Рішення № 56205227, 25.02.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/15707/15-ц

2/201/655/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

за участю секретаря Пєронкова М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 09 жовтня 2015 року звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути суму депозитного вкладу в сумі 556960 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 22 липня 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір «Стандарт» № SAMDN25000736651125, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 400000 грн. для розміщення на депозитному рахунку строком до 22 липня 2014 року зі сплатою 18% річних. 22 липня 2015 року банком отримано письмову заяву позивача про повернення грошових коштів з нарахованими відсотками, на що отримав відмову. Відмову банку позивач вважає такою, що суперечить вимогам діючого законодавства та грубо порушують його права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні позов не визнала, оскільки позивачем надано лише копію договору банківського вкладу та квитанції, яка не відповідає вимогам п.8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337, що не дає можливості вважати надані документи належними та допустимими доказами по справі.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як встановлено в судовому засіданні, 22 липня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір № SAMDN25000736651125 (Вклад «Стандарт на 12 міс.»), відповідно до якої позивач зобовязався передати банку грошові кошти в розмірі 400000 грн. для розміщення на депозитному рахунку на строк до 22 липня 2014 року зі сплатою 18 % річних /а.с.5-6/. На виконання умов договору позивачем в той же день було внесено грошові кошти в розмірі 400000 грн., що підтверджується копією квитанції /а.с.7/.

06 липня 2015 року представником позивача на адресу банку було направлено письмову заяву про повернення грошових коштів /а.с.10/, на що банк надав відповідь про неможливість повернення грошових коштів /а.с.11-12/.

Оригінал квитанції та оригінал зазначеного вищезазначеного договору представником позивача було надано для огляду в судовому засіданні. Тобто позивачем було надано всі наявні докази укладення з банком договору депозитного вкладу та внесення відповідної суми вкладу, а представником відповідача не надано жодного доказу в спростування укладення договору з позивачем та внесення грошових коштів.

Сторонами договору погоджено можливість дострокового розірвання цього договору, за умови попередження один одного за два банківські дні.

За загальними положеннями про договір (ч.1 ст. 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона, що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. За ч.1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

За приписами ч.1, 2ст.1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч.5ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, здійснених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Вищезазначене свідчить про те, що розірвання договору та видача грошових коштів здійснюється виключно за заявою клієнта банку. Суд приходить до висновку, що позивач здійснив дії, необхідні за визначеним договором та законодавством порядком, для отримання вкладу.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положеньст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Крім того, розглядаючи справу «Золотас проти Греції», Європейський суд чітко вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи.

Відмовляючись повернути кошти, що належать клієнтові, банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Першого протоколу, ратифікованих Україною. В абз.1 ст.1 протоколу вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, обмеження прав позивача щодо отримання грошових коштів та відсотків за депозитним договором, які є його власністю є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України, а такожКонституції України. Позивач не був позбавлений права на вищезазначені грошові кошти у встановленому законом порядку, а тому має право на їх повернення відповідачем без будь-яких обмежень.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми депозитного вкладу разом з відсотками в розмірі 556 960 грн., в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу - задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором депозитного вкладу № SAMDN25000736651125 стандарт від 22 липня 2013 року грошові кошти в розмірі 556960 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір в розмірі 5569,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О.Демидова