Ухвала суду № 56177769, 29.02.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

29.02.2016 Провадження №2-п/425/3/16

Справа №425/2972/15-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар Кравченко Л.О., за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника заявника: ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення,

в с та н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області із заявою, якою просила переглянути заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року, яким були повністю задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 28 липня 2015 року у розмірі 482220 гривень 95 копійок, за кредитним договором №1203/0708/02-007 від 11 липня 2008 року, у солідарному порядку.

Представник позивача у судове засідання не зявився, подав заяву якою просив розглянути справу без його участі.

У своїй заяві про перегляд заочного рішення, ОСОБА_2 вказує на те, що повістки про виклик до суду на 19 листопада 2015 року та 25 грудня 2015 року вона та її чоловік не отримували, а тому і не зявилась до суду, що є поважними причинами неявки. У якості доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, заявник посилалась на те, що жодного документу про правонаступництво ПАТ «Сведбанк» по всім правам та обовязкам ВАТ «Сведбанк» у матеріалах справи не має; 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір факторингу, а у порушення статті 1082 Цивільного кодексу України ні її, ні її чоловіка, не було повідомлено про факт укладення такого договору, його умови, а також ними не було отримано письмового повідомлення про відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості; за місцем реєстрації відповідача, не надходило жодного повідомлення про необхідність сплати грошових коштів саме ПАТ «Дельта Банк»; витяг з договору від 25 травня 2012 року належним чином не завірений, а тому є неналежним доказом; без ознайомлення з повним його текстом неможливо зясувати ціни продажу і порядок; позивачем не надано доказів того, що саме на підставі договору від 25 травня 2012 року він отримав право вимоги до відповідачів; з витягу договору не вбачається, що позивач придбав і право вимоги уплати процентів за користування кредитом; до ОСОБА_1 від тимчасової адміністрації чи ліквідатора позивача не надходило жодних офіційних повідомлень про початок ліквідації та розяснень щодо того як далі виконувати свої зобовязання по кредитному договору; ліквідатор не надсилав жодних пропозицій щодо дострокового розірвання кредитного договору та дострокової виплати всієї суми кредиту.

Представник заявниці звертав увагу суду на те, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов було задоволено, а тому, по суті, це призводить до подвійного стягнення однієї й тієї ж заборгованості з тих самих осіб; в матеріалах справи є вимога суду надати повний текст договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року та акт прийому передачі прав вимоги позивачу (а.с.63,74), але їх надано не було, тобто вимоги суду були проігноровані позивачем; матеріали справи містять докази того, що позов разом з усіма документами декілька разів направлявся на адресу ОСОБА_1, за якою він не проживає (а.с.51,55,76,77,80,81); в матеріалах справи є докази надіслання матеріалів невідомо кому (а.с.71,72); у заяві представника позивача (а.с.83,85) не вказана його поштова адреса, то незрозуміло яким чином суд повідомляв його про день, час і місце проведення судового засідання, а також незрозуміло яким чином ці заяви надійшли до суду. Також просив суд врахувати, що 25 грудня 2015 року він не мав можливості зявитись в суд, оскільки забезпечував захист прав громадянина ОСОБА_4 у кримінальному провадженні.

ОСОБА_1, заяву ОСОБА_2 з урахуванням доповнень її представника, підтримав у повному обсязі.

Суд, на основі заяви про перегляд заочного рішення, з урахуванням додатково наданих пояснень особами, які брали участь у справі, на підставі норм процесуального та матеріального права, дійшов до таких висновків, виходячи при цьому, із наступних мотивів:

Відповідно до положень частини 1 статті 232 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом ЦПК України), заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, заочне рішення підлягає скасуванню виключно за наявності у сукупності трьох обставин: відповідач не з'явився в судове засідання; відповідач не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які посилається відповідач, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на те, що заяву про перегляд заочного рішення подала саме ОСОБА_2, суд перевіряв наявність вказаних обставин виключно в межах її вимог та обґрунтувань.

