Рішення № 56187426, 22.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2016 р.Справа № 916/5061/15

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;

До відповідача: Військової частини А-2756;

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача Мосунова Ю.І. - довіреність від 28.01.2016р.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А-2756 про стягнення заборгованості за договором поставки № 73 від 31.10.2012 р. в загальній сумі 99897,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2015 р. позовну заяву ФОП ОСОБА_2 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №916/5061/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

01.02.2016р. позивач, до канцелярії господарського суду Одеської області надав заву про приєднання документів до матеріалів справи, в якій зазначив стосовно неможливості надання для огляду суду оригіналів документів доданих до позовної заяви.

15.02.2016р. до господарського суду Одеської області позивач надав заяву про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви.

15.02.2016р. до господарського суду Одеської області відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

15.02.2016р. до господарського суду Одеської області позивач надав письмові пояснення з приводу правонаступництва Військової частини А-2756.

22.02.2016р. до господарського суду Одеської області відповідач надав клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.02.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

31 жовтня 2012р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Військовою частиною А2760 в особі командира Софронова О.В. було укладено договір поставки № 73. Однак, у зв'язку з окупацією АР Крим Російською Федерацією відбулося розформування військової частини А2760, що знаходилися на території АР Крим.

Як зазначає позивач, за умовами п. 1.1. договору постачальник взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність замовника - право попередника відповідача по справі, вироблене в Україні речове майно, а замовник взяв на зобов'язання забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах договору у кількості, у строк і за цінами згідно з специфікацією. Згідно з п. 4.2 договору поставки сума договору складає 99 897,00 грн.

В п. 2.3 договору №73 від 31.10.2012р. зазначено, що товар поставляється замовнику на адресу: м. Сімферополь, вул. Льдозаводська, 1.

Пунктом 9.3 договору №73 від 31.10.2012р. передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р.

При цьому в п. 4.5 договору №73 від 31.10.2012р. визначено, що платіжні зобов'язання замовника виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника.

Відповідно до п. 6.1 договору №73 від 31.10.2012р., якщо поставлений товар не відповідає по якості стандартам, технічним умовам, іншій документації, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 % вартості товару неналежної якості. Витрати по заміні недоброякісного товару, а також на доукомплектування відносяться на рахунок постачальника.

За ствердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором поставки від 31 жовтня 2012р. № 73 позивач як постачальник по договору виконав повністю. Претензій стосовно якості поставленого товару з боку відповідача не надходило. Зокрема, 11 грудня 2012 року позивачем на виконання умов п. 1.1. договору поставки було здійснено поставку товару, що підтверджується актом приймання речового майна № 1239/429.

При цьому відповідно до умов п. 4.4. договору №73 від 31.10.2012р. розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання замовником товару та належним чином оформлених документів постачальника, а саме: видаткова накладна та рахунок-фактура. Згідно з датою видаткової накладної №18 від 11 грудня 2012 року., враховуючи п.4.4 договору оплата поставленого товару повинна бути здійснена не пізніше 21 грудня 2012 року.

Однак, як вказує позивач, правопопередник відповідача по справі взяті на себе зобов'язання перед позивачем по оплаті наданих послуг в сумі 99 897,00 грн. з поставки товару не виконав, сума боргу на сьогоднішній день не сплачена правонаступником - відповідачем по справі.

Таким чином, посилаючись на наявність заборгованості відповідача перед позивачем Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки № 73 від 31.10.2012р. в загальній сумі 99 897,00 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між позивачем та в/ч А2760 договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За ствердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором поставки від 31 жовтня 2012р. року № 73 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 як постачальник по договору виконала повністю, а саме 21 грудня 2012 року позивачем на виконання умов п. 1.1. договору поставки було здійснено поставку товару, що підтверджується актом приймання речового майна № 1239/429 . Також позивач вказує, що претензій стосовно якості поставленого товару з боку замовника не надходило. Як вказує позивач, вказані п. 4.4. договору документи для здійснення розрахунку за товар, а саме: видаткова накладна та рахунок-фактура були надані стороні відповідача для здійснення подальшої оплати поставленого товару. Згідно з датою видаткової накладної №18 від 11 грудня 2012 року., враховуючи п.4.4 договору оплата поставленого товару повинна бути здійснена не пізніше 21.12.2012р. Однак, на вимогу суду оригінали вищевказаних документів, у т.ч. договору поставки, позивачем не надано з огляду на їх вилучення згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.10.2013 р. № 757/22964/13-к. При цьому з наданої позивачем копії видаткової накладної № 11 від 11.12.2012р. неможливо з'ясувати особу, якою було отримано товар за цією накладною, а відтак й ступінь виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором поставки № 73 від 31.10.2012р.

Крім цього, позивач, в якості підтвердження виконання зобов'язань не надав рахунок-фактури, що чітко передбачено п. 4.4. договору №73 від 31.10.2012р., проте 11 грудня 2012 року позивачем на виконання умов п. 1.1. договору поставки було здійснено поставку товару, що підтверджується актом приймання речового майна № 1239/429.

Поряд з цим за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, саме прийняття замовником за договором № 73 обумовленого товару від позивача є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити цей товар відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в листі т.в.о. начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015 р., військова частина А2760 розформована та спільною директивою Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014 р. № Д-322/1/36дск правонаступником А-2760 визначена військова частина А-2756 Тилу Збройних Сил України.

З огляду на вказаний лист, позивач просить стягнути суму боргу Військової частини А-2760 за договором поставки № 73 з відповідача, який є правонаступником вказаної військової частини.

Разом з тим для встановлення виникнення у відповідача по справі будь-яких зобов'язань за спірним договором поставки суд має встановити наявність такого обов'язку у розформованої Військової частини А2760.

До того ж за умовами п. 4.5 договору поставки № 73 платіжні зобов'язання замовника (в/ч А-2760) виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника.

В ст. 5 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" зазначено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування бюджетного призначення і фактичного надходженні коштів на казначейський рахунок замовника для розрахунку з позивачем за поставку товарів, а й відтак доказів виникнення у самого замовника платіжного зобов'язання перед позивачем.

До того ж відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

В ст. 107 Цивільного кодексу України вказано, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не були надані відповідні докази щодо правонаступництва відповідача, прав та обов'язків розформованої Військової частини А-2760 саме за спірним договором поставки № 73 від 31.10.2012 р. (зокрема, рішення уповноваженого органу про розформування вказаної військової частини, передавального акту, який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків відповідної юридичної особи).

Документ, що свідчить про правонаступництво, зазначений в листі т.в.о. начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015р., - «військова частина А2760 розформована та спільною директивою Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014 р. № Д-322/1/36дск правонаступником А2760 визначена військова частина А-2756 Тилу Збройних Сил України». Проте, на вимогу суду відповідачем вищезазначену директиву надано не було, так як відповідно до пояснень Військової частини А-2756 вона призначена виключно для службового користування і не передавалась до військової частини А-2760.

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини, суд доходить до висновку про відсутність підстав для виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати поставки товарів за договором № 73 від 31.10.2012р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Військової частини А-2756 про стягнення 99 897,00 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 лютого 2016 р.

Суддя О.Ю. Оборотова