Рішення № 56202402, 01.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/860/16 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.

Є.У.№ 335/8228/15-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_2суддів:ОСОБА_3 ОСОБА_1секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки у видачі трудової книжки, моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що відповідно до наказу Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року її було призначено на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з наказом Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року вона була звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 09.07.2015 року за одноразове грубе порушення трудових обовязків, за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вважає наказ про звільнення незаконним зазначивши, що за весь час її хоботи на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги вона не порушувала трудових обов'язків. Причиною її звільнення стало рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2015 pоку, яким визнано незаконним звільнення головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової роботи ОСОБА_6 27.05.2015 року відповідач надіслав їй вимогу про надання пояснень, через нечітке та незрозуміле формулювання вимоги відповідача щодо надання пояснень, від надання пояснень вона відмовилась, про що відповідачем був складений акт, який був зазначений як підстава в наказі про звільнення. Крім того, відповідач порушив порядок та строк застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Позивач просила суд, визнати наказ Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року незаконним, поновити її на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 33 682 грн.03 коп., середній заробіток за час затримки видачі їй трудової книжки у розмірі 2 289 грн.07 коп., та моральну шкоду - 3000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ виконуючого обов'язки директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року про звільнення ОСОБА_5 з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 682 грн. 03 коп. Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь держави судовий збір у сумі 974 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням районного суду Координаційний центр з надання правової допомоги подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ч.1 п.4, ч.2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року ОСОБА_5 з 03.02.2014 року призначена на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наказом в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року ОСОБА_5 з 09.07.2015 року звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за одноразове грубе порушення трудових обовязків, відповідно до п.1 ст.41 Кодексу законів про працю України. Підстави: копія рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21.05.2015 р., копія листа Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області від 27.05.2015 року № 0244 та копія акту про відмову в наданні пояснень від 27.05.2015 року, копія рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05.06.2015 року, службова записка начальника відділу персоналу, державних закупівель та юридичного забезпечення діяльності ОСОБА_7 від 07.07.2015 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2015 року визнано незаконним та скасовано наказ № 98-к від 04.11.2014 року про звільнення ОСОБА_8 за п.2 ст.40 КЗпП України за невідповідністю займаній посаді, поновлено ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області, стягнуто з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18365 грн.84 коп. Рішення набрало законної сили 05.06.2015 року.

Задовольняючи позов суд вірно в тому числі зазначив, що відповідачем порушений строк для застосування дисциплінарного стягнення, - звільнення, передбачений ст. 148 КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як встановлено і не оспорюється сторонами звільнення позивачкою працівника ОСОБА_8, яке стало підставою для звільнення позивачки, відбулось 4 листопада 2014 року, а саме звільнення ОСОБА_5 відбулось 7 липня 2015 року. Тобто за межами встановленого законодавством шестимісячного строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до вказаної норми закону шестимісячний строк не може змінюватись і рахується з дня вчинення проступку, а не від дати ухвалення рішення чи інших обставин як помилково вважає відповідач у апеляційній скарзі. Тому цей довід є таким, що не відповідає закону.

Згідно дост. 5-1 КЗпП Українидержава гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях40,41КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 41 Кодексу законів про працю Україникрім підстав, передбаченихстаттею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема, одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Згідно з ч. 2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 22постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених на підставі п. 1ст. 41 КЗпП України, судам необхідно з'ясовувати, чи мало місце порушення працівником своїх трудових обов'язків, перевіривши коло цих обов'язків та визначивши, які саме обов'язки з їх числа порушено працівником; у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом, та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст.147,148,149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Таким чином оскільки відповідач застосував дисциплінарне стягнення за межами строку визначеного законом то висновок суду про визнання звільнення незаконним є вірним.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди з особи яка не брала участь у справі, на що є посилання в апеляційній скарзі, то суд своєю ухвалою від 5 січня 2016 року виправив описку і стягнув кошти саме з відповідача, розмір і розрахунок яких відповідачем не оскаржується.

Зазначені доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Прийшовши до вірних висновків про визнання наказу про звільнення незаконним суд при цьому допустився помилки поновивши позивачку на іншій посаді ніж на тій з якої її було звільнено.

Так, як уже зазначено, наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року ОСОБА_5 з 03.02.2014 року призначена на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України № 331/5 від 10.03.2015 року у звязку зі змінами в організації праці та перепрофілюванням центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги перейменувати Запорізький областний центр з надання безоплатної вторинної допомоги перейменований на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної допомоги у Запорізькій області (а.с. 33).

Відповідно до наказу директора Координаційного центру з надання правової допомоги від 5 травня 2015 року №195-к на посаду директора Регіональний центр з надання безоплатної вторинної допомоги у Запорізькій області призначено ОСОБА_9 (а.с. 51).

На аркуші справи 92 містить попередження про наступне вивільнення ОСОБА_5 директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в звязку зі змінами в організації праці та ст. 49-2 КЗпП України, з пропозицією іншої роботи.

Наказом в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року ОСОБА_5 з 09.07.2015 року звільнена саме з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

При цьому суд поновив позивачку на посаді яку вона не займала, на неї не призначалась, вказана посада їй не пропонувалась.

Тому саме в цій частині рішення суду попередньої інстанції підлягає зміні в частині поновлення на роботі замість «поновити ОСОБА_5 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області» вказавши «поновити ОСОБА_5 на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги».

Отже висновки суду першої інстанції в іншій незміненій апеляційною інстанцією частині відповідають матеріалам справи, рішення суду в іншій частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року у цій справі змінити в частині поновлення на роботі замість «поновити ОСОБА_5 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області» вказавши «поновити ОСОБА_5 на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги».

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: