Рішення № 56181103, 24.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/27678/14-ц Провадження № 22-ц/772/159/2016Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 44 Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої : Копаничук С.Г.

Суддів: Іванюка М.В. ,Берегового О.Ю.

при секретарі: Топольській В.О.

за участю представника позивача Каракулевої О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу до ОСОБА_3 , що представляє також інтереси ОСОБА_4, ОСОБА_5, що представляє також інтереси ОСОБА_6 за участю третьої особи - виконавчого комітету Вінницької міської ради про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення за апеляційною скаргою Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу НУХТ на рішення Вінницького міського суду від 24.11.2015 року, -

В с т а н о в и л а :

Національний університет харчових технологій (далі НУХТ) в особі Вінницького коледжу(до 2007 року Вінницький політехнічний технікум) звернувся до суду з зазначеним позовом ,посилаючись на те, що ОСОБА_3 працювала у позивача з 15.08.1996 року по 20.07.1999 року. В зв'язку з роботою на підставі ордеру №18 від 29.11.1996 року отримала на сім'ю в користування житлову кімнату АДРЕСА_1 .19.07.1999 року відповідачка була звільнена з роботи за власним бажанням. Вважаючи, що з часу звільнення відповідачка втратила право користування житловим приміщенням гуртожитку, а тому займає вказане жиле приміщення самоправно , посилаючись на ст.ст.319, 321 ч.2 ЦК України,ст.ст.116, 132 ч.2 ЖК України та п.44 Примірного положення про гуртожитки , просить виселити її без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Вінницького міського суду від 13.07.2015 року залучено до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_5,що представляє також інтереси неповнолітнього К

У вересні 2015 року позивач збільшив позовні вимоги ,просив виселити зі спірного приміщення гуртожитку без надання іншого житлового приміщення членів сім'ї відповідачки - неповнолітню доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, повнолітню доньку ОСОБА_5 та її неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заочним рішенням Вінницького міського суду від 24.11.2015 року позов задоволено частково. Виселено з кімнати АДРЕСА_1 ,що є державною власністю, без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3. Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати. В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі НУХТ просить рішення суду в частині відмови у позові скасувати, ухвалити нове рішення ,яким в цій частині позовні вимоги задовольнити. Зазначили, що виселяючи з спірного житлового приміщення гуртожитку ОСОБА_3, суд неповно з'ясував обставини щодо підстав набуття та втрати права користування цим приміщенням членів сім'ї ОСОБА_3 ,право користування яких є похідним від права користування самої ОСОБА_3Крім того ,суд невірно застосував норми матеріального права та не зазначив у рішенні мотиви відмови у позові в частині вимог.

Заперечень проти скарги не надійшло.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення по справі в частині виселення відповідачки ОСОБА_3, суд належним чином свій висновок про підстави її виселення не обґрунтував. Із тексту рішення, враховуючи встановлені судом обставин та застосовані норми права ,колегія суддів може здогадуватись , що свій висновок суд здійснив на тій підставі ,що остання звільнилась з роботи за власним бажанням без поважних причин .Відмовляючи у виселенні членів її сім'ї - повнолітньої доньки ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей, суд виходив з того, що останні вселились та зареєстровані з дозволу позивача і їх право підлягає захисту відповідно до положень ст.29 ч.3 ЦК України, ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства»,згідно якої держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдасть шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Проте, погодитись повністю з усіма висновками суду не можна, оскільки про постановленні рішення в частині виселення ОСОБА_3 та підстав відмови у виселенні ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей ,суд порушив норми матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 15.08.1996 року прийнята на роботу у Вінницький політехнічний технікум завідувачем лабораторією як молодий спеціаліст ,звідки 20.07.1999 року була звільнена з роботи за власним бажанням . В період роботи підставі ордеру №18 від 29.11.1996 року , виданого на підставі спільного рішення адміністрації і профкому Вінницького політехнічного технікуму від 29.11.1996 року на склад сім'ї три особи ,вона вселилися в кімнату АДРЕСА_1 19.07.1999 року ОСОБА_3 звільнилась з роботи за власним бажанням ,проте продовжувала проживати з членами сім'ї в кімнаті гуртожитку ,зареєстрована у ньому і питання про її виселення не ставилось. В 2000 році у ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 ,а в 2009 році внук - ОСОБА_6 В даний час в кімнаті гуртожитку зареєстровані ОСОБА_3, та її діти: неповнолітня донька - ОСОБА_4., повнолітня - ОСОБА_5 та неповнолітній син останньої - ОСОБА_6

Іншого житла вони не мають.

Позивачем не заперечується, що жилий будинок , в якому розміщено гуртожиток, був зареєстрований як гуртожиток у виконавчому комітеті Вінницької міської ради. Відповідно до свідоцтва про право власності ,виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 422 від 23.02.2012 року, гуртожиток належить на праві власності державі в особі Міністерства освіти і науки України та перебуває на праві оперативного управління у Вінницькому коледжі НУХТ.

Згідно з вимогами ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Ця ж норма гарантує громадянам, які потребують соціального захисту, надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках ,користування нею і виселення визначається главою 4 Житлового кодексу України (далі ЖК України) і Примірним положенням про гуртожитки, відповідно до яких приміщення гуртожитків є тимчасовим житлом, призначеним для забезпечення місцем проживання робітників, які не мають жилої площі, на період їх роботи на підприємстві.

Відповідно до змісту ст. ст. 127, 128, 129 ЖК України ( в редакції на час отримання житла ОСОБА_3.) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи , право на вселення з сім'єю та проживання в кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_3 отримала в передбаченому законом порядку в зв'язку з роботою ,за спільним рішенням адміністрації та профкому установи та на підставі виданого їй спеціального ордеру. В зв'язку з цим посилання позивача на те, що вона самоправно зайняла житлову площу у гуртожитку ,а тому на підставі ст.116 ЖК та п.44 Примірного положення гуртожиток , підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення, не відповідають дійсності, оскільки відповідачі вселились у гуртожиток на законних підставах. Тому доводи апеляційної скарги щодо цього не заслуговують на увагу.

Також необґрунтовані посилання позивача у позові та скарзі на те, що з моменту звільнення ОСОБА_3 та члени її сім'ї ,право яких є похідним , втратили право на проживання в гуртожитку.

Дійсно ч.2 ст.132 ЖК України передбачає, що працівників , які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Проте позивач невірно трактує «може бути виселено з гуртожитку без надання іншого житла в разі звільнення за власним бажанням » і «втрату права на проживання в гуртожитку з моменту такого звільнення»,оскільки ці поняття не є тотожними. Втрата право на проживання в гуртожитку відбувається не автоматично в момент звільнення ,а з дотриманням норм чинного законодавства.

Крім того,відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виселення з приміщень гуртожитків регулюється главою 4 розділу 3 Житлового кодексу України.

Відповідно до норм цієї глави виселення з гуртожитків можливо у випадках передбачених ст.132 ЖК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Постановляючи рішення про відмову у позові в частині виселення ОСОБА_5 та неповнолітніх ,суд виходив з необхідності захисту прав останніх згідно закону.

Разом з тим, суд не звернув увагу на частину 3 ст. 132 ЖК України, згідно якої осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені у частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Так, ст.125 ЖК, п. 41 Примірного положення визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, а саме у разі, якщо робітники і службовці припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, не може бути виселено певне коло осіб, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Отже, за змістом наведеного ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. У

У справі відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_3 ,що проживає з неповнолітньою донькою ОСОБА_4 ,та ОСОБА_5 ,що проживає з неповнолітнім сином ОСОБА_6 ,не є одинокими особами з неповнолітніми дітьми, що підлягають виселенню лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Однак позивач у позові не зазначив іншого жилого приміщення ,яке підлягало б наданню відповідачам у випадку їх виселення. Тому в задоволенні позову до відповідачів про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення необхідно відмовити ще і з зазначених підстав.

Суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав, невірно встановив спірні правовідносини та неправильно застосував норми матеріального права, ухваливши рішення без врахування цих підстав для відмови у позові .

Також на підставі викладеного та відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що допущені судом порушення є обов'язковими підставами для скасування рішення ,а тому суд не обмежений доводами скарги і наявні підстави для скасування рішення суду і в частині виселення ОСОБА_3 й ухвалення відповідно до ст. 309 ЦПК України по справі нового рішення - про відмову в задоволенні позову

Керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу НУХТ на рішення Вінницького міського суду від 24.11.2015 року задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду від 24.11.2015 року скасувати.

В задоволенні позову Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу до ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за участю третьої особи - виконавчого комітету Вінницької міської ради про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: