Рішення № 56209043, 16.02.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/8575/14-ц

Провадження № 2/643/34/16

16.02.2016р. м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді- Сиротникова Р.Є.

При секретарі Новаковій Т.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення суми.

В обґрунтування позову зазначив, що 14.10.2011 року між ним та відповідачами укладена усна угода, згідно якої ОСОБА_2 відчужив йому земельну ділянку в с. Черкаські Тишки, пров. Абрикосовий, 3, площею 0,15 га для будівництва житлового дому. Згідно цієї угоди позивач сплатив ОСОБА_2 13500 доларів США, що в еквіваленті становило 10980 грн. оформлення угоди здійснено шляхом видачі ОСОБА_2 за згодою його дружини ОСОБА_3 розписки про те, що вони продали позивачу земельну ділянку і отримали гроші у повному обсязі, а також ОСОБА_2 надав позивачу довіреність від 14.10.2011 року на право укладання угоди.

З невідомих позивачу причин ОСОБА_2 при огляді земельної ділянки на місці показував йому земельну ділянку, яка знаходиться по пров. Абрикосовому, 5 в с. Черкаські Тишки і яка, як далі зясувалось, має законного власника.

На земельній ділянці по пров. Абрикосовому, 3 знаходяться житлові та нежитлові споруди, які належать ОСОБА_4 на підставі державного акту, виданого на її ім'я 20.08.2008 року на підставі рішення виконкому Руськотишківського сільської ради №180 від 14.07.1998 року.

Таким чином, та з урахуванням положень ч.1 ст. 220 ЦК України, угода, укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є недійсна через невідповідність вимогам закону і не потребує визнання його таким судом.

Позивач звернувся до ОСОБА_2 із пропозицією повернути йому кошти, які той отримав по нікчемній угоді, на що ОСОБА_2 відмовився посилаючись на те, що він є дійсним власником земельної ділянки та звернувся із вимогами до фактичного користувача земельної ділянки.

В зв'язку із викладеним позивач змушений звернутися до суду із цим позовом.

Під час розгляду справи судом позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, про що поздавав відповідні заяви. Так, в заяві про уточнення позовних вимог від 16.02.2016 року, яку залучено до справи під час судового засідання, позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь 376218 гривень та сплачений судовий збір в розмірі 3357 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат ОСОБА_5, що діє на підставі договору про надання юридичних послуг, позовні вимоги, з урахуванням уточнень, повністю підтримали, та посилаючись на вищевикладене, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі та представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували в повному обсязі та зазначили, що оскільки ОСОБА_2 набув у власність спірну земельну ділянку в установленому законом порядку та відповідно до вимог діючого законодавства уклав угоду із позивачем, умови якої ним повністю виконано, земельну ділянку покупцеві передано, гроші отримано, про що дійсно складено відповідну розписку, в зв'язку із чим вважали, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 14.10.2011 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку, копія якої є в матеріалах справи. Згідно вказаної розписки, ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 13500 доларів США, еквівалент 109080 грн. Вказану грошову суму ОСОБА_2 отримав за продану ним земельну ділянку за довіреністю за адресою с. Ч. Тишки, пров. Абрикосовий, 3. Вказана ділянка належить йому згідно державного акту серія ЯЕ 489338, площа 0,15 га, під будівництво житлового будинку. Загальна вартість ділянки складає 13500 доларів США. Гроші отримані ним повністю, претензій до ОСОБА_1 не має. На вказаній розписці також зазначено, що згоду на продаж земельної ділянки чоловіком надала дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3

З копії державного акту про право власності на землю серія ЯЕ №489338, яка є в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення Русько-Тишківської сільської ради від 02.06.2008 року належить земельна ділянка площею 0,15 га, розташована за адресою с. Черкаські Тишки, пров. Абрикосовий, 3.

З копії державного акту на право приватної власності на землю серія ХР №25-95-52799, виданого ОСОБА_4 на підставі рішення Руськотишківської сільської ради №180 від 14.07.1998 року, копія якого є в матеріалах справи, вбачається, що власником земельної ділянки по пров. Абрикосовому, 3 в с. Ч. Тишки є ОСОБА_4

З тексту позовної заяви вбачається, на заперечувалось сторонами, що 14.10.2011 року між сторонами було укладено усну угоду про купівлю-продаж земельної ділянки, розташованої по пров. Абрикосовому, 3 в с. Ч. Тишки, загальною площею 13500 доларів США.

Нормами ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Вказані вимоги закону щодо письмової форми, нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу сторонами порушено, однак на його виконання позивачем були сплачені, а відповідачем ОСОБА_2 - отримані грошові кошти.

Згідно ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу є недійсним (нікчемним), оскільки сторонами не дотримано вимог щодо письмової форми, нотаріального посвідчення та реєстрації.

Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки факт отримання грошових коштів у сумі 13500 доларів США відповідачем ОСОБА_2 не заперечується та підтверджується відповідною розпискою, а договір є нікчемним, тому суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку реституцію, тобто повернути все одержане за договором.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Разом із тим, з урахуванням обставин справи, пояснень сторін та їх представників, показів свідка та наявних в матеріалах справи доказів, вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів з другого відповідача - ОСОБА_3 є необґрунтованими та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст.57-66 ЦПК України, в зв'язку із чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 216,220,533,657 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 376218,00 грн. та судовий збір в розмірі 3357,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту отримання його копії.

Суддя Р.Є. Сиротников