Постанова № 56193554, 25.02.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року 11 год. 15 хв. Справа № 813/6490/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - Здинянчина Р.Т.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просить суд:

-визнати наказ про звільнення з органів внутрішніх справ від 06.11.2015 року №809о/с неправомірним;

-визнати протиправними дії посадових осіб ГУ МВС України у Львівській області по виданню наказу від 06.11.2015 року №809 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС за ст.64 п.г. «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» та скасувати його;

-зобов'язати ГУ Національної поліції України у Львівській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України;

-зобов'язати начальника ГУ Національної поліції України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу;

-визнати недійсним раніше внесений запис про звільнення, зобов'язати управління кадрового забезпечення ГУ МВС України у Львівській області привести запис про звільнення у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України;

-зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою суду від 12.01.2016 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 25.02.2016 року відповідно до положень ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що наказ ГУ МВС України у Львівській області №809 о/с від 06.11.2015 року, яким його звільнено з органів внутрішніх справ, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вказує на те, що був позбавлений можливості подати рапорт про перехід до національної поліції, оскільки на момент видачі наказу про звільнення знаходився на лікарняному і перебував у відпустці та у зв'язку з тим, що Закон України «Про національну поліцію України» набрав чинності з 07.11.2015 року, а його було звільнено раніше, зокрема 06.11.2015 року.

А, відтак, таке звільнення вважає незаконним і з грубим порушенням норм чинного законодавства.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, в яких зазначено наступне.

Передумовою та законною підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ, в контексті реформування правоохоронних органів, став наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015 року «Про організаційно - штатні питання». Даним наказом було скорочено всі штатні посади ГУМВС (в тому числі і посаду ОСОБА_1.) в кількості 7521 одиниць. А тому, враховуючи скорочення всіх посад ГУМВС, 100 % особового складу позивача 06.11.2015 року було звільнено зі служби. Беручи до уваги відсутність посад та процес припинення юридичних осіб територіальних органів МВС України, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року, жодної можливості подальшого використання на службі саме в міліції капітана міліції ОСОБА_1 у відповідача не було.

Крім того, в своїх запереченнях відповідач вказує на пункт 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону «Про національну поліцію», де чітко визначено - «З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів». Закон «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року у встановленому порядку був офіційно оприлюднений.

Також, на думку відповідача, необгрунтованим є твердження позивача про те, що останнього не можна було звільнити через його перебування на лікарняному. Вказане спростовується пунктом 11 Розділу ХІ ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Національну поліцію», де передбачено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відтак, вважає, що відсутні будь-які законні підстави для визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС №809 о/с в частині звільнення з ОВС ОСОБА_1, а тому просить суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, працюючи в органах внутрішніх справ, займав посаду вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

06.11.2015 року наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №809 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України у Львівській області за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись з даним наказом та вважаючи звільнення з роботи незаконним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядуванн, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

Відповідно до ст.1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто, позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Разом з тим, приписами п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Враховуючи, що Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію" було опубліковано 06.08.2015 р. в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015 р.

З довідки члена ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області від 04.02.2016 №172/32/2-2016 вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до ГУ МВС з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом до Національної поліції України. Вказане також підтвердив і сам позивач в судовому засіданні. Зокрема, зазначив, що міг звернутись з рапортом вже у серпні 2015 року.

Відтак, ОСОБА_1 не скористався наданим йому правом щодо подання рапорту.

Згідно п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до пп."г" п.64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Окрім того, твердження позивача про те, що він в період з 20.10.2015 року по 08.11.2015 року знаходився на лікарняному та перебував у щорічній відпустці з 07.10.2015 року по 09.11.2015 року, суд до уваги не бере, оскільки пунктом 11 Розділу ХІ ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

В даному випадку посилання позивача на норми Кодексу Законів про працю є необґрунтованими, оскільки пункт 11 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» є спеціальною нормою по відношенню до норм КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що ГУ МВС у Львівській області при прийнятті оскаржуваного наказу діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування наказу від 06.11.2015 року №809 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України у Львівській області є необґрунтованими.

Відтак, враховуючи все вищенаведене, відповідач мав достатньо підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Щодо вимоги про зобов'язання ГУ МВС України у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під час розгляду справи, суд враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача і моральними переживаннями позивача, а також позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому такої.

Відповідно до ст. ст.11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх рішень та дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2016 року.

Суддя Сакалош В.М.