Постанова № 56188244, 29.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа № 922/6473/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н, від 05.01.2015 р.),

відповідача ОСОБА_2 (довіреність №496, від 19.05.2014 р.),

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (довіреність №45, від 07.12.2015 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№236Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 05 січня 2016 року у справі №922/6473/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій ЛТД, м. Мерефа,

до Державного підприємства Український науково-технічний центр металургійної промисловості Енергосталь, м. Харків,

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Харківській області, м. Харків,

про визнання угоди укладеною,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Радій ЛТД, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства Український науково-технічний центр металургійної промисловості Енергосталь - відповідача, про визнання угоди укладеною.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 січня 2016 року (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2016 р. у справі №922/6473/15, прийняти нове, яким позов залишити без задоволення, судові витрати покласти на позивача.

Третя особа надала відзив (вх. №1978 від 19.02.2016 р.) на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення від 05.01.2016 р. по справі № 922/6473/15 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи а також дослідивши доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2001 року між сторонами був укладений договір оренди державного майна №107, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування (в редакції додаткової угоди № 7 до договору оренди державного майна №107 від 01.04.2001 року) приміщення №85, №85а, на першому поверсі, 81, 82 на другому поверсі, загальною площею 554,5 кв.м., що знаходяться в будівлі корпусу А-2, яка розташована за адресою: м. Харків, Дзержинський район, просп. Леніна, 9 (літера А-6), у будівлі, яка знаходиться на балансі відповідача.

Вартість майна, визначена у відповідності до незалежної оцінки станом на 01.12.2006 року складала 3229042,03 грн.

Вказане приміщення було передано позивачу, у відповідності до п. 2.1. договору, згідно двостороннього акту прийому-передачі орендованого майна від 01.04.2001 року.

Відповідно до додаткової угоди №11 від 01 листопада 2011 року до договору оренди державного майна №107 від 01.04.2002 року орендна плата за базовий місяць оренди - вересень 2011 року складає без ПДВ - 46243,60 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати проводиться у порядку передбаченому діючим законодавством. Розрахунок плати за перший місяць перерахунку оренди вересень 2011 року наведено у додатку до додаткової угоди №11 від 01 листопада 2011 року. При нарахуванні орендної плати за наступні місяці повинен враховуватися індекс інфляції.

Згідно з пунктом 3.2. договору, орендна плата перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до виставлених рахунків двома сумами 70% та 30%, з яких - 70% орендної плати та 100% ПДВ перераховуються на основний рахунок, а 30% орендної плати (без ПДВ) - на спеціальний рахунок орендодавця для перерахування через казначейство до бюджету орендодавець перераховує 30% орендної плати у бюджет одразу після надходження від орендаря.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що відповідач повинен своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У пункті 10.1. договору сторонами передбачено, що його укладено на строк 5 років, з 01 квітня 2001 року до 01 квітня 2006 року. Строк дії договору, додатковою угодою № 1 від 01.07.2001 року, було продовжено до 01 квітня 2016 року на 15 років.

Відповідно до пунктів 10.3. та 10.5. договору, зміни і доповнення до договору допускаються за взаємною згодою сторін; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той саме термін та на тих саме умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до умов п. 10.8. договору, по спливу строку дії договору за умови належного виконання ним своїх обовязків за договором, орендар має переважне право за інших рівних умов на продовження договору оренди на новий строк.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, 18.12.2015 року звернувся з листом до відповідача щодо продовження дії договору оренди. Відповідач, у відповіді (вих. № 1-22-6711 від 18.12.2015 року), повідомив позивача про відсутність правових підстав для продовження терміну договору оренди №107 від 01.04.2001 року та підписання додаткової угоди №13 від 14.12.2015 року.

Матеріали справи свідчать, що позивач на протязі дії договору оренди (з урахуванням додаткових угод до нього) належним чином виконував свої обовязки орендаря, отже, на думку позивача, що ґрунтується ст. 777 ЦК України, ст. 285 ГК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позивач має право на укладення (продовження) договору на новий термін.

Згідно прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України (аналогічне містить й стаття 4 ЦК Української РСР 1963 року). За приписами частин 2 вказаних статей підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

За приписами ст. 151 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 256, 257, 258 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року, яка була чинною станом на час укладення договору) за договором майнового найму, який виходячи з його субєктного складу сторін повинен бути укладеним у письмовій формі, наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату та на узгоджений між сторонами строк, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Пункт 1 статті 285 Господарського кодексу України передбачає переважне право орендаря, перед іншими суб'єктами господарювання, на продовження строку дії договору оренди.

Відповідно до пункту 3 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Закон України Про оренду державного та комунального майна є спеціальним законом, що регулює правовідносини оренди державного майна та відповідних положень про конкурсні засади він не містить.

Матеріали справи свідчать, що позивач до закінчення строку дії договору, в розумний строк (виходячи з умов пункту 10.3. договору) 14.12.2015 року звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії договору до 01 квітня 2031 року включно, шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору. При цьому позивач, беручи до уваги проведення нової незалежної оцінки майна, вважав також за необхідне внести зміни до пунктів: 1.1. договору в частині вартості майна, 3.1. договору у частині розміру орендної плати. Нова оцінка майна нежитлових приміщень ДП УкрНТЦ Енергосталь за адресою м. Харків, пр. Леніна, 9, нежитлові приміщення № 85, №85а на першому поверсі, № 81, № 82, на другому поверсі загальною площею 554,5 кв.м., пройшла рецензування в РВ ФДМУ по Харківській області з кваліфікацією як така, що в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, незначні недоліки не вплинули на достовірність оцінки.

Колегією суддів зясовано, що позивач є таким, що належним чином виконує свої зобовязання за договором, про що свідчить Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами, відповідно до якого заборгованості з оплати орендної плати позивач не має.

Як свідчать матеріали справи, власник майна держава Україна в особі уповноваженого державного органу управління - Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області, не зазначало намір використовувати зазначене майно для власних потреб, письмового попередження від власника майна до позивача (орендаря) а ні у строк не пізніше ніж три місяці до закінчення терміну договору, а ні під час розгляду справи в суді не надходило. Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області (третя особа у справі) у відзиві на апеляційну скаргу зазначало, що визначена балансоутримувачем (орендодавцем за договором) підстава для відмови у продовженні строку дії договору (використання майна на власний потреб) є необґрунтованою.

Доводи відповідача стосовно відмови позивачу у укладенні додаткової угоди №13 від 14 грудня 2015 року спростовуються обставинами справи та наявними у справі доказами.

Договір було укладено 01 квітня 2001 року, на час звернення позивача до господарського суду та під час розгляду справи він є чинним, орендодавцем за договором є відповідач. За умовами п. 10.1. договору у редакції додаткової угоди №1 від 01.07.2001р. строк його дії встановлено у 15 років.

За умовами п. 10.5. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін після закінчення строку його дії він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, що були ним передбачені.

Позивач на сьогоднішній день використовує об'єкт оренди належним чином, виконує всі обов'язки, а відповідач не заперечує щодо користування спірним майном, приймаючи від позивача орендну плату. Також, в матеріалах справи відсутні письмові попередження орендодавця про те, що він має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.

Вказаної правової позиції дійшов Вищий господарський суд у постанові від 23.04.2013 року у справі №5011-7/12793-2012.

А отже, матеріалами справи доведено, що позивач до закінчення строку дії договору звернувся до відповідача з заявою про продовження строку дії договору.

Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції, визнаючи укладеною додаткову угоду №13 від 14.12.2015 р. до договору оренди № 107 від 01.04.2001 р., не враховано ті обставини, що на теперішній час відповідачем передано в орендне користування нерухоме майно нежитлові приміщення площею 2,3 тис. кв.м., і це якимось чином перевищує обмеження в 200 кв.м. є такими, що не відповідають положенням ст.5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», колегія суддів зазначає наступне, вказаний договір оренди був укладений в період, коли стаття 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна мала іншу редакцію, за змістом якої орендодавцями державного майна виступали особисто державні підприємства, установи та організації за згодою Фонду державного майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою, безпідставною і підлягає залишенню без задоволення, оскільки відповідач не довів ті обставини, на які він посилався в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи, тому рішення господарського суду Харківської області від 05 січня 2016 року у справі № 922/6473/15 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05 січня 2016 року залишити без змін.

Повний текст постанови складено 01.03.2016 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.