Рішення № 56187302, 29.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2016Справа №910/196/16За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 443 643,08 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення зі Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за договором на виготовлення продукції №16/05 від 16.05.2013 в загальному розмірі 443 643,08 грн., з яких 226 522 грн. заборгованості за виконану роботу, 30 400,67 грн. пені, 169 601 грн. інфляційних втрат та 17 119,41 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору на виготовлення продукції №16/05 від 16.05.2013 позивач виготовив відповідачу обумовлену договором продукцію, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання по оплаті виконаних робіт не здійснив, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2016 порушено провадження по справі № 910/196/16, розгляд справи призначено на 01.02.2016.

29.01.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 розгляд справи відкладено на 29.02.2016.

Позивач та відповідач в засідання господарського суду 29.02.2016 своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча бувли своєчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги подане позивачем разом із позовною заявою клопотання про розгляд справи без його участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.02.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (замовник) укладено Договір на виготовлення продукції №16/15, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати роботи по виготовленню продукції, вказаної в додаткових угодах даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи (п. 1.1 договору).

За умовами п.п. 2.1, 2.2 договору вартість робіт складається із суми спільних виконаних робіт згідно з додатковими угодами до даного договору. Замовник з моменту виставлення виконавцем рахунку, вносить на поточний рахунок виконавця передоплату в розмірі 100% від вартості продукції протягом 5 банківських днів після підписання акта виконаних робіт.

Роботи виконуються відповідно до умов договору протягом 7 календарних днів з моменту отримання передоплати (п.3.1 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п.8.1 договору).

Під час розгляду справи доказів припинення дії вказаного договору чи його розірвання сторонами не надано, а отже він є діючим та приймається судом до уваги.

В подальшому на підставі зазначеного договору між сторонами було підписано додаткові угоди №1 від 16.05.2013 про виготовлення продукції на суму 169 525 грн. та №2 від 14.06.2013 про виготовлення продукції на суму 56 997 грн.

На виконання умов Договору №16/05 від 16.05.2013 позивач виготовив обумовлену вказаним правочином продукцію на загальну суму 226 522 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг (виконання робіт) №16/05 від 16.05.2013 на суму 57 930 грн., №17/05 від 17.05.2013 на суму 57 686 грн., №20/05 від 20.05.2013 на суму 53 909 грн., №14/06 від 14.06.2013 на суму 56 997 грн.

Зазначені акти підписані представниками виконавця та замовника та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Водночас відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату за виконані позивачем роботи не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість зі сплати грошових коштів в сумі 226 522 грн.

Позивач звертався до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю з претензією №1/04-с від 18.09.2014, в якій просив сплатити заборгованість в розмірі 226 522 грн.

Відповідач відповіді на претензію позивача не надав, кошти позивачу не перерахував.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Як вже було зазначено, пунктом 2.2 Договору сторони визначили, що замовник вносить на поточний рахунок виконавця передоплату в розмірі 100% від вартості продукції протягом 5 банківських днів після підписання акта виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами на виконання умов договору на виготовлення продукції №16/05 від 16.05.2013 було підписано наступні акти виконаних робіт: №16/05 від 16.05.2013 на суму 57 930 грн., №17/05 від 17.05.2013 на суму 57 686 грн., №20/05 від 20.05.2013 на суму 53 909 грн., №14/06 від 14.06.2013 на суму 56 997 грн.

Отже, відповідач мав сплатити вартість продукції виготовленої згідно акту №16/05 від 16.05.2013 - не пізніше 22.05.2013, №17/05 від 17.05.2013 - не пізніше 23.05.2013 (враховуючи, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012 «Про перенесення робочих днів у 2013 році» робочий день з п'ятниці 3 травня було перенесено на суботу 18 травня 2013), №20/05 від 20.05.2013 - не пізніше 27.05.2013, №14/06 від 14.06.2013 - не пізніше 21.06.2013.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В той час як, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи, що факт виконання позивачем робіт з виготовлення продукції визначеної умовами договору та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за виконанні роботи підтверджений матеріалами справи і не оспорюється відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 226 522 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також передбачено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених п.2.2, він сплачує підряднику 0,1 % від не перерахованої у встановлений строк суми, за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Оскільки замовник (відповідач) допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи з виготовлення продукції, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нараховано за період з 23.05.2013 по 21.12.2013 та заявлено до стягнення пеню в розмірі 30 400,67 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого періоду нарахування пені, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України, не передбачено. Отже, пеня повинна нараховуватись з урахуванням приписів даної норми.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 15 433,05 грн., враховуючи, що позивачем під час розрахунку не дотримано вимог 343 Господарського кодексу України.

Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 17 119,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 169 601 грн. за період з 23.05.2013 по 07.12.2015.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунки невірні, однак, враховуючи ту обставину, що за перерахунком суду сума 3% річних становить більше ніж 17 119,41 грн., а інфляційних втрат більше ніж 169 601 грн., це фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У зв'язку з тим, що клопотання в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а тому стягненню з відповідача підлягає 17 119,41 грн. 3% річних та 169 601 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04053, м. Київ, провулок Нестеровський, буд.7/9; ідентифікаційний код 14364757) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 226 522 (двісті двадцять шість тисяч п'ятсот двадцять дві) грн. 00 коп. основного боргу, 15 433 (п'ятнадцять тисяч чотириста тридцять три) грн. 05 пені, 17 119 (сімнадцять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 41 коп. 3% річних, 169 601 (сто шістдесят дев'ять тисяч шістсот одну) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 6 430 (шість тисяч чотириста тридцять) грн. 14 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.03.2016

Суддя Грєхова О.А.