Рішення № 56187188, 25.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016Справа №910/31959/15За позовом Підприємства об'єднання громадян «Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик»

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»

про визнання недійсними договорів

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача Завадська О.В. (дов. № 432-60 від 11.01.2016);

встановив :

21.12.2015 Підприємство об'єднання громадян «Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після визнання судом права власності за засновником позивача на нежитлові приміщення, які відповідно до укладених договорів є об'єктом оренди, а також встановлення судом того факту, що ці приміщення ніколи не передавалися до відповідача чи його засновника, а отже здавалися в оренду відповідачем позивачу безпідставно, позивач просить визнати договори оренди, які укладалися між ним та відповідачем недійсними з моменту їх укладання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 порушено провадження у справі №910/31959/15, розгляд справи призначено на 19.01.2016.

19.01.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано додаткові докази у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2016 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи було відкладено на 25.02.2016.

25.02.2016 представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що визнання правочину (господарського договору) недійсним судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін, проте позивачем не вказані причини визнання договорів недійсними як передбачено ст. 207 Господарського кодексу України як такі, що не відповідають вимогам закону, або вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, на підставі рішень Господарського суду м. Києва від 20.10.2011 та від 18.08.2015 з позивача стягнуто заборгованість за договорами оренди, а здійснюючи сплати за користування приміщенням орендар визнавав умови договору та частково виконував його.

Представник відповідача з'явився у судове засідання 25.02.2016, надав пояснення по суті справи.

У судове засідання 25.02.2016 представник позивача не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 25.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

17.09.2009 між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Печерської районної у м. Києві ради, правонаступниками якого є комунальне підприємство Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» і комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - орендодавець) та Підприємством об'єднання громадян «Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва № 207/1, відповідно до якого орендодавець на підставі розпорядження голови Печерської районної у м. Києві державної адміністрації № 121 від 28.03.1998 (при переукладенні договору оренди на новий термін чи продовженні терміну дії договору оренди) на підставі протокольного рішення комісії з питань користування та відчуження комунального майна Печерської районної у м. Києві ради (протокол №13 від 03.09.2009), орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення, будівлю, споруду (далі - об'єкт оренди) за адресою: вул. Первомайського, 7А, загальною площею 804,0 кв. м., в т. ч. 1-й поверх - 404,0 кв. м. для розміщення кімнати приїжджих інвалідів по зору, 2-й поверх - 400,0 кв. м. для розміщення редакції.

Крім того, 01.10.2013 між комунальним підприємством Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» (далі - підприємство - балансоутримувач) та Підприємством об'єднання громадян «Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» (далі - користувач) укладено договір № 1 про сплату компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування загальною площею 804,0 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 7А.

Також 01.01.2015 між комунальним підприємством Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» (далі - підприємство - балансоутримувач) та Підприємством об'єднання громадян «Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» (далі - користувач) укладено договір № 2 про сплату компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування загальною площею 804,0 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 7А.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням господарського суду м. Києва від 07.09.2015 у справі №910/7295/15-г визнано за Всеукраїнською громадською організацією «Українське товариство сліпих» право власності на нежитлові (адміністративні) приміщення загальною площею 804 кв. м. у адміністративно-житловому будинку, що знаходиться в м. Києві по вул. Л. Первомайського, 7А.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що після визнання судом права власності за засновником позивача на нежитлові приміщення, які відповідно до укладених договорів є об'єктом оренди, а також встановлення судом того факту, що ці приміщення ніколи не передавалися до відповідача чи його засновника, а отже здавалися в оренду відповідачем позивачу безпідставно, позивач просив суд визнати зазначені договори недійсними з моменту їх укладення.

Таким чином спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності договору оренди нерухомого майна від 17.09.2009 та договорів № № 1, 2 про сплату компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування загальною площею 804,0 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 7А, від 01.10.2013 та від 01.01.2015 відповідно.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 -1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7 1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року №11 (далі - Постанова №11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов та підписання тексту договору.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що сторонами досягнуто згоди за умовами договору оренди про що свідчать підписані договори оренди та про сплату компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування загальною площею 804,0 кв. м., а здійснюючи сплату за користування приміщенням орендар визнав умови договорів та частково виконував їх.

Крім того, господарським судом м. Києва було прийнято рішення від 20.10.2011 у справі № 3/215 про стягнення заборгованості у сумі 13 744,92 грн. за договором оренди за період з 01.07.2010 по 20.09.2011, а рішенням цього ж суду від 18.08.2015 у справі №910/14626/15 - про стягнення 277 411,63 грн. за період з 01.10.2013 по 31.05.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд зазначає, що обставини, наведені позивачем, не свідчать про недійсність договорів оренди нерухомого майна від 17.09.2009 та договорів № № 1, 2 про сплату компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування загальною площею 804,0 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 7А, від 01.10.2013 та від 01.01.2015 відповідно, а тому позовні вимоги визнані безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 29.02.2016

Суддя В.О. Демидов