Ухвала суду № 56196105, 22.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/251/15-ц Головуючий у І інстанції Косенко А. В.Провадження № 22-ц/780/197/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46

УХВАЛА

Іменем України

22 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Ашоєвича про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування землі,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства «Макарівське лісове господарство» із вказаним позовом, який мотивував наступним:

Розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 18 березня 2008 року №№ 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» були вилучені розташовані на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області земельні ділянки лісогосподарського призначення, змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації відповідачі отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_2 серії ЯЖ №422968, ОСОБА_3 серії ЯЖ № 422967, ОСОБА_4 серії ЯЖ № 422959, ОСОБА_5 серії ЯЖ № 422962, ОСОБА_6 серії ЯЖ № 422966, ОСОБА_7 серії ЯЖ № 422964, ОСОБА_8 серії ЯЖ № 422960, ОСОБА_9 серії ЯЖ №422961, ОСОБА_10 серії ЯЖ № 422969, ОСОБА_11 серії ЯЖ № 422963, ОСОБА_12 серії ЯЖ № 422965.

11 квітня 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 уклали договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, здійснивши їх відчуження ОСОБА_13 07 травня 2008 року ОСОБА_13 видано державні акти на право власності на відповідні земельні ділянки серії ЯЖ №№ 213235, 213236, 213226, 213228, 213227, 213230, 213231, 213233, 213234, 213229, 213232.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності гр. ОСОБА_13А.» від 29 вересня 2008 року № 1283 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_13 та змінено цільове призначення належних йому земельних ділянок з «для ведення особистого селянського господарства» категорії земель сільськогосподарського призначення на «для будівництва і обслуговування готельного комплексу» категорії земель промисловості. Цим розпорядженням змінено цільове призначення земельних ділянок ОСОБА_13, права на які було посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянки серії ЯЖ №№213235, 213236, 213233.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації «Про зміну цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності гр. ОСОБА_13А.» від 29 вересня 2008 року № 1284, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_13 та змінено цільове призначення належних ОСОБА_13 земельних ділянок з «для ведення особистого селянського господарства» категорії земель сільськогосподарського призначення на «для будівництва і обслуговування виробничо-складських та офісних приміщень» категорії земель промисловості. Цим розпорядженням змінено цільове призначення земельних ділянок ОСОБА_13, права на які було посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянки серії ЯЖ №№ 213227, 213232, 213229, 213228, 213226, 213234, 213230.

На підставі вказаних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 29 вересня 2008 року №№ 1283, 1284 відповідачу ОСОБА_13 14 жовтня 2008 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №№ 684104, 684103, 684102, 684101, 684092.

З урахуванням уточнення позовних вимог заступник прокурора Київської області просив суд визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 18 березня 2008 року за №№ 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 305 та від 29 вересня 2008 року за №№ 1283, 1284, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 14 жовтня 2008 року серії ЯЖ №№ 684104, 684103, 684102, 684101, 684092, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_13 земельні ділянки, визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування спірними земельними ділянками.

РішеннямМакарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Вказує, що обласні державні адміністрації не були наділені повноваженнями щодо вилучення та передачі відповідачам у власність земельних ділянок такого розміру, що знаходяться за межами населених пунктів та призначені для сільськогосподарського використання. Надання в постійне користування і вилучення таких земельних ділянок законом віднесено до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, тому розпорядження голови обласної державної адміністрації щодо цих земель прийняті з перевищенням повноважень. При цьому було порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, а саме всупереч ст.207 ЗК України втрати лісогосподарського виробництва у зв'язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб не нараховувались та не сплачувались. За таких умов є підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Згідно положень ст. 57 ЛК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не повязаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Аналогічне положення міститься й в ст. 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування передбачені ст. 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно із частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами пятої і девятою цієї статті.

Відповідно до частини девятої статті 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п.5 ч.1 ст.37 Лісового Кодексу саме до повноважень Київської обласної державної адміністрації, а не Кабінету Міністрів України, віднесено як припинення права постійного користування спірними земельними ділянками ДП «Макарівське лісове господарство», так і передача їх у власність відповідачам, оскільки жодна зі спірних земельних ділянок відповідачів не має площі 1 га і більше. При цьому позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, що значно перевищує 1 га.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. В ході розгляду справи було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісогосподарського призначення та до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам перебували в державній власності. При цьому зважаючи на те, що спірні земельні ділянки знаходяться одна коло одної (підряд) та були вилучені у одного й того ж землекористувача в один день, колегія суддів приходить до висновку про те, що хоча площі окремих ділянок ї є меншими від 1 га, їх вилучення відбулося єдиним масивом загальною площею 10,7091 га. За таких умов вирішення даного питання відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України. Дана позиція узгоджується й з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в рамках даної справи. В той же час, незважаючи на вищевикладені висновки про порушення процедури вилучення та передачі земель у власність громадян, колегія суддів вважає, що позов до задоволення не підлягає з огляду на наступне:

Ст. 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом, тощо. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. При цьому у відповідності до положень ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про перебіг позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі 6-178цс15.

Не спростовують необхідності застосування до даних правовідносин положень про позовну давність й посилання на ст. 268 ЦК України та прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства».

Так, відповідно змісту п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України виключено. ОСОБА_14 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до п 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

В той же час положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлені на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Отже з огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності. Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справі 6-68цс15.

На підставі викладеного, враховуючи той факт, що прокурором висунуті вимоги щодо правовідносин, які виникли та які стали відомі державі ще у березні 2008 року, зважаючи на те, що позов предявлено до суду 30.01.2014 року, а прокурором не обґрунтовано поважності причин пропуску строку позовної давності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про пропуск прокурором встановленого ст. 257 ЦК України строку звернення до суду.

У відповідності до положень ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. За таких умов, з врахуванням заяви представника відповідача про застосування до вимог прокурора терміну позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування оспорюваних розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 18 березня 2008 року, відтак і відмови у задоволенні похідних від цього вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, їх витребування та визнання права власності та права користування на них.

У відповідності до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Зважаючи на те, що судом першої інстанції по справі ухвалене правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для зміни чи скасування такого рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 316 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Київської області відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

ОСОБА_15