Ухвала суду № 56212335, 25.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/2750/15-к 25.02.2016 25.02.2016 25.02.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25 лютого 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Семенчука О.В.,

суддів: Куценко О.В., Значок І.С.

за участю секретаря Волинської Я.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12015150130000081 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_2 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року, яким обвинувачених

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, м. Олександрія, Кіровоградська область, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, Росія, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого,

- визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.355, ч.1 ст.396 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор Лукянова Г.О.

захисники: ОСОБА_4, ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_3

потерпілі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, а матеріали кримінального провадження направити на новий судовий розгляд або на досудове розслідування.

______________

Провадження № 11-кп/784/141/16 Головуючий у 1-й інстанції: Дробинський О.Е.

Категорія: ч.1 ст.115 КК України Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_9

Представник потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 просить визнати протоколи слідчих експериментів від 03.04.2015 року допустимими доказами, змінити вирок суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_3 на ч.1 ст.115 КК України та стягнути з нього на користь потерпілої ОСОБА_6 матеріальну та моральну шкоду солідарно з ОСОБА_1 в розмірі визначеному вироком суду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду визнано винними: ОСОБА_1 за ч.1 ст.115 КК України, ОСОБА_3 за ч.1 ст.355, ч.1 ст.396 КК України та призначено покарання:

- ОСОБА_1 за ч.1 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі;

- ОСОБА_3: за ч.1 ст.355 КК України у виді 4 місяців арешту;

за ч.1 ст.396 КК України у виді 3 місяців арешту.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді 4 місяців арешту.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 16065 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення експертиз в сумі 5539 грн. 80 коп.

Також вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Стверджує, що не винен в умисному вбивстві ОСОБА_10, оскільки не душив ОСОБА_10

Зазначає, що після виниклої бійки, потерпілий ОСОБА_10 лежав на землі в непритомному стані та він подумав, що потерпілий помер. У звязку з цим, він намагаючись приховати вчинений злочин, вивіз ОСОБА_10 за межі населеного пункту та поклав його під мостом біля річки.

Вважає, що відсутність алкоголю в крові ОСОБА_10 свідчить про те, що останній був ще живий на протязі однієї доби, оскільки він вживав алкоголь у великій кількості.

Вказує, що експертом не надана відповідь щодо точного часу настання смерті потерпілого.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_2 вважає даний вирок в частині обвинуваченого ОСОБА_3 таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, у звязку з чим дії ОСОБА_11 не вірно кваліфіковані.

Ставить під сумнів висновки суду в частинні побиття ОСОБА_10 лише ОСОБА_1, оскільки потерпілий був великого зросту. Також вважає, що ОСОБА_1 не міг сам винести потерпілого, вага якого складала близько 90 кг, з мікроавтобусу, привязати каміння та скинути з мосту.

Зазначає, що ОСОБА_10 був побитий ОСОБА_3 після їх розмови, однак суд не зясував мотив та мету завдання тілесних ушкоджень.

Вважає, що суд повинен був надати належну оцінку діям свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які не намагалися розвязати конфлікт між чоловіками, а пішли відпочивати не переконавшись, що життю ОСОБА_10, який знаходився на вулиці, нічого не загрожує.

Звертає увагу на те, що залишився на встановленим факт хто керував мікроавтобусом «Wolksvagen LT 35 D» коли вивозили тіло ОСОБА_10 до річки, оскільки, на його думку, обвинувачені не вміли керувати автомобілем, у звязку з чим найняли ОСОБА_10 за винагороду перегнати даний автомобіль до с. Кримка.

Також, вважає неправильним висновок суду про визнання протоколів слідчих експериментів від 03.04.2015 року, проведених з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, недопустимими доказами, оскільки вказані процесуальні дії проводились за згодою обвинувачених у присутності їх захисників.

Узагальнення викладу позиції інших учасників.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу подану представником потерпілої ОСОБА_2, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року без змін. Вважає вирок суду законними та обґрунтованим.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_14, просить залишити без задоволення апеляційні скарги подані обвинуваченим ОСОБА_1 та представником потерпілої ОСОБА_2, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року без змін.

Вважає, що вина обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчинених ними злочинах доведена повністю і підтверджується доказами, дослідженими у судовому провадженні.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 лютого 2015 року в вечірній час доби обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом із потерпілим ОСОБА_10 перебували в приміщенні житлового будинку №40 по вулиці Моргуненка в с. Кримка Первомайського району Миколаївської області, де вживали спиртні напої з приводу святкування дня народження батька обвинуваченого ОСОБА_3 - громадянина ОСОБА_12, який також перебував в даному житловому будинку.

Під час перебування за святковим столом між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_10 на ґрунті виниклих особистих неприязних стосунків, виникла конфліктна ситуація, яка згодом, після виходу на подвіря даного житлового будинку, перейшла в бійку між ними.

Під час даної бійки обвинувачений ОСОБА_1, знаходячись в стані алкогольного спяніння, наніс потерпілому ОСОБА_10 удари кулаками в область обличчя, кінцівок та грудної клітини, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження в виді крововиливу в праве око, синців, саден та забійних ран в області обличчя, на шиї, на правій передній боковій поверхні грудної клітки, в ділянці променево-запястних суглобів на тильній поверхні лівої кисті, на передній поверхні правого колінного суглобу, на передній поверхні правої гомілки, а також тяжкі тілесні ушкодження за ознаками загрози для життя у виді субдуральної гематоми, переломів ребер 8-9 зліва по середньопідпаховій лінії, 7-8 справа по середньопідпаховій лінії, 2-7 ребер справа по середньо-ключичній лінії. Внаслідок побиття ОСОБА_10 упав та втратив свідомість, а обвинувачений ОСОБА_1 залишивши громадянина ОСОБА_10 в непритомному стані, повернувся до приміщення будинку, де знову приєднався до кампанії за святковим столом.

Після опівночі 27 лютого 2015 року, коли обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вийшли на подвіря даного житлового будинку, вони підійшли до непритомного потерпілого ОСОБА_10, та в цей момент у обвинуваченого ОСОБА_1 виник умисел на умисне вбивство потерпілого.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на умисне заподіяння смерті потерпілому, обвинувачений ОСОБА_1 за допомогою обвинуваченого ОСОБА_3, не повідомляючи останньому істинну мету своїх дій та не розраховуючи на його співучасть у вчиненні вбивства ОСОБА_10, за допомогою ОСОБА_3 погрузив потерпілого, який був у непритомному стані, до пасажирського відсіку мікроавтобуса «Wolksvagen LT 35 D», який належав громадянці ОСОБА_15 Потім обвинувачений ОСОБА_3 сів за кермо даного транспортного засобу, а обвинувачений ОСОБА_1 на праве крісло біля водія, і з безпритомним потерпілим виїхали із с. Кримка Первомайського району Миколаївської області та поїхали по автомобільній дорозі державного значення «М13 Кіровоград-Платонове».

Близько о 02 годині ночі, ОСОБА_3 зупинив мікроавтобус на території Первомайського району Миколаївської області на автомобільній дорозі «М 13 Кіровоград-Платонове» за межами с. Кримка, залишив місце водія та сховався в лісопосадці.

Після цього, ОСОБА_1 сів за кермо вказаного транспортного засобу та продовжив рух по автошляху. Прибувши до автодорожнього мосту через річку Південний Буг автомобільної дороги «М13 Кіровоград-Платонове», який розташований на околиці с. Іванівка Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 між 02 та 03 годинами 27 лютого 2015 року зупинив керований ним транспортний засіб та з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_10, зняв шнурки із його взуття, одним шнурком обвів шию та здавив петлею органи шиї, у звязку з чим настала смерть ОСОБА_10

Іншим шнурком обвинувачений ОСОБА_1 обвязав ноги потерпілого, привязав до них каміння та з метою приховати вчинений злочин, обвинувачений дістав тіло вбитого ним ОСОБА_10 із салону автомобіля та скинув його з центральної частини вказаного автодорожнього мосту в воду річки Південний Буг.

Крім того, 26 лютого 2015 року о 23 годині 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_3 знаходячись в стані алкогольного спяніння, в приміщенні житлового будинку №40 по вулиці Моргуненка в с. Кримка Первомайського району Миколаївської області, з погрозою застосування насильства примусив потерпілого ОСОБА_10 до виконання цивільно-правового зобовязання, яке полягало в необхідності повернення обвинуваченому грошових коштів в сумі 200 гривень, що становила різницю в вартості мобільних телефонів, яка виникла внаслідок їх обміну між ними.

У звязку з відсутністю даної суми грошових коштів у потерпілого, обвинувачений ОСОБА_3 заволодів золотою каблучкою 585 проби, вагою 0,95 грамів, вартістю 498 гривень 75 копійок, яка належала ОСОБА_10, та яку останній передав обвинуваченому ОСОБА_3, отримавши від обвинуваченого грошові кошти, так як вартість переданої ним золотої каблучки, перевищувала розмір виниклого боргу.

Крім того, маючи умисел на заздалегідь не обіцяне приховування вчиненого злочину обвинуваченим ОСОБА_1, обвинувачений ОСОБА_3 не повідомив правоохоронні органи про вчинення ОСОБА_1 особливо тяжкого кримінального правопорушення, з метою уникнення останнім кримінальної відповідальності, перешкоджання органам досудового слідства у своєчасному розкритті злочину, викритті винної особи та притягнення її до кримінальної відповідальності.

Дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ОСОБА_3 - за ч.1 ст.355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобовязання, тобто вимога виконати угоду, з погрозою насильства над потерпілим, а також за ч.1 ст.396 КК України, як заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_4 на підтримку апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2, а щодо апеляції ОСОБА_1 поклалися на розсуд суду, обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_5, які не погодились з апеляційними вимогами представника потерпілої та просили вирок стосовно ОСОБА_3 зашити без змін, думку прокурора, який вважав вирок суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 в скоєнні вказаних у вироку кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.355, ч.1 ст.396 КК України, а також доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 в суді першої інстанції не заперечував факт, що на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли між ним та ОСОБА_10 під час святкування дня народження ОСОБА_12, він вийшов з потерпілим на подвіря, де завдав останньому тілесні ушкодження від яких той впав та втратив свідомість, а він повернувся до столу. Через де який час, він вийшовши на подвіря разом з ОСОБА_3 та побачили, що ОСОБА_10 перебуває у непритомному стані, у звязку з чим вирішили, що він помер. За допомогою обвинуваченого ОСОБА_3, вони погрузили тіло потерпілого до салону мікроавтобуса «Wolksvagen LT 35 D», ОСОБА_3 сів за кермо та вони виїхали за межи населеного пункту с.Кримка з метою приховати вчинений злочин.

По дорозі за межами с. Кримка, ОСОБА_3 зупинив автомобіль, залишив місце водія та десь зник. Після чого він сів за кермо вказаного транспортного засобу та продовжив рух. Приїхавши до мосту через річку він зупинив автомобіль, витягнув тіло ОСОБА_10 з салону, стягнув його під міст та залишив на березі річки.

Разом з цим, ОСОБА_1 стверджував, що шнурки з взуття ОСОБА_10 не знімав, з метою його вбивства шнурком шию не здавлював, до ніг каміння шнурком не привязував, тіло потерпілого з мосту у річку не скидав.

Однак, такі твердження ОСОБА_1 являються неспроможними та спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що після того, як він вибіг з мікроавтобусу та заховався в лісопосадці, обвинувачений ОСОБА_1 сам сів за кермо та поїхав в невідомому напрямку в автомобілі, в якому знаходився в непритомному стані ОСОБА_10 Однак через деякий час вже повернувся без потерпілого та просив його нікому не розповідати про те, що сталося.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 01 березня 2015 року, із фототаблицею та схемою до нього, на березі річки Південний Буг в районі села Семенівка Арбузинського району Миколаївської області було виявлено тіло ОСОБА_10 з ознаками насильницької смерті, а саме у нього були наявні тілесні ушкодження в різних частинах тіла, ноги звязані шнурком від взуття, а інший шнурок затягнутий навколо шиї в два оберти і завязаний на задній поверхні шиї.

З висновку судово-медичної експертизи №17 від 02 квітня 2015 року вбачається, що смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї петлею. Окрім странгуляційної борозди на тілі ОСОБА_10 були виявлені інші тілесні ушкодження в області обличчя, кінцівок та грудної клітини, які відносяться як до легких тілесних ушкоджень, так і до тяжких за ознаками загрози для життя. Вказані тілесні ушкодження були прижиттєвими.

Експерт також зазначила, що було виявлено тілесне ушкодження у виді розриву тканин печінки та наявність крові в черевній порожнині. Враховуючи відсутність зовнішніх тілесних ушкоджень в проекції печінки, характер ушкоджень тканин печінки, рідкий стан крові в черевній порожнині, воно могло утворитися в короткий проміжок часу після настання смерті, що розраховуються хвилинами, внаслідок сильного струсу або удару об переважаючу тверду поверхню.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_16 розяснила, що з моменту смерті ОСОБА_10 і до моменту дослідження трупа пройшло приблизно 3 доби, тобто смерть потерпілого могла бути спричинена в час вказаний у вироку суду.

Наведені докази у своїй сукупності спростовують доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не вбивав потерпілого, а лише намагаючись приховати вчинений злочин, вивіз ОСОБА_10 та поклав його під мостом біля річки, при цьому не душив потерпілого, не звязував ноги та не скидав його з мосту.

З наведених у вироку доказів вбачається, що після того, як ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вивезли потерпілого ОСОБА_10 з домоволодіння батька ОСОБА_12, ніхто живим більше потерпілого не бачив. Його тіло було виявлено на березі річки та воно тривалий час перебувало у воді. Смерть ОСОБА_10 настала в проміжок часу коли він перебував разом з ОСОБА_1, що підтверджується висновком експерта.

