Рішення № 56200909, 02.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/8444/15-ц Номер провадження 22-ц/775/318/2016

головуючий в I інстанції Воробйов С.О.

суддя доповідач Никифоряк Л.П.

Категорія 32

____________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 березня 2016 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Новікової Г.В., Папоян В.В.

за участі секретаря судового засідання Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавто», за участі третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 та відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» про відшкодування додаткових витрат та моральної шкоди, в якій подана апеляційна скарга товариством з обмеженою відповідальністю «Трансавто» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

В позовній заяві поданій до суду 22 вересня 2015 року ОСОБА_1 просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавто» /надалі Товариство/ на його користь додаткові витрати на придбання ліків в сумі 8032,62грн., передбачені ч. 1 ст. 1195 Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/ які він поніс через дорожньо-транспортну пригоду /надалі ДТП/ за його участі, вказуючи що він має право на такі додаткові витрати відповідно до ч.3 ст. 1193 ЦК України незважаючи на те, що відсутня вина в скоєнні ДТП водія іншого транспортного засобу. Також позивач просив стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000,00грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на користь позивача з Товариства додаткові витрати 8032,62 грн. та моральну шкоду в розмірі 25000,00грн., в решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Товариства просив рішення скасувати та ухвалити нове яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки ДТП сталося внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки та суд не врахував що не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Товариства, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за відсутності позивача та представника відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» які в письмових заявах просили розглянути справу без їх участі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково за таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 19 червня 2014 року в м. Красноармійську Донецької області по вині водія мопеду марки DELTA, реєстраційний номер АВАС 3371 ОСОБА_1 відбулося зіткнення з автобусом марки MERCEDES-BENZ 0303, під керування водія ОСОБА_2, володільцем якого є Товариство, в результаті якого ОСОБА_1 одержав тілесні ушкодження, та поніс додаткові витрати на придбання ліків та лікування в сумі 8032,64грн., які суд стягнув з Товариства керуючись ч.3 ст. 1193 ЦК України.

Також суд на підставі статей 23, 1167 ЦК України на користь ОСОБА_1 стягнув з Товариства моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції повно та всесторонньо зясував обставини у справі, однак неправильно застосував норми матеріального права.

Частиною 1 статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому, зокрема, додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Тобто законодавчо визначено, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується у всіх випадках спричинення шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду та пов'язана з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я.

Судом встановлено що ОСОБА_1 завдана шкода саме ушкодженням здоровя через зіткнення з автобусом марки MERCEDES-BENZ 0303, під керування водія ОСОБА_2, володільцем якого є Товариство, та стягнення додаткових витрат позивач повязував саме з необхідністю придбання ліків та лікуванням.

Також підтверджені матеріалами справи висновки суду про те, що зіткнення відбулось по вині водія мопеду марки DELTA, реєстраційний номер АВАС 3371 ОСОБА_1, що підтверджено постановою від 24 жовтня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12014050410001343 /а.с. 18-21/.

При цьому, суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 1193 ЦК України, якою визначено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Отже, до правовідносин щодо стягнення додаткових витрат суд першої інстанції правильно застосував статті 1195, 1193 ЦК України, роблячи такий висновок, апеляційний суд вважає, що стаття 1195 ЦК України яка міститься в параграфі 2 глави 82 ЦК України регулює відносини виключно щодо відшкодування потерпілому додаткових витрат, викликаних необхідністю придбання ліків, як шкоди завданої саме каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та стаття 1188 ЦК України якою врегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, до наведених правовідносин не застосовується.

У той же час, апеляційний суд перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, виходить з того, що висновки суду про вартість придбаних ліків на суму 8032,62 грн. сторони не оспорювали та жодних доказів щодо спростування такої суми сторони не подали.

Разом з тим, при з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

При цьому не врахував, що відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Стосовно обставин встановлених у справі позивач не довів свої позовні вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутня протиправність в діянні заподіювача, водія автобуса марки MERCEDES-BENZ 0303 ОСОБА_2, причинний зв'язок між шкодою та протиправними діяннями, а також вина останнього в заподіянні маральної шкоди.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є помилковими, здійсненні з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для його скасування та відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, в решті відсутні підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавто» задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року скасувати в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди.

В позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавто» про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: