Рішення № 56186785, 25.02.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 р. Справа № 909/1414/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: державного підприємства "Воловецьке лісове господарство", вул. Фабрична, 2, смт. Воловець, Закарпатська область, 89100

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "МІК-ЛІС", вул. Польова, буд. 26, с. Ясень, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 77673

про стягнення 71353,65 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - провідний юрисконсульт, (довіреність №б/н від 24.02.16),

від відповідача: представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Воловецьке лісове господарство" звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МІК-ЛІС" про стягнення

71353,65 грн. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов"язань щодо оплати отриманої лісопродукції згідно товарно - транспортних накладних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав згідно заяви про зменшення позовних вимог, в якій просять стягнути з відповідача 20560,28 грн. боргу за поставлену лісопродукцію, 27418,75 грн. - інфляційних нарахувань та 3374,62 грн. 3% річних. Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№1625/16 від 25.02.16.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.№1513/16 від 22.02.16.

Станом на 25.02.16 клопотань про відкладення розгляду спору від відповідача не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Предметом позову в даній справі є матеріально правова вимога державного підприємства "Воловецьке лісове господарство" до товариства з обмеженою відповідальністю "МІК-ЛІС" про стягнення 51353,65 грн. заборгованості за отриману лісопродукцію.

Як вбачається з матеріалів справи протягом січня 2013 року позивач передав відповідачу лісопродукцію на загальну суму 67658,89 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи.

Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов"язки виникають, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов"язків , зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України та 174 ГК України).

Отримання відповідачем товару від позивача на підставі товарно-транспортних накладних, часткова його оплата, що підтверджується копіями банківських виписок по рахунку, свідчать про існування між сторонами зобов"язань з приводу купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами статей 202, 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності із ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 ЦК України ).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами з приводу купівлі - продажу товару існували на підставі товарно - транспортних накладних, які підписані та скріплені печаткою відповідача, то зобов"язання по оплаті товару виникло після прийняття товару.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №247 від 28.05.15 з вимогою погасити заборгованість, що підтверджується фіскальним чеком, копія якого долучена до матеріалів справи. Проте, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, враховуючи вартість зарахованих позивачем наданих йому відповідачем послуг на суму 27098,61 грн. та часткову сплату відповідачем боргу в сумі 20000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем становить 20560,28 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань суду не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятого на себе зобов"язання, вимога щодо стягнення з відповідача 20560,28 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов"язання, позивачем за період з лютого 2013 року по листопад 2015 року нараховані інфляційні втрати в сумі 27418,75 грн. та 3% річних за період з 01.02.13 по 08.12.15 в сумі 3374,62 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, судом перевірено правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму інфляційних втрат та 3% річних заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних в межах заявлених позовних вимог.

Виходячи із викладеного позов підлягає до задоволення.

Судові витрати, у відповідності до ст.49 ГПК України, покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 174, 175, 193 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 204, 205, 525, 526, 610, 614, 625, 639, 655, 692 ЦК України, керуючись 4-7, 22, 49, 55, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов державного підприємства "Воловецьке лісове господарство" до товариства з обмеженою відповідальністю "МІК-ЛІС" про стягнення 51353,65 грн. задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МІК-ЛІС", вул. Польова, буд. 26, с. Ясень, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 77673 (код 37521533) на користь державного підприємства "Воловецьке лісове господарство", вул. Фабрична, 2, смт. Воловець, Закарпатська область, 89100 (код 22114566) - 20560,28 (двадцять тисяч п"ятсот шістдесят гривень двадцять вісім копійок) - основного боргу, 27418,75 (двадцять сім тисяч чотириста вісімнадцять гривень сімдесят п"ять копійок) - інфляційних втрат та 3374,62 (три тисячі триста сімдесят чотири гривні шістдесят дві копійки) - 3% річних, а також 1218,00 (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.03.16

Суддя Максимів Т. В.