Під час судового засідання експерт ОСОБА_16 пояснила, що в результаті того, що тіло перебувало деякий час в холодній воді, чітко вказати дату смерті неможливо. Відповідно до методики встановлення давності настання смерті, вона встановлюється по часу відновлення кольору трупних плям та трупного заклякання, на які впливає температура навколишнього середовища. При тій самій швидкості відновлювання кольору трупних плям та трупного заклякання, час настання смерті до моменту дослідження буде збільшуватись, тобто час настання смерті буде від 2 до 3 діб.

У звязку з чим експерт прийшла до висновку, що смерть потерпілого настала приблизно за 3 доби до виявлення трупа, але не менше ніж дві доби.

Тому, посилання ОСОБА_1 на те, що експертом не надана відповідь щодо точного часу настання смерті потерпілого, є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_10 під час святкування дня народження вживав алкоголь у великій кількості, а відсутність алкоголю в його крові під час дослідження трупа свідчить про те, що останній був ще живий на протязі однієї доби, є голослівними та суперечать дослідженим доказами.

Так, згідно висновку судово-медичної експертизи №17 від 02.04.2015 року, етиловий спирт в крові трупа ОСОБА_10 під час дослідження виявлено не було.

В своїх поясненнях в суді першої інстанції експерт ОСОБА_16 вказала, що в разі, якщо ОСОБА_10 вживав би алкогольні напої 26.02.2015 року у великій кількості, то під час дослідження крові взятої з трупа було б виявлено етиловий спирт у будь-якому разі.

Потерпілі ОСОБА_6В, ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні наполягали, що ОСОБА_10 в продовж значного періоду часу будь-які алкогольні напої взагалі не вживав.

Таким чином, наведені докази спростовують доводи обвинуваченого про вживання алкогольних напоїв потерпілим ОСОБА_10

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку доказам в їх сукупності, і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Судом першої інстанції також належно досліджено обставини вчинення злочинів ОСОБА_3 та вмотивовано і правильно кваліфіковано його дії за ч.1 ст.355 та ч.1 ст.396 КК України.

Тому доводи представника потерпілої щодо перекваліфікації дій ОСОБА_3 на ч.1 ст.115 КК України є безпідставними.

Крім того, вказані вимоги апелянта щодо перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_11 на ч.1 ст.115 КК України, не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Як вбачається з обвинувального акту, обвинувачення ОСОБА_3 у завдані потерпілому ОСОБА_10 тілесних ушкоджень або його участь у вчинені вбивства потерпілого, органами досудового розслідування не висувалась, а тому суд, враховуючи положення ст. 337 КПК України, не мав права виходити за межі предявленого обвинувачення.

Відсутня така процесуальна можливість і у суду апеляційної інстанції.

Будь-яких даних про незгоду потерпілих та їх представника з предявленою підозрою та висунутим обвинуваченням ОСОБА_3, матеріали кримінального провадження не містять.

Враховуючі наведені вище обставини відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_18 матеріальної та моральної шкоди.

Також безпідставними є доводи представника потерпілої про неправильне визнання недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 03 квітня 2015 року. Суд першої інстанції належним чином мотивував таке рішення і вірно зазначив, що вказані слідчі дії проведено з порушенням кримінального процесуального законодавства.

Покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 призначено у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчинених ними злочинів, даних про їх особу, а також помякшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Врахувавши вказані обставини, суд призначив обвинуваченим покарання в межах, передбачених санкціями статей за якими їх визнано винними, а також вірно призначив ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, не встановлено.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційних скарг, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього увязнення з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

У строк попереднього увязнення, згідно з п. «в» абз.4 ч.5 ст.72 КК України, включається строк тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 знаходився під вартою з 02 квітня 2015 року по 01 липня 2015 року, а обвинувачений ОСОБА_1 - з 02 квітня 2015 року до теперішнього часу.

Враховуюче, що судом обвинуваченому ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді 4-х місяців арешту, а строк його попереднього увязнення складає 2 місяця 29 днів і підлягає зарахуванню з розрахунку 1 день попереднього увязнення за 2 дні позбавлення волі, то з врахуванням положення абз. 5 ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_3 підлягає звільненню від відбування покарання у звязку з його відбуттям.

Обвинуваченому ОСОБА_1 в строк відбування покарання необхідно зарахувати строк попереднього увязнення з 02 квітня 2015 року по 25 лютого 2016 року з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 532 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без зміни.

Відповідно до вимог абз.5 ч.5 ст.72 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання призначеного за даним вироком у виді 4 місяців арешту, у звязку з його відбуттям.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього увязнення з 02 квітня 2015 року по 25 лютого 2016 року включно з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення,а засудженим який тримається під вартою в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді: