Ухвала суду № 56185478, 01.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 р. Справа № 876/11614/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засіданняАндрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Закарпаття» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

13.05.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Закарпаття» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № НОМЕР_1 від 18.02.2013 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте всупереч положень податкового законодавства, зокрема, підставою для збільшення податкових зобов'язань з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ сум, пов'язаних з придбанням товару на підставі укладеного з ПП ВФ "Дніпрорибторг" правочину, суму податкового кредиту сформовано на підставі отриманих податкових накладних в рамках угоди, за якою проведено отримання товарів та оплату за нього в повному обсязі, у відповідності до норм Податкового кодексу України. Стосовно висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій - посилається на реальність їх здійснення, що підтверджується документально, зазначає, що дане питання перевіркою фактично не досліджувалось, а висновки перевірки прийнято на підставі акту перевірки контрагента ПП ВФ "Дніпрорибторг" та висновки про фіктивність операції суперечать обставинам справи, оскільки угода виконана належним чином сторонами та така не визнавались недійсною в судовому порядку (у відповідності до вимог Цивільного кодексу України). Крім того, можливі порушення податкового законодавства, допущені контрагентом позивача, не впливають на права або обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення йому податкових зобов'язань.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 18.02.2013 року № НОМЕР_1 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Тема-Закарпаття» суми грошового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 123000,00 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами. Відтак, відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість, правомірним.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у м. Ужгороді проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Тема - Закарпаття" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Дніпрорибторг" за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 06.02.2013 року за № 255/22-01/34417900(а.с.12-23).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано ПДВ на загальну суму 98400,00 грн. (за грудень 2011 року).

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у м. Ужгороді 18 лютого 2013 року винесено податкове повідомлення - рішення за № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ у розмірі 123000,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 98400,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 24600,00 грн.) (а.с.11).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач подав скаргу до ДПС у Закарпатській області, за результатами розгляду якої останнім прийнято рішення рішення від 14.03.2013 року за № 336/10/10-244, яким скаргу ТОВ "Тема - Закарпаття" залишено без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Ужгороді від 18.02.2013 року за № НОМЕР_1 (167/22-02/34417900/1338) - без змін(а.с.182-187).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 ПК п.14.1 ст. 14 України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У статті 198 Податкового кодексу України(далі ПК України) встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

На підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП ВФ "Дніпрорибторг" за договором поставки від 30.12.2011 року Б\Н позивач надав наступні документи: договір поставки від 30 грудня 2011 року, укладений між ТзОВ "Тема - Закарпаття" та ПП ВФ "Дніпрорибторг"(а.с.24-28), копії накладної від 30.12.2011 року № РН-1230/01(а.с.29), податкової накладної від 30.12.2011 року за № 30(а.с.30), товарно-транспортних накладних за № 1, 2 та 3(а.с.157-159), подорожніх листів(а.с.114-119), платіжних доручень про сплату на рахунок ПП ВФ "Дніпрорибторг" коштів (а.с.106,107), акти оприбуткування від 31.12.2011 року(а.с.113), посвідчення про відрядження водіїв ТзОВ "Тема - Закарпаття"(а.с.123-125), висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи(а.с.126-131). Придбаний за договором товар отриманий ТзОВ "Тема - Закарпаття" та оприбуткований підприємством, у вартості товару наявний та сплачений в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання товару сформовано податковий кредит.

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товару від контрагента ПП ВФ "Дніпрорибторг".

Також зазначена податкова накладна не мала недоліків, а порядок її заповнення відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даним контрагентом.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ "Тема - Закарпаття" у ПП ВФ "Дніпрорибторг" товарно-матеріальних цінностей, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП ВФ "Дніпрорибторг" щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків і зборів та їх реальності і повноти відображення в обліку за грудень 2011 року, січень та березень 2012 року, складений Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, колегія судів зазначає наступне.

По-перше, сам акт є суперечливим, оскільки, зазначивши про неможливість провести перевірку ПП ВФ "Дніпрорибторг", Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби фактично провела невиїзну перевірку даного підприємства.

По-друге, в даному акті вказано, зокрема, про неможливість здійснення ПП ВФ "Дніпрорибторг" господарської діяльності, однак орган державної податкової служби дійшов зазначених висновків без дослідження первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку підприємства, в зв'язку з чим, на думку колегії суддів, відомості, зафіксовані в цьому акті, не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими.

Чинним законодавством не передбачено відображення суджень податкового органу відносно неправильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

В даному випадку, колегія суддів не може також не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначеному вище акті предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даним контрагентом, по яких формувався податковий кредит, а тому вказаний документ жодним чином не є належним доказом підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентом.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем надано перевіряючим неналежним чином оформлені товарно-транспортні накладні (відсутня інформація щодо подорожніх листів до автомобілів, доручень, відряджень) на поставлені ПП ВФ "Дніпрорибторг" товарно-матеріальні цінності, що підтверджують транспортування товарів, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт та п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Форма товарно-транспортної накладної (типова форма 1-ТН) була затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346.

З наданих позивачем копій товарно-транспортних накладних, виписаних ПП ВФ "Дніпрорибторг", всі вони містять достатньо обовязкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин, оформлених цими накладними.

Помилки у оформленні окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платників податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже відсутність в перевізних документах певних відомостей при наявності інших первинних документів не може бути належним доказом відсутності факту реальності здійснених операцій.

Товарно-транспортні накладні не є єдиним та безумовним доказом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначеного вище договору, укладеного між ТзОВ "Тема - Закарпаття" та ПП ВФ "Дніпрорибторг", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначеного вище договору поставки необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ним договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобовязання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначеного вище договору, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Крім цього, доводи відповідача про відсутність у контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року у справі № 807/1440/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.Б. Заверуха

Судді:О.М. Гінда

ОСОБА_1