Постанова № 56193583, 29.02.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 лютого 2016 р. № 820/9961/15

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

суддів - Зінченко А.В., Панченко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд про скасування рішення відповідача-1 від 12.08.2015 р. № 533-15 та зобов'язати відповідача-2 розглянути повторно його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте всупереч вимог діючого законодавства України, що порушує його права. свободи та законні інтереси і потребує судового захисту.

Позивач та його представник за довіреністю ОСОБА_2. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили про їх задоволення.

Представник відповідачів-1, 2 за довіреністю Вишневський О.В. проти позову заперечував посилаючись на те, що в даному випадку відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Заслухавши сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що позивач є громадянином Іраку, ІНФОРМАЦІЯ_1, за етнічним походженням араб, за релігійними переконаннями - мусульманин-суніт, неодружений, місце народження у країні походження Іраку - Нінева.

Так, у 2006 році разом із батьками ОСОБА_1 переїхав у Єгипет м. Каїр, має повну середню освіту, навчався в школі «Аль-Альсун» м. Каїр, Єгипет у 2006-2011 роках.

Як свідчать докази у справі, згідно відміток в паспорті позивача, він мав тимчасовий дозвіл на проживання в Арабській Республіці Єгипет від 21.01.2009 р. терміном до 10.01.2010 року, від 26.01.2010 року терміном до 10.01.2011 року та від 24.02.2011 року терміном до 10.01.2012 року.

Державний кордон України позивач перетнув 25.10.2011 року в аеропорту м. Харкова, легально, що підтверджено печаткою в паспорті заявника, на підставі студентської візи Y02370408, яку було оформлено в Каїрі (Єгипет) на термін з 12.10.2011 року до 28.11.2011 року. Приїзд в Україну позивач мотивував бажанням здобути вищу освіту.

Так, у період навчання в Україні ОСОБА_1 неодноразово подавав прохання на видачу візи на в'їзд до Арабської Республіки Єгипет з метою - туризм та відвідати родичів, але всі рази йому відмовляли.

Судом встановлено, що позивач через академічну заборгованість був відрахований з Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у лютому 2014 року з третього курсу медичного факультету.

З доказів справи вбачається, що позивач 06.10.2014 року особисто звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області, обгрунтовуючи це тим, що в Іраку на даний час для нього існує небезпека його життю через військові дії в країні його громадянської належності Іраку.

Так, на момент подання заяви до ГУ ДМС України в Харківській області позивач на території України перебував нелегально, за даними обліками ГУ ДМС України в Харківській області значиться гр. Іраку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., якому за клопотанням ХНУ ім. В.Н. Каразіна 22.10.13 р. було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії до 23.11.14 р., відрахований з навчального закладу № 2301-3/074 від 08.02.2014 р., рішенням ГУ ДМС України в Х/о посвідка скасована.

Встановлено, що в якості документів, що посвідчують особу позивач надав паспорт громадянина Республіки Ірак НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року, також надав копію свідоцтва про народження з підтвердженням посольства Республіки Ірак в Каїрі за НОМЕР_3 від 24.09.2011 р.

Таким чином, позивач стверджує, що в разі повернення до батьківщини, йому буде загрожувати небезпека через військовий конфлікт в Іраку. Через те, що останній є сунітом він висловив побоювання з приводу того, що його можуть силою заставити воювати на стороні радикальних ісламістських угруповувань.

При вирішенні даного спору, суд враховує наступні обставини та нормативні положення.

Так, згідно з абзацом 7 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необхідно додавати документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідування можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні громадянської належності або країні постійного проживання.

У підтвердження обґрунтованості звернення за захистом в Україні позивач надав наступні документи:

- національний паспорт громадянина Республіки Ірак НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року;

- нотаріально засвідчений переклад національного паспорта (НОМЕР_2, виданий в Багдаді, 08.10.2008 року, з терміном дії до 07.10.2016 року);

- переклад копії відмови в отриманні візи в Арабській Республіці Єгипет;

- копію свідоцтва про народження, видану Посольством Республіки Ірак в Киїрі, затвердженою офіційною печаткою Міністерства закордонних справ Єгипту (р№4275 від 24.09.2011 р.);

- витяг з наказу №2301-3/074 від 08.02.2014 по Харківському національному університету імені В.Н. Каразіна щодо відрахування з навчання;

- копію з перекладом картки реєстрації біженця УВКБ ООН в м. Каїр на його батька - ОСОБА_3, виданої 07.07.2013 року;

- роздруковану інформацію по країні походження.

Отже, вищенаведений перелік наданих документів, не дає підстав стверджувати про наявність небезпеки для життя особисто позивачеві, оскільки він не надав жодних доказів, які б свідчили про його переслідування на батьківщині, інформація по країні походження, долучена ним, містить загальну інформацію по Іраку.

Так, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішенням відповідача - 1 від 12.08.2015 р. № 533-15 громадянину Іраку ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, інфографіка територій, захоплених радикальною ісламською організацією «Ісламська держава», вказує, що місто Багдад та північні райони Іраку знаходяться поза зоною впливу цієї організації.

Отже, вищенаведена інформація дає підстави стверджувати, що рідне місто позивача - Мосул, провінція Нінева, знаходиться під контролем терористичних сил, але для нього відсутня загроза стати жертвою з боку радикальних ісламських угрупувань, якщо він буде перебувати в м. Багдад та північних районах Іраку, що дає підстави вважати, що для позивача існує можливість альтернативного переміщення по території країни громадянської приналежності.

Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" надає наступне визначення терміну біженець у п. 1 ч. 1 ст. 1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».

Так, заява містить твердження позивача щодо існування загрози його життю в разі повернення на батьківщину через військовий конфлікт, але це спростовується аналізом доказів справи з урахуванням інформації по країні походження на час розгляду заяви, індивідуальних обставин і досвіду заявника, а також досвіду осіб, що знаходяться в подібному положенні в країні походження свідчить, що не існує розумної можливості того, що саме заявникові буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності, адже небезпека існує для всього населення.

Зважаючи на значну нестабільність ситуації в Іраку, внутрішній військовий конфлікт, необхідно зазначити, що згідно з п.164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, змушені покинути країну походження, або не можуть повернутись в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача, оскільки він є мусульманин-суніт, до жодної, громадської, військової чи релігійної організації не належав, жодної дискримінації, погроз та переслідувань ніколи не мав, визнав себе людиною аполітичною.

Тобто, позивач не тікав від небезпеки, а лише обирав для себе більш привабливіше місце проживання. До прибуття в Україну заявник мешкав в Арабській Республіці Єгипет, м. Каїр, закінчив там середню освіту, але за час перебування у цій країні заявник за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався, пояснюючи це тим, що не мав такої потреби, що в його сім'ї була тимчасова посвідка на проживання, яка подовжувалась, у зв'язку із навчанням у школі (протокол співбесіди від 20.10.2014 року). Крім того, з доказів справи вбачається, що одною з причин звернення до ГУ ДМС України в Харківській області є відмова влади Арабської Республіки Єгипет у видачі йому візи.

Таким чином, доказом того, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання 08.10.2008 року в МВС Республіки Ірак, м. Багдад паспорта, терміном дії до 07.10.2016 року (згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань»). Викладене є підтвердженням тому, що держава, громадянином якої він є, забезпечує його права, як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а значить він не потребує міжнародного захисту та не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В ході розгляду справи, позивач не виявив побоювань стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою. Позивач не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. Учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з релігійною належністю, політичними поглядами, він не був. Крім того позивач не належить до жодної соціальної групи (відповідно до п. 77-79 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця «певна соціальна група» включає в себе осіб однакового походження, звичок та соціального статусу).

Тобто, у суду немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання біженцем відповідно до умов, передбачених п. 1 ч. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Суд зазначає, що позивач перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності, при цьому відсутні підстави вважати, що заявник не може повернутися до Іраку через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року заявник не відповідає, міжнародного захисту не потребує.

В Україну позивач приїхав з метою навчання, що він підтвердив при судовому розгляді справи.

Таким чином, до Головного управління ДМС України в Харківській області позивач звернувся виключно з метою легалізації, оскільки з лютого 2014 року закінчилось його легальне перебування на території України.

Суд зазначає, що позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався, отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Враховуючи інформацію по країні походження, суд приходить висновку, що на всій території Іраку не існує ситуації загальної загрози населенню взагалі та особисто для позивача відсутня загроза стати жертвою з боку радикальних ісламських угрупувань, якщо він буде перебувати в м. Багдад та північних районах Іраку, що дає підстави вважати, що для нього існує можливість альтернативного переміщення по території країни громадянської приналежності. Отже для заявника не може існувати реального ризику порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року. Таким чином, позивач не може розглядатись як особа, якій у разі повернення до країни походження, може загрожувати катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто такою, що потребує додаткового захисту.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного вище, суд приходить висновку, що в даному випадку відповідач-1 як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що дає суду підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 02.03.2016 року.

Головуючий - суддя Самойлова В.В.

Судді Зінченко А.В.

Панченко О.В.