Рішення № 56187093, 18.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016Справа №910/32527/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"до Приватного акціонерного товариства "Український Страховий Дім" про стягнення 6 781,13 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Поліно М.М. (дов. № 19/3-02/170 від 26.11.2015 року)від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18 лютого 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Український Страховий Дім" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 6 781,13 грн., в тому числі 2 850,00 грн. страхового відшкодування 1 423,13 грн. пені, 256,50 грн. 3 % річних, 2 251,50 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином було виконано взяті на себе зобов'язання за договором добровільного страхування кредитів № КР-11 № 0028-ГО-0204 від 01.09.2011 року з виплати суми страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2015 року порушено провадження у справі № 910/32527/15 та призначено справу до розгляду на 28.01.2016 року.

28.01.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

28.01.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному, розгляд справи № 910/32527/15 не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року розгляд справи призначено на 18.02.2016 року.

16.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 18.02.2016 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 18.02.2016 року не з'явився, про причини неявки суду невідомо, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01023, м. Київ, площа Спортивна, будинок 3 на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2011 року між Приватним акціонерним товариством "Український Страховий Дім" (страховик) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування кредитів № КР-11 № 0028-ГО-0204 (надалі - Договір), за змістом пункту 2.1 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням позичальниками своїх договірних зобов'язань за кредитними угодами, що укладені між страхувальником та позичальниками.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що страховим випадком є факт завдання збитків страхувальнику внаслідок невиконання або часткове невиконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок неплатоспроможності позичальника.

За змістом пункту 4.2 Договору під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють невиконання позичальником умов кредитної угоди по своєчасній сплаті кредиту та/або процентів за користування кредитом понад 10 календарних днів з будь-яких причин, за винятком тих, що передбачені розділом 9 договору. Зобов'язання страховика за цим договором розповсюджуються на страхові випадки, які настали в період дії конкретної кредитної угоди, за умови сплати страхових платежів (пункт 4.3 Договору).

Строк дії Договору узгоджено сторонами на термін 2 роки з моменту підписання договору (пункт 6.1), дія якого автоматично продовжується на кожний наступний строк і на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не попередить у письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії договору (пункт 6.2).

Пунктом 8.3 Договору визначено, що розмір страхового відшкодування - це заборгованість позичальника по кредитній угоді в розмірі непогашеної суми кредиту та процентів за користування кредитом за 3 місяці згідно умов конкретної кредитної угоди на дату настання страхового випадку.

Позивачем до матеріалів справи надано копію договору про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, № 2067 від 06.04.2007 року, клієнтом за яким є ОСОБА_2

Згідно поданого позивачем розрахунку, станом на момент звернення позивача до суду, у позичальника обліковувалася непогашена заборгованість за вказаним Договором у розмірі 2 850,00 грн.

28.04.2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача листа № 03/90 від 24.04.2014 року з переліком документів для здійснення страхового відшкодування, а 22.09.2014 року та 25.06.2015 року - претензії, в яких позивач просив відповідача сплатити страхове відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку за Договором, а саме несплатою позичальниками у встановлені строки наданих кредитних коштів.

Спір у справі виник у зв'язку із неправомірною, на думку позивача, відмовою у виплаті страхового відшкодування у розмірі 2 850,00 грн., внаслідок настання страхового випадку за Договором.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відносини, пов'язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України "Про страхування".

Згідно з пунктом 1 статті 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 2 статті 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про страхування", страхування може бути добровільним або обов'язковим.

В частині 1 статті 6 даного Закону зазначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

В статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Таким чином, страховий ризик та страховий випадок є взаємопов'язаними факторами, страховий ризик у випадку його фактичного настання переростає у страховий випадок, що зумовлює виникнення зобов'язання страховика виплатити страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 1 статті 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з частиною 17 статті 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Аналогічні норми містить стаття 988 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості позичальника за Договором, станом на 17.12.2015 року заборгованість за кредитом становить 2 850.00 грн.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виплати відповідачем грошових коштів Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" в розмірі 2 850.00 грн.

Суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив виплату страхового відшкодування, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 2 850.00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 423,13 грн. пені, 256,50 грн. 3 % річних, 2 251,50 грн. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 12.1.3 Договору визначено, що за несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик несе відповідальність шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що діє у період, за який нараховується пеня.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 423,13 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 17.12.2014 року по 16.12.2015 року.

Судом встановлено, що вимогу про виплату страхового відшкодування відповідач отримав 30.04.2014 року, а відтак строк виконання грошового зобов'язання за Договором настав 10.05.2014 року, а з 11.05.2014 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання і саме з цього моменту у позивача виникло право на стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Таким чином, нарахування пені у відповідності до статті 232 Господарського кодексу України припиняється 11.11.2014 року, а відтак підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 1 423,13 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 17.12.2014 року по 16.12.2015 року відсутні, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, з урахуванням встановленого судом моменту, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, здійснюється перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних.

За перерахунком суду розмір 3% річних та інфляційних, що підлягають стягненню з відповідача, становить 137,03 грн. та 1 942,59 грн. відповідно. В іншій частині 3% річних та інфляційні нараховані безпідставно.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Український Страховий Дім" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 2 850,00 грн. страхового відшкодування 137,03 грн. 3 % річних та 1 942,59 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Український Страховий Дім" (01023, м. Київ, пл. Спортивна, 3; ідентифікаційний код 32556540) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Філії - Закарпатське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; ідентифікаційний код 00032129) 2 850 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 137 (сто тридцять сім) грн. 03 коп. 3 % річних, 1 942 (одну тисячу дев'ятсот сорок дві) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 885 (вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 44 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.02.2016

Суддя С.В. Стасюк