по 19.01.2015 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Арцизької міської ради Одеської області від 10.11.2010 року № 1 VI визнані повноваження позивача, як міського голови, а рішенням відповідача від 30.04.2013 року № 1166 VI достроково ці повноваження припинені.

Однак в порушення ст. 47 КЗпП України позивачу у день звільнення не було видано трудову книжку, та він не отримував від міської ради повідомлення про необхідність отримати трудову книжку.

ОСОБА_3 зазначив, що трудову книжку він отримав 19 січня 2015 року, тому, за його розрахунками, Арцизька міська рада Одеської області має сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з часу його звільнення, тобто з 30.04.2013 року і по день видачі трудової книжки - 19.01.2015 року, у розмірі 184725,42 грн.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Арцизької міської ради Одеської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжки у розмірі 125622,54 грн.. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та стягнути з Арцизької міської ради Одеської область на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 184725,42 грн., посилаючись на порушення судом норм права.

Апеляційну скаргу також подала Арцизька міська рада Одеської області, в якій вона просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційних скарг, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а Арцизької міської ради Одеської області - повністю, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивачу не була вручена з вини Арцизької міської ради Одеської області , у звязку з чим в силу ч. 4 ст. 235 КЗпП України ОСОБА_3 підлягає сплаті середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Щодо пропуску строку для звернення до суду, суд першої інстанції вважав, що позивач його пропустив с поважних причин, оскільки оспорював рішення Арцизької міської ради Одеської області від 30.04.2013 року № 1166 VI у судовому порядку та фактично отримав трудову книжку лише 19 січня 2015 року, а звернувся до суду 29 січня 2015 року.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що рішенням Арцизької міської ради Одеської області від 10.11.2010 року № 1 VI визнані повноваження ОСОБА_3, як міського голови (а.с.3).

Рішенням Арцизької міської ради Одеської області від 30.04.2013 року № 1166 VI достроково припинені повноваження Арцизького міського голови ОСОБА_3, про що зроблені відповідні записи у трудову книжку (а.с.4, 8-9).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 був відсутній на роботі в день звільнення, фактично посадові обовязки не виконував, оскільки відсторонений від займаної посади ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2013 року.

13.01.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Арцизької міської ради з заявою про видачу йому трудової книжки (а.с.5).

З листа Арцизької міської ради від 19.01.2015 року за № 44 вбачається, що остаточний розрахунок за період роботи в міській раді (з 12.04.2012 року по 30.04.2013 року) ОСОБА_3 було проведено у червні 2013 року в сумі 8100,78 грн. (а.с.6).

З зазначеного листа також вбачається, що повідомлення про необхідність зявитися для отримання трудової книжки ОСОБА_3 було направлено 30.05.2013 року за вих. № 851.

В матеріалах справи міститься копія акту від 06.05.2013 року, який був складений комісією у складі: секретаря міської ради ОСОБА_4, заступника міського голови ОСОБА_5, спеціаліста-бухгалтера міської ради ОСОБА_6 з якого вбачається, що ОСОБА_3 відмовився отримати на руки трудову книжку, мотивуючи свою відмову тим, що звертається до суду з позовом про визнання рішення протиправним та поновлення його на посаді. Трудову книжку має намір забрати після винесення судом рішення (а.с.28).

Зазначене підтвердили допитані у суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, але суд першої інстанції не прийняв їх покази до уваги, пославшись на їх суперечливість щодо обставин бесіди з ОСОБА_3 про отримання ним трудової книжки, хоча зазначені свідки наголошували на тому, що ця бесіда мала місце у травні 2013 року, та позивач дійсно відмовився від отримання трудової книжки, посилаючись на те, що в судовому порядку хоче поновитися на посаді

Як видно з копії повідомлення та журналу реєстрації вихідної кореспонденції Арцизької міської ради, 30.05.2013 року вихідний № 851 Арцизькою міською радою ОСОБА_3 направлено повідомлення про те, що 30.04.2013 року Арцизькою міською радою прийнято рішення № 1166-VІ, згідно якого повноваження ОСОБА_3, як міського голови, достроково припинені, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці, у звязку з чим необхідно зявитись до міської ради для отримання трудової книжки (а.с.32-33).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області 02.08.2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень Арцизької міської ради Одеської області № 1162 VI та № 1166 VI від 30.04.2013 року було відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2014 року апеляційна скарга залишена без задоволення, та рішення суду набрало законної сили.

