Постанова № 56188241, 25.02.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 року Справа № 904/4953/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Мудрак О.М.

представники сторін:

від позивача: Вознюк Є.В. представник, довіреність №14-167 від 14.06.2014 р.;

від відповідача: Деркач В.А. представник, довіреність №24-5-02 від 31.12.15 р.;

прокурор не з'явився, про час і місце судовго засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 року у справі № 904/4953/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м. Дніпропетровськ

за участі Прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про стягнення 3 487 992,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 року у справі № 904/4953/15 (у складі колегії суддів головуючий суддя Бєлік В.Г., судді Воронько В.Д., Ярошенко В.І. ) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 546 339,06 грн. , 7% штрафу у розмірі 824 023,78 грн., 3% річних у розмірі 154 806,82 грн., інфляційні у розмірі 330 551,25 грн. та 64 521,67 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №231/14-ПР (Р) від 30.04.2014 року в частині своєчасної оплати поставленого газу за березень 2014 року, правом позивача відповідно до п.7.2 договору стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня та стягнути 7% від простроченої суми штрафу.

Стягуючи 3% річних та інфляційні, суд першої інстанції послався на приписи ст.625 Цивільного кодексу України.

Суд провів перерахунок сум, що вимагав позивач та, застосувавши ч.2 ст.233 Господарського кодексу України, зменшив пеню та штраф на 50%.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення в частині зменшення розміру пені та штрафу прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України, та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження істотних обставин справи, зокрема щодо з'ясування наявності збитків позивача, що є підставою для застосування вказаних матеріальних норм.

Скаржник стверджує, що всупереч вимогам ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України, оскаржуване рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувалося клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки

Крім того, за твердженням позивача, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження винятковості обставин, що дає право суду зменшувати розмір неустойки.

Позивач просить суд оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в повному обсязі скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач просить суд оскаржуване рішення в частині стягнення пені та штрафу скасувати, прийняти рішення, яким зменшити суми штрафу та пені на 100 відсотків, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржником зазначено, що суд, приймаючи рішення, не прийняв до уваги той факт, що відповідач свої зобов'язання стосовно оплати отриманого природного газу виконав у повному обсязі, є збитковим підприємством, що підтверджено наданими до суду доказами, погашення штрафних санкцій навіть у розмірі 50% є для підприємства відповідача об'єктивно неможливим у зв'язку з відсутністю обігових коштів.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача позивач не надав.

Заступник прокурора Дніпропетровської області, який вступив у справу відповідно до заяви від 10.11.2015 року в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, до суду не з'явився, правову позицію щодо заявлених апеляційних скарг не повідомив.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не надав.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №231/14-ПР (Р), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, що використовується покупцем виключно для власних потреб (покупець є кінцевим споживачем), а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах договору (а.с.31- 34).

Згідно п.2.1. договору продавець передає покупцеві у квітні-травні 2014 року газ обсягом до 10 046,882тис.куб.м.

Згідно п.5.1. договору ціна за 1 000 куб. м. газу становить 3 113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердження тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою 20% .

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 462,26 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 154,71грн.

Згідно п.6.1. договору оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1. цього договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі природного газу.

З урахуванням цього пункту договору строк оплати отриманого відповідачем в квітні 2014 року природного газу настав 26.05.2014 року

Відповідно до акту приймання - передачі природного газу, який підписаний сторонами без зауважень, підтверджується факт належного виконання позивачем умов договору (а.с.35).

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку ціни позову (а.с.30), наявних у справі банківських виписок (а.с.31-32), відповідач розрахувався з позивачем з порушенням обумовлених договором строків. Всього поставлено за спірний період газ на суму 41 741 901,21 грн., сплачено 18 198 364,61 грн. 23.05.2014 року та 23 543 536,60 грн. 15.08.2014 року.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічні вимоги передбачено ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 189 993,94 грн. за період з 27.05.2014 року по 15.08.2014 року, інфляційні у розмірі 330 551,25 грн. за період з червня 2014 року по липень 2014 року, пеню у розмірі 1 319 399,65 грн. за період з 16.05.2014 року по 15.08.2014 року з урахуванням проведених платежів, а також 7% штрафу у розмірі 1 648 047,56 грн.

Згідно п.7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. умов договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що 3% річних розраховані позивачем з урахуванням дня фактичної оплати суми боргу, хоча такий день повинен виключатись з розрахунку. Тому правильним є період нарахування 3% річних з 27.05.2014 року по 14.08.2014 року та складатиме 154 806,82 грн.

Інфляційні втрати та 7% штрафу розраховані позивачем вірно.

Щодо стягнення пені, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про необхідність виключення з періоду прострочення дня проведення відповідачем платежу.

Тому розрахунок пені, проведений судом першої інстанції, є правомірним та належним чином обґрунтованим. Пеня, яка підлягає до стягнення складає

1 092 678,06 грн. за період з 27.05.2014 року по 14.08.2014 року.

Під час розгляду апеляційних скарг встановлено, що сторонами не оспорюється розрахунок заявлених позивачем сум, а доводи скаржників зведені до правомірності зменшення нарахованих санкцій та наявності для цього відповідних доказів.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки вони суперечать положенням ст.ст.525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України та ст.ст.193, 230 Господарського кодексу України, умовам договору, який є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України також передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 19 січня 2011року № 10/224-10 та № 12/63 і постанови ВГСУ від 29.11.2012 року у справах № 18/5005/4976/2012 та 37/5005/5346/2012

Відповідно до підпункту 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкції саме на 50%, оскільки на обґрунтування клопотання про застосування ч.1 ст.233 Господарського кодексу України відповідач посилався на те, що знаходиться у скрутному фінансово-економічному становищі, оскільки 60% ринку збуту продукції відповідача відбувалось на території Російської Федерації та на сьогоднішній день споживачі масово відмовляються від своїх замовлень і шукають інших виробників. Відповідачем знижено виробництво продукції через падіння попиту в Україні та введення мита в країнах Митного Союзу. За підсумками 2014-2015 років відповідач є збитковим підприємством.

Відповідач зазначав, що господарські витрати, понесені ним у вигляді оплати комунальних платежів, заробітної плати із нарахуваннями податків, інших обов'язкових платежів за останній рік по теперішній час сплачувались ним не за рахунок доходів, отриманих від реалізації продукції, а із власних резервів, які на сьогоднішній день вичерпано.

На думку відповідача, стягнення штрафних санкцій у повному обсязі призведе до повної зупинки діяльності підприємства, а також невиплати заробітної плати працівникам, несплати податків та інших обов'язкових платежів.

На підтвердження доводів апеляційної скарги, позивач не спростував вищевикладені доводи апеляційної скарги відповідача. Також ним не наведено, які інтереси не враховані судом першої інстанції, які збитки зазнав позивач в результаті прострочення платежів з боку відповідача.

Враховуючи відсутність таких доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зменшення штрафних санкцій на 50% здійснено судом з врахуванням інтересів обох сторін, наданих ними доказів та є правомірним і обґрунтованим.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні судом обставин справи та належній оцінці доказів, рішення слід залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 року у справі № 904/4953/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 29.02.2016 року.