Ухвала суду № 56185549, 29.02.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Кулик Є.В.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

УХВАЛА

іменем України

"29" лютого 2016 р. Справа № 563/1078/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Майора Г.І.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Єфремовій О.С. ,

за участю сторін:

представників: від відповідача- Свінціцький В.А.,Должанська К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Корецької міської ради Рівненської області, ОСОБА_4 на постанову Корецького районного суду Рівненської області від "21" грудня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Корецької міської ради Рівненської області про визнання незаконними дій та визнання договору оренди земельної ділянки продовженим ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати незаконними дії голови Корецької міської ради ОСОБА_5 у зволіканні в укладенні додаткової угоди про поновлення договору про оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, від 25 березня 2003 року продовженим до 25 березня 2019 року.

Постановою Корецького районного суду від 21.12.2015року позов ОСОБА_4 до Корецької міської ради про визнання незаконними дій голови Корецької міської ради та визнання договору оренди земельної ділянки продовженим задоволено частково.

Зобов'язано голову Корецької міської ради розглянути звернення ОСОБА_4 щодо поновлення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції сторони звернулися з апеляційними скаргами, в якій вказують, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач просить скасувати обумовлену постанову у частині прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову та постановити нове рішення про задоволення позову. Відповідач відповідно просить скасувати обумовлену постанову у частині прийнятого рішення про задоволення позову та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення частково з таких підстав.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі ЗК) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Розглядаючи справу, суд виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні.

Відтак, і спори у таких відносинах можуть бути, як публічно-правовими так і приватно-правовими.

Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають та здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.172 ЦК України).

Статтею 80 ЗК встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 ЗК Рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Міськрада у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, Міськрада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Товариство) іншому (Міськрада), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з пунктом "в" статті 5 ЗК, згідно з яким земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, суд дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція була викладена у рішеннях ВСУ від 09.12.2014року (справа 21-308а14), від 11.11.2014року (справа 21-493а14), від 14.02.2012року (справа 21-1041во10), від 01.10.2013року (справа 21-288а12).

Таким чином, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому зазначене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст.157КАС України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.157, 198, 202. 203, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Корецької міської ради Рівненської області та ОСОБА_4 задовольнити частково постанову Корецького районного суду Рівненської області від "21" грудня 2015 р. скасувати. Прийняти нове рішення, яким провадження у даній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Г.І. Майор

Є.В.Одемчук

роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_4 АДРЕСА_2

3- відповідачу/відповідачам: Корецька міська рада Рівненської області вул. Київська, 69,м.Корець,Рівненська область,34700

4-третій особі: - ,