Як зазначав позивач, у звязку з затримкою видачі трудової книжки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.04.2013 року по 19.01.2015 року складає 184725,42 грн. (а.с.16).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч. 4 ст. 235 КЗпП України).

Аналогічні норми містить п.п. 4.1. п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08. 1993 р. за № 110 (з наступними змінами і доповненнями), яким зокрема передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Підпунктом 4.2. пункту 4 Інструкції чітко визначено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухвалення рішення не був врахований пропуск позивачем строку для звернення до суду з зазначеним позовом та безпідставно його поновлено, з чим колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом цієї норми початок перебігу строку на звернення до суду з позовною заявою співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач був звільнений з займаної посади 30 квітня 2013 року згідно рішення Арцизької міської ради № 1166 VI. Але до суду з позовними вимогами звернувся у січні 2015 року.

Поновлюючи строк на звернення з позовною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оспорював рішення Арцизької міської ради Одеської області від 30.04.2013 року № 1166 VI, яким достроково припинені його повноваження як міського голови. Отже зверненню позивача до суду за захистом свого порушеного права передувало його звернення до суду в цілях поновлення на займаній посаді. Це означає, що ОСОБА_3 не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом у даному спорі перешкоджали поважні причини. А відповідач у свою чергу, не зважаючи на оспорювання ОСОБА_3 рішення міськради про дострокове припинення його повноважень, мав діяти у суворій відповідності з трудовим законодавством, зокрема норм ст. 47 КЗпП України та підпунктами 4.1., 4.2. пункту 4 Інструкції, та виконати свій обовязок по врученню ОСОБА_3 трудової книжки.

Однак погодитися з такими висновками суду не можливо з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду, вищестоящого органу або прокурора.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Поновлюючи строк на звернення до суду із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжки, суд першої інстанції не прийняв до уваги на те, що в матеріалах справи (а. с. 28) є акт від 06.05.2013 року, який був складений комісією у складі: секретаря міської ради ОСОБА_4, заступника міського голови ОСОБА_5, спеціаліста-бухгалтера міської ради ОСОБА_6 з якого вбачається, що ОСОБА_3 відмовився отримати на руки трудову книжку, мотивуючи свою відмову тим, що звертається до суду з позовом про визнання рішення протиправним та поновлення його на посаді. Трудову книжку має намір забрати після винесення судом рішення.

Також колегія суддів звертає увагу, що у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 не заперечував той факт, що у травні 2013 року у приміщенні міської ради йому було запропоновано отримати трудову книжку, але йому не сподобалось що зазначене було сказано у коридорі, та він відмовився, сподіваючись на поновлення на посаді у судовому порядку. Оскільки зазначені пояснення позивача фактично співпадають з показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв їх до уваги.

Таким чином, про порушення свого права позивач знав ще у травні 2013 року, але до суду звернувся лише у 2015 році, що судом першої інстанції враховано не було.

Крім того, вищезазначені судові рішення, на які посилався позивач, були ухвалені відповідно: рішення Татарбунарського районного суду Одеської області 02.08.2013 року, а ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду 18.04.2014 року, та не можуть бути визнані як поважні підстави для поновлення строку на його звернення до суду з цим позовом.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_3 не заперечував той факт, що він добровільно відмовився від одержання трудової книжки, мотивуючи це тим, що сподівався на своє поновлення у с судовому порядку на посаді, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку для звернення до суду. Суд помилково вважав, що початок перебігу строку для звернення до суду починається з дати фактичної видачі трудової книжки, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке безумовно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на усі вказані обставини уваги не звернув, не надав належну оцінку доказам, що призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Арцизької міської ради Одеської області задовольнити.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Арцизької міської ради Одеської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звязку з затримкою видачі трудової книжкивідмовити.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_7

ОСОБА_2

ОСОБА_8