Постанова № 56193384, 01.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 р. Справа № 509/553/14-а

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Кириченко П.Л.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Жук С.І.при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: Представник позивачаОСОБА_4. (довіреність)Представник ОСОБА_2ОСОБА_5 (довіреність)Представник ОСОБА_3ОСОБА_6. (довіреність)Представник ОСОБА_3ОСОБА_7 (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання нечинним рішення, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання нечинним рішення.

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року в задоволені позову ОСОБА_1 про визнання нечинним рішення відмовлено.

ОСОБА_1 не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 03 грудня 2015 року по справі № 509/553/14-а та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи було неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

25.04.2003 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1. набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. (т. 1 а.с. 9)

Договір купівлі-продажу земельної ділянки 15.05.2003 року був зареєстрований Таїровською селищною радою, та 12.06.2003 року цією ж радою позивачці був в установленому законом порядку виданий державний акт на право приватної власності на землю.

Оскаржуваним ОСОБА_1 рішенням Таїровської селищної ради від 23.03.2004 року №318-ХХІV «Про надання згоди на розроблення проекту відведення громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) в ж/масиві «Червоний хутір» с. Мізікевича» частина належної позивачці земельної ділянки площею 0,0967 га була включена до цього проекту відведення.

В подальшому рішенням Таїровської селищної ради від 16.09.2004 року №446-ІV зазначена частина належної позивачці земельної ділянки була передана у власність ОСОБА_2., яка отримала державний акт, та 17.03.2006 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частину земельної ділянки площею 0,05 га продала ОСОБА_3 з видачею їй державного акта на право власності на землю.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно п. 34 ч.1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають, відповідно, у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно зі ст. 16 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Тобто, в той же час, зазначене право не є абсолютним, а обмежується загальними правилами земельного законодавства, зокрема щодо неможливості передачі ділянки, яка знаходиться у власності чи користуванні інших осіб.

За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що відповідач спірними рішеннями надав дозвіл третій особі на розроблення проекту відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), яка вже знаходиться у приватній власності іншої особи на момент видачі спірного рішення.

Як вже раніше зазначалося, договір купівлі-продажу земельної ділянки 15.05.2003 року на підставі якого ОСОБА_1. набула право власності на спірну земельну ділянку в судовому порядку недійсним не визнавався, а навпаки був зареєстрований Таїровською селищною радою, та 12.06.2003 року цією ж радою позивачці був в установленому законом порядку виданий державний акт на право приватної власності на землю, який також на час прийняття оскаржуваного рішення не був скасований.

Отже, земельна ділянка, якою ОСОБА_2. надано згоду на розроблення проекту відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), на момент винесення оскаржуваного рішення залишилася у власності ОСОБА_1., а тому орган місцевого самоврядування не мав прав нею розпоряджатися.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про визнання поважною причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом та відновлення строку позовної давності для звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Як вибачається з матеріалів справи, Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_1. дізналася про існування оскаржуваного рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року „Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність", а саме про те, що цим рішення було порушено її права та законні інтереси не тоді, коли їй стало відомо про існування цього рішення, а тільки у 2011 році під час розгляду Овідіопольським районним судом адміністративної справи № 2а-279/2011 - після отримання судом копії рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи обставини, що були встановлені під час винесення рішення 08 квітня 2015 року, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. про визнання поважною причини пропуску встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року „Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1 та про відновлення строку позовної давності для звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - задовольнити.

Постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року по справі № 509/553/14-а, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1, - задовольнити.

Визнати поважною причину пропуску ОСОБА_1 встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року „Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Відновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року „Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Визнати незаконним та нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року „Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Стягнути за рахунок бюджету Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) гривні 10 (десять) копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанову складено у повному обсязі - 02 березня 2016 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя С.І. Жук