Ухвала суду № 56182805, 24.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1278/16

Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого: Артеменка І.А.,

суддів: Черевка П.М.,

Сватаненка В.І.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та визнання права власності,-

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 (уточнюючи свої позовні вимоги) звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 21/100 частки будівлі спортивного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі спортивного комплексу літ. «А», приміщення №№ 29,30,31,32,34,35,37,38,39,41,43,44,47,49,50,61,62,63,64,72,73,75; ? частини приміщення № 65, загальною площею 434,8 кв.м., навіс зі сходами літ «а1», навіс зі сходами літ «а2», у загальному користуванні; будинок охорони літ «Б», навіс літ. «б», убиральня літ «В», який належить ОСОБА_5, у рахунок заборгованості за договором позики.

19.10.2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року клопотання задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: на 21/100 частки будівлі спортивного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі спортивного комплексу літ. «А», приміщення №№ 29,30,31,32,34,35,37,38,39,41,43,44,47,49,50,61,62,63,64,72,73,75; ? частину приміщення № 65, загальною площею 434,8 кв.м., навіс зі сходами літ «а1», навіс зі сходами літ «а2», у загальному користуванні; будинок охорони літ «Б», навіс літ. «б», убиральня літ «В», який належить ОСОБА_5

Заборонено державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, а також нотаріусам, здійснювати будь-які нотаріальні та реєстраційні дії щодо зазначеного майна.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст ухвали, яка оскаржена, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

За правилами ч. 2 п. 2 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Задовольняючи заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі перереєстрації права власності на зазначене майно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог позивача.

Але колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1 та 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 1 та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», за змістом п. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. При цьому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просив визнати за ним право власності на 21/100 частки будівлі спортивного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі спортивного комплексу літ. «А», приміщення №№ 29,30,31,32,34,35,37,38,39,41,43,44,47,49,50,61,62,63,64,72,73,75; ? частини приміщення № 65, загальною площею 434,8 кв.м., навіс зі сходами літ «а1», навіс зі сходами літ «а2», у загальному користуванні; будинок охорони літ «Б», навіс літ. «б», убиральня літ «В», який належить ОСОБА_5, у рахунок заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 21.02.2013 року ОСОБА_5, відповідно до розписки, позичив у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 120000 доларів США, з яких до теперішнього часу не повернув 68000 доларів США, тому в рахунок погашення боргу просив визнати за ним право власності на зазначене вище майно, яке належить ОСОБА_5 на праві власності.

19.10.2015 року позивачем до суду було подано клопотання про забезпечення позову.

Оскаржуваною ухвалою зазначене клопотання задоволено.

Але колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Апеляційну скаргу подає ОСОБА_3, яка не є стороною по вказаній справі, але оскаржуваною ухвалою порушуються її права, що не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 13.04.2013 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 21/100 частку будівлі спортивного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі спортивного комплексу літ. «А», приміщення №№ 29,30,31,32,34,35,37,38,39,41,43,44,47,49,50,61,62,63,64,72,73,75; ? частина приміщення № 2 і з прибудови літ. «а», ? частина приміщення № 65, загальною площею 434,8 кв.м., навіс зі сходами літ «а1», навіс зі сходами літ «а2», у загальному користуванні: будинок охорони літ «Б», навіс літ. «б», убиральня літ «В» (а.с.43-44). Згідно вказаного договору сторони домовилися, щодо розрахунку по 25000 грн., щомісячно, починаючи з 30.05.2013 року по 30.03.2016 року. Згідно договору продаж вказаного майна вчиняється за 1000000 грн..

Як зазначила апелянт, станом на 23.03.2015 року вона сплатила ОСОБА_5 за 21/100 частку будівлі спортивного комплексу грошові кошти у розмірі 591370 грн., що підтверджується квитанціями, копії з яких знаходяться в матеріалах справи.

ОСОБА_3 зазначила, що на даний час ОСОБА_5 закрив розрахунковий рахунок, на якій вона сплачувала кошти, тому решту у розмірі 408630 грн. вона не може йому сплатити.

Також в матеріалах справи є хвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, якою провадження по справі закрито у зв'язку з визнанням мирової угоди (а.с.39-41).

Суд першої інстанції задовольняючи клопотання про забезпечення позову, зазначив, що майно, на яке накладається арешт належить ОСОБА_5, але не прийняв до уваги договір купівлі-продажу, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Крім того, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 68000 доларів США, що також судом першої інстанції до уваги прийнято не було.

Таким чином, суд першої інстанції, не пересвідчився у наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та наявності між сторонами спору взагалі, обґрунтовано не мотивував необхідність застосування заходів забезпечення позову та не врахував інтереси ОСОБА_3.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, що привило к ухваленню незаконної та необґрунтованої ухвали, яка безумовно підлягає скасуванню.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а ухвала скасуванню, з постановленням по справі нової ухвали, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року скасувати.

Постановити по справі нову ухвалу, якою відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко

П.М. Черевко