Відповідно до частини 5 статті 74 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка фізичним особам, які не мають статусу підприємців, надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. При цьому, у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Судом встановлено, що до винесення заочного рішення по справі, обидва відповідачі не надавали суду інформації щодо їх адреси, а у спірних правовідносинах вони не мають статусу підприємця, тому суд надсилав судові документи і ОСОБА_2, і ОСОБА_1 за адресами їх місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку (а.с.47,48), у тому числі і повістки про виклик до суду на 19 листопада 2015 року та 25 грудня 2015 року (а.с.76,80-81,82,115,117-118,123). При цьому суд враховує те, що при поданні заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 вказала місце проживання, яке співпадає з її зареєстрованим місцем проживання, куди суд й відправляв їй судові повістки (а.с.167,170), і тільки безпосередньо в судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що фактично за адресами їх місця проживання, що зареєстровані у встановленому законом порядку, вони були відсутні.

А тут суд враховує те, що в силу положень частини 1 статті 77 ЦПК України, сторони зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Додатково суд бере до уваги те, що всі судові повістки адресовані ОСОБА_2 були вручені повнолітньому члену її сім`ї, зокрема бабусі. А такий порядок вручення судової повістки прямо передбачений частиною 3 статті 76 ЦПК України.

Отже, відсутність відповідачів за адресою свого місця проживання, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, в силу положень частини 5 статті 74 та частини 1 статті 77 ЦПК України, не свідчить про те, що відповідачі не були повідомлені про день, час та місце проведення розгляду справи, оскільки за цими нормами діє презумпція вручення судової повістки належним чином, у випадки відправки повістки за адресою місця проживання, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, навіть за відсутності відповідачів за такою адресою або навіть якщо особи за такими адресами більше не проживають.

За таких обставин суд констатує, що обидва відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, але не зявились у судове засідання.

Відповідно до положень частини 2 статті 77 ЦПК України, у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Ні 19 листопада 2015 року, ні 25 грудня 2015 року відповідачі не повідомили суд про причини своєї неявки, тому в силу вказаної презумпції їх неявка мала місце без поважних причин.

Також суд враховує, що обидва відповідачі, вже при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, не надали суду жодних доказів наявності поважних причин, які б виправдали не повідомлення суду про причини своєї неявки.

Разом з цим, 25 грудня 2015 року суд узяв до уваги заяву подану ОСОБА_3, як представником ОСОБА_2, якою він повідомив суд про причини своєї неявки (а.с.124), однак ця заява не містила жодних поважних причин неявки самої ОСОБА_5. При цьому суд не міг не взяти до уваги те, що до заяви не було додано жодних документів на підтвердження наявності у ОСОБА_7 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_5 у цій справі. А повідомлені причини неявки в суд самого ОСОБА_7 не були конкретними і підтвердженими, через що суд констатував його неявку, як представника ОСОБА_6, такою, що мала місце без поважних причин.

Тому суд констатує, що відповідачі не з'явились в судові засідання 19 листопада 2015 року та 25 грудня 2015 року, і не повідомили про причини неявки - без поважних причин.

Оцінюючи, чи мають докази, на які посилається відповідач істотне значення для правильного вирішення справи, суд виходить з такого.

ОСОБА_5 посилається на те, що кредитний договір 31203/0708/02-007 від 11 липня 2008 року був укладений ОСОБА_6 з відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», а договір купівлі-продажу прав вимоги за цим кредитним договором, був укладений ПАТ «ДельтаБанк» з публічним акціонерним товариством «Сведбанк», але позивачем не надано жодних доказів правонаступництва ПАТ «Сведбанк» щодо всіх прав та обовязків ВАТ «Сведбанк».

Заочним рішенням вказана обставина була зясована і їй була надана правова оцінка. Зокрема, судом було встановлено, що ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Сведбанк» є одним й тим же акціонерним товариством з одним і тим самим кодом у Єдиному Державному Реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, яке тільки змінило своє найменування, що було вимогою закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року №514-VI (а.с.150-153). При цьому суд звертає увагу на те, що заявник не обґрунтовує з правової точки зору, не надає і не вказує на жодні докази, які б могли свідчити що зміна назви акціонерного товариства тягне за собою вирішення питання щодо правонаступництва. І таких доказів не може бути надано, оскільки перевірка правонаступництва відбувається у тих випадках коли права та обовязки від однієї особи передаються іншій, а відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та публічне акціонерне товариство «Сведбанк» є однією й тією ж особою.

Дані заявниці про те, що відповідачів не було повідомлено про факт укладення договору факторингу, його умови, а також не було ними отримано письмового повідомлення про відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості, суд не може сприйняти як докази, що мають істотне значення для розгляду справи, оскільки судом і не було встановлено, що у спірних правовідносинах сторін такий договір укладався.

Заочним рішенням було встановлено, що відступлення прав вимог мало місце на підставі іншого договору договору купівлі-продажу прав вимоги, який за своєю правовою природою не є тотожним договору факторингу, а на підтвердження того, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено саме договір факторингу, будь-яких доказів заявниця не надала.

Як наслідок її доводи, що ґрунтуються на положеннях статті 1082 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, що виникають при укладенні договору факторингу, у тому числі щодо необхідності письмового повідомлення про відступлення прав вимоги, суд прийняти не може, оскільки вони до правовідносин, що виникають при укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги застосовуватись не можуть. А при відступленні прав вимоги на підставі договору купівлі-продажу прав, письмове повідомлення боржника про таке відступлення Цивільним кодексом України ні для нового кредитора, ні для первісного, у якості обовязку, не передбачено.

Але разом з цим заочним рішенням було встановлено, що позивач надав суду письмові докази того, що новий (ПАТ «ДельтаБанк») і первісний (ПАТ «Сведбанк») кредитори склали письмове повідомлення боржника (ОСОБА_1) про відступлення 25 травня 2012 року всіх прав вимоги за кредитним договором і договором поруки, яке позивач надіслав на адресу боржника, яку останній повідомив у договорі як адресу свого місця проживання (а.с.150-153).

Заочним рішенням було встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений саме договір купівлі-продажу прав вимоги. Такого висновку суд дійшов на підставі змісту наданих представником позивача витягів з нього.

Відповідно до положень частини 1 статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

А положення частини 1 статті 64 ЦПК України передбачають, що письмовими доказами є не тільки будь-які документи, акти, довідки, листування, але й витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. При цьому, в силу положень частини 2 цієї ж статті, в суд може бути подано і копію доказу, вимоги щодо засвідчення якого, зокрема так як вказував заявник, процесуальним законом не передбачено.

І оскільки копія договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року у вигляді витягу з нього була надана суду позивачем з інформацією щодо предмета доказування, цей доказ і був визнаний судом належним. Правова кваліфікація договору була здійснена судом не за назвою договору, а на підставі положень щодо предмету договору. Будь-яких доказів помилковості правової кваліфікації судом цього договору, заявник суду не надала.

Такі доводи представника ОСОБА_5, як не виконання вимог суду щодо надання повного тексту названого договору та акту прийому-передачі прав вимоги, свого документального підтвердження не знайшли (а.с.63,74). Оскільки у даній справі, на виконання положень частини 4 статті 10 ЦПК України, суд тільки рекомендував позивачу виконати свій обовязок щодо надання суду доказів та повідомив про наслідки не вчинення цих дій (а.с.63,74). А на правильність вирішення справи, не надання суду позивачем повного тексту договору та акту не вплинуло, оскільки позивач реалізував свій обовязок щодо доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, іншим чином.

Доводи заявниці у тій частині, що для правильного вирішення справи необхідним є отримання саме повного тексту договору купівлі-продажу прав вимоги, зокрема для встановлення ціни продажу та його порядку суд вважає помилковими.

Оскільки ціна продажу взагалі не входить до предмету доказування по справі, а от порядок продажу був встановлений судом на підставі змісту наданих позивачем витягу з договору купівлі-продажу прав вимоги, документів, що були додані до нього, копії повідомлення про відступлення, складеного ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «ДельтаБанк» і додатку до нього, у їх сукупності.

Посилання на коло цих доказів, як доказів на підставі яких суд встановив порядок продажу права вимоги, факт продажу та факт переходу прав до позивача саме на підставі цього договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, заочне рішення має, як і мотиви з яких суд вважав ці докази переконливими. Ці ж докази підтверджують факт переходу до позивача не тільки наявних прав станом на 25 травня 2012 року, а й прав, які можуть виникнути в майбутньому (у тому числі права нараховувати та стягувати будь-які плати, передбачені кредитним договором). І ці ж докази підтверджують факт переходу прав до позивача не тільки за кредитним договором, а й за договором поруки, тобто прав вимоги до обох відповідачів.

Натомість заявниця не надала суду жодних доказів які могли б спростувати це.

Суд узяв до уваги і доводи заявниці в тій частині, що до ОСОБА_1 від тимчасової адміністрації чи ліквідатора позивача не надходило жодних офіційних повідомлень про початок ліквідації та розяснень щодо того як далі виконувати свої зобовязання по кредитному договору; ліквідатор не надсилав жодних пропозицій щодо дострокового розірвання кредитного договору та дострокової виплати всієї суми кредиту.

Однак, такі фактичні дані суд не може визнати істотними доказами, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки діючим законодавством України не передбачено обовязкового повідомлення дебіторів, яким являється ОСОБА_1, про початок введення ліквідації чи надання йому розяснень щодо того, як далі виконувати свої зобовязання. При цьому суд враховує і те, що обидва відповідачі не надали суду будь-яких доказів того, що з початком введення тимчасової адміністрації та ліквідації позивача вони не мали реальної можливості виконати свої зобовязання; робили усі необхідні, добросовісні і розумні дії, спрямовані на виконання своїх зобовязань.

Така вимога як дострокове розірвання договору, позивачем не заявлялась, а тому така обставина як надіслання чи не надіслання позивачем пропозиції щодо дострокового розірвання договору, до предмету доказування у справі про стягнення боргу, навіть і у достроковому порядку, не входить.

Наявність у позивача права вимоги до обох відповідачів уплати боргу у достроковому і солідарному порядку, заочним рішенням встановлено. А не надіслання у досудовому порядку пропозиції відповідачам щодо дострокової виплати усієї суми боргу, не впливає на судовий захист права уплати боргу у достроковому порядку напряму.

Доводи представника заявниці в тій частині, що в матеріалах справи є докази надіслання матеріалів невідомо кому (а.с.71,72) та у заяві представника позивача (а.с.83,85) не вказана його поштова адреса, то незрозуміло яким чином суд повідомляв його про день, час і місце проведення судового засідання, а також незрозуміло яким чином ці заяви надійшли до суду суд не може визнати доказами, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Оскільки матеріали справи, на які посилається сам представник (а.с.71,72 та а.с.56) свідчать про звернення суду до Лисичанського міського відділу Держаної міграційної служби України у Луганській області з метою перевірки зареєстрованого місця перебування ОСОБА_1 за адресою у місті Лисичанськ. Заяви представника позивача (а.с.83,85) дійсно не містять поштової адреси, але вимог щодо їх наявності у заяві процесуальний закон не передбачає, а про кожний розгляд справи позивач повідомлявся шляхом надіслання повістки на його адресу. А самі заяви надійшли до суду шляхом їх надіслання на електронну поштову адресу суду.

Доводи представника заявниці в тій частині, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов було задоволено, а тому, по суті, це призводить до подвійного стягнення однієї й тієї ж заборгованості з тих самих осіб є серйозними, а тому заслуговують на окрему увагу.

Дійсно, копія рішення Рубіжанського міського суду Луганської області свідчить про те, що 26 січня 2016 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1203/0708/02-007 від 11 серпня 2008 року, яка станом на 28 липня 2015 року становить 482220 гривень 95 копійок і складається з заборгованості за кредитом у сумі 437288 гривень 03 копійки, заборгованості за процентами у сумі 44932 гривні 92 копійки, звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок зі службовими будівлