Постанова № 56187922, 24.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2016 р. Справа№ 910/11536/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Шапрана В.В.

при секретарі Демиденко К.А.

за участю представників:

від позивача: Майданевич Г.А. - представник за довіреністю від 21.09.2015 року;

від відповідача: Пруська Т.А. - представник за довіреністю від 25.12.2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року

у справі № 910/11536/13 (головуючий суддя Стасюк С.В., судді: Босий В.П., Нечай О.В.)

за заявою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про стягнення 839 274, 79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго про стягнення 839 274,79 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/11536/13 від 12.05.2015 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року, позов задоволено повністю та стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 483 939 грн. 44 коп. пені, інфляційні втрати у сумі 64 152 грн. 86 коп., три проценти річних у сумі 291 182 грн. 49 коп., 16 786 грн. 00 коп. судового збору.

12.08.2015 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року судом було видано відповідний наказ.

26.11.2015 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про визнання наказу від 12.08.2015 року у справі № 910/11536/13 таким, що не підлягає виконанню задоволено частково. Визнано наказ Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року таким, що не підлягає виконанню на суму 16 786, 00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на момент укладення та виконання договору на постачання природного газу № 06/10-2256 ТЕ-15 від 20.12.2010 року ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» повністю відповідала визначенню «гарантованого постачальника», яке містилося в Законі України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року, апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" по справі № 910/11536/13 передано на розгляд головуючій судді Дідиченко М.А.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року, для розгляду справи № 910/11536/13 сформовано колегію суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Смірнова Л.Г., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Смірнова Л.Г., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 03.02.2016 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, у зв'язку з виходом судді Руденко М. А. з лікарняного, справу № 910/11536/13 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, справу № 910/11536/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

У судовому засіданні 03.02.2016 року оголошена перерва до 24.02.2016 року.

Відповідно до протоколу автоматичної заміни складу суду від 24.02.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, справу № 910/11536/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А., Руденко М.А., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року № 910/11536/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М.А., Шапран В.В.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд у її задоволенні відмовити.

Представник відповідача у судовоум засіданні 24.02.2016 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

При цьому, частиною четвертою статті 117 ГПК України встановлено, що господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Частина четверта статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково) (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відповідач зазначає набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Колегією суддів встановлено, що 06.06.2015 року набрав чинності Закон України від 14.05.2015 № 423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Закон № 423- VIII).

Цим законом внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Зокрема, ст. 18 Закону доповнено частиною 13 такого змісту:

"13. Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини".

Виходячи із системного аналізу пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" предметом його регулювання є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.15, за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 до 31.12.14; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.14, яка була сплачена у період з 06.06.15 до 06.09.15.

Заперечуючи проти задоволення даної заяви позивач зазначає, що вищевазанні норми права застосовуються лише до гарантованих постачальних природного газу, натомість позивач таким не являється.

В той же час, відповідач зазначає, що стаття 18 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» поширює свою дію на взаєморозрахунки теплогенеруючих організацій як з ПАТ «НАК «Нафтогаз України», так і з її дочірнім підприємством, що здійснювало своє постачання природного газу на підставі ліцензії.

Відповідно до абз. 4 пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» встановлено, що для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, реалізація природного газу здійснюється НАК «Нафтогаз України», ДК «Газ України».

Згідно із абз. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 № 163 «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України» передбачено, що з 1 березня 2008 року імпортований природний газ підлягає реалізації в Україні НАК «Нафтогаз України» та її ДК «Газ України».

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, ДК «Газ України» було гарантованим постачальником природного газу, як єдиною газопостачальною організацією для покупців з числа державних та комунальних підприємств.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" від 25.07.2012 № 705 встановлено, що гарантованими постачальниками природного газу є суб'єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Водночас, колегія суддів зазначає, що станом на день укладання між сторонами договору, відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» передбачено, що гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу;

Згідно із перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що до визначення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку гарантованого постачальника функції такого постачальника здійснюють суб'єкти господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Так, колегією суддів встановлено, що до встановлення Кабінетом Міністрів України визначення гарантованого постачальника застосовувалися перехідні та прикінцеві положення Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», згідно із яким гарантованим постачальником визначався суб'єкт господарювання, що має ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Отже, вищевказані перехідні та прикінцеві положення визначали тимчасовий порядок визначення гарантованих постачальників природного газу до прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення.

Відповідач вважає, що прийняття Кабінетом Міністрів України рішення з даного питання і не потрібно було, оскільки на той час визначення гарантованого постачальника було врегульовано постановами КМУ від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» та від 05.03.2008 № 163 «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України»

Однак, колегія суддів не погоджується із даними висновками відповідача, оскільки вищевказані постанови Кабінету Міністрів України врегульовували не визначення гарантованого постачальника, а реалізацію природного газу, яку здійснював в тому числі і ДК «Газ України».

Так, незважаючи на те, що нормативно-правовими актами чинними станом на 2010 року встановлювалося, що ДК «Газ України» здійснює реалізацію природного газу, а однак даними актами не визначалося, що останній є гарантованим постачальником.

Вказане також підтверджується ліцензією серія АВ № 331913, відповідно до якої ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» здійснює постачання природного газу за нерегульованим тарифом (в той час як перехідними та прикінцевими положеннями передбачено ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» передбачено, що гарантованим постачальником визначався суб'єкт господарювання, що має ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом).

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом регулювання п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 р. є заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. та за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р., але яка залишилася непогашеною станом на 06.06.2015 р., без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду.

Враховуючи зміст пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", предметом регулювання даного закону була заборгованість, що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом, тобто станом на 06.06.15 р., за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 р. до 31.12.14 р. та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.14 р., але яка була сплачена у період з 06.06.15 р. до 06.09.15 р.

Відповідно до змісту рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/11536/13 основна сума заборгованості за спірним договором № 06/10-2256 ТЕ-15 від 20.12.2010 року булла сплачена 18.10.2012 року.

Таким чином, станом на 06.06.2015 р. заборгованість за спірним договором за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р. не обліковувалась, що, в свою чергу, унеможливлює застосування до спірних правовідносин Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в частині списання пені, штрафних та фінансових санкцій.

До того ж, що стосується 3% річних, то колегія суддів зазначає, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" не визначено списання 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ці нарахування не є ані штрафними, ані фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

3 % річних та інфляційні нарахування не є санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та виступають специфічним способом відшкодування мінімального розміру реальних збитків, що є неминучими у разі прострочення грошового зобов'язання та стягуються незалежно від вини боржника.

Про компенсаційний характер нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, неодноразово вказував Верховний Суд України, який зазначив, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (постанова від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).

Крім того, відповідно до наведених норм статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним з елементів процедури реструктуризації заборгованості за природний газ, спожитий у 2014 році на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, та не розглядається як самостійна підстава для списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій поза вказаною процедурою реструктуризації.

Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України у постановах № 910/12433/13 від 27.01.2016 року, № 910/16349/13 від 02.02.2016 року.

Беручи до уваги наведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Колегією суддів також встановлено, що станом на 19.10.2015 року рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11536/13 виконано частково в частині сплати 16 786 грн. 00 коп. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1561 від 19.10.2015 року на суму 16 786 грн. 00 коп.

Відповідно, станом на момент розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у відповідача (боржника) відсутня заборгованість перед стягувачем в частині сплати судового збору.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ДПЗД «Укрінтеренерго» та про часткове визнання наказу від 12.08.2015 року таким, що не підлягає виконанню на суму 16 786, 00 грн. судового збору.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року у справі № 910/11536/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року у справі № 910/11536/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/11536/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

В.В. Шапран