Ухвала суду № 56177872, 24.02.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Борисов Є.А.

Справа № 428/8156/13-ц

Провадження № 22ц/782/12/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Борисова Є.А.

суддів: Карташова О.Ю., Єрмакова Ю.В.,

за участю секретаря Коротенка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 серпня 2014 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство «Продмашстрой» до ОСОБА_2 про стягнення боргу

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Продмашстрой» (далі ТОВ «Продмашстрой») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, посилаючись на наступні обставини.

За договором позики від 13 липня 2011 року товариство передало відповідачу в борг 30000грн. для виплати матеріального та морального відшкодування потерпілій у результаті скоєного ним злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, а ОСОБА_2 в свою чергу зобовязався повернути суму позики протягом трьох років, але в будь-якому випадку до моменту свого звільнення з підприємства.

Протягом 2011-2013 років відповідачем було повернуто 18000 грн.

30 вересня 2013 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, про що його було повідомлено листом від 02 жовтня 2013 року з проханням зявитися до офісу за трудовою книжкою, розрахунком по заробітній платі та з метою вирішення питання стосовно повного погашення боргу за договором позики. Однак до теперішнього часу відповідач не повернув всієї суми позики.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ «Продмашстрой» збільшило розмір позовних вимог та просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг в сумі 30000грн., посилаючись на відсутність будь-яких документів, які б підтведжували часткове повернення позики.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 серпня 2014 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 30000 грн. та вирішено питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 з зазначеним рішенням не погодився, в апеляційній скарзі просив його скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Продмашстрой» відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення та невірне застосування норм матеріального права.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване і в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Продмашстрой» оскаржило рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку і в свої скарзі просило рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року касаційна скарга ТОВ «Продмашстрой» була задоволена частково, рішення апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час повторного перегляду справи в апеляційному порядку ОСОБА_2 та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, наполягали на тому, що договір позики від 13 липня 2011 року відповідач ОСОБА_2 взагалі не підписував та грошові кошти від підприємства не отримував.

Представник ТОВ «Продмашстрой» в судовому засіданні апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і що відповідач не надав належних та обєктивних доказів на підтвердження того, що підпис в договорі від його імені насправді йому не належить і є підробленим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які брали участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. До таких висновків колегія суддів дійшла виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із змісту зазначених норм діючого законодавства випливає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторони у справі перебували у трудових відносинах і 13 липня 2011 року між ТОВ «Продмашстрой» та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу безпроцентну позику в розмірі 30000грн., а останній зобовязався повернути в обумовлений договором строк суму позики, а саме протягом трьох років з часу отримання грошових коштів, але у будь-якому випадку до моменту звільнення з підприємства. У пункті 8.2 вказаного договору зазначено, що сторони договору підтверджують, що на момент його підписання грошові кошти отримані позичальником у повному обсязі і жодних претензій стосовно їх кількості сторони не мають.

Наказом № 11-к від 30 вересня 2013року ОСОБА_2 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогули.

Листом від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_2 повідомлено про звільнення та запрошено до офісу підприємства для отримання трудової книжки, виплати заробітної плати та здійснення розрахунку за договором позики.

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи (а.с. 3-7).

Враховуючи, що вищезгаданий договір позики за своєю формою та змістом відповідає вимогам діючого законодавства, а також приймаючи до уваги ту обставину, що відповідач не надав належних та обєктивних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно того, що він не підписував договору позики та не отримував грошових коштів від підприємства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно того, що, як факт отримання ОСОБА_2 від ТОВ «Продмашстрой» грошових коштів в розмірі 30000 грн. за договором позики від 13.07. 2011 року, так і факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором, є доведеними, а тому на підставі вимог ст.ст.526, 629 ЦК України суд обґрунтовано стягнув з відповідача наявну заборгованість в розмірі 30000грн.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і обґрунтовано відхилені як такі, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та не підтверджені належними доказами.

Так відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суть заперечень ОСОБА_2 проти позову, як і доводи апеляційної скарги зводяться

до того, що відповідач не підписував договору позики від 13 липня 2014 року, грошових коштів від підприємства не отримував і відповідно не має жодних зобовязань перед ТОВ «Продмашстрой» з повернення боргу. Проте в порушення вимог ч.3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України відповідач не надав суду першої інстанції належних та обєктивних доказів на підтвердження тієї обставини, що наявний в договорі позики підпис від імені ОСОБА_2 насправді йому не належить, як не надав жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що підпис від імені ОСОБА_2 є підробленим.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх заперечень проти позову ОСОБА_2 ставив питання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи на предмет ідентифікації виконавця підпису в договорі позики. Така експертиза була призначена судом першої інстанції і згідно з висновками цієї експертизи встановити чи виконаний підпис у договорі позики ОСОБА_2 чи іншою особою неможливо через те, що досліджуваний підпис представляє собою обмежений графічний матеріал, в якому не відобразились в достатній мірі ознаки почерку та підпису виконавця (а.с. 58-60). ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції заявив клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи знову ж таки на предмет індентифікації виконавця підпису в договорі, а також на предмет виявлення ознак підроблення його підпису в договорі. Зазначене клопотання було судом відхилене і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказав, що відмова у задоволенні клопотання є необґрунтованою, проте в судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач та його представник зняли своє клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи або технічної експертизи документа, пояснивши що відповідач не наполягає на призначенні будь-якої експертизи в межах даної цивільної справи.

Судова колегія погоджується з загальною оцінкою суду першої інстанції стосовно того, що наявний у справі висновок судової почеркознавчої експертизи № 199/02/200/03 від 18.04.2014 року не може слугувати беззаперечним і обєктивним доказом того, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі позики виконано не ним самим, а іншою особою.

Експерт Донецького ІДІСЕ ОСОБА_4, яка безпосередньо здійснювала експертні дослідження в межах проведення почеркознавчої експертизи в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила свій висновок і крім того, пояснила, що будь-яких ознак попередньої технічної підготовки при виконанні підпису від імені ОСОБА_2 виявлено не було і тому підстав вважати, що підпис від імені ОСОБА_2 має будь-які ознаки його підроблення іншими особами в даному випадку немає.

Враховуючи викладене вище, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів відносно того, що він не підписував договір позики та не отримував грошових коштів від підприємства.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта стосовно того, що ТОВ «Продмашстрой» не надало суду доказів на підтвердження факту безпосередньої передачі йому грошових коштів, зокрема бухгалтерських документів, які б свідчили про виплату йому підприємством спірної суми коштів у розмірі 30000 грн, оскільки, як вже зазначалося вище, письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику і, оскільки в п. 8.2 договору зазначено, що підписуючи договір сторони підтвердили, що грошові кошти отримані позичальником у повному обсязі, відсутність в матеріалах справи бухгалтерських документів про передачу підприємством грошових коштів ОСОБА_2 на підставі договору позики не може свідчити про недоведеність позовних вимог ТОВ «Продмашстрой».

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст. ст 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 серпня 2014року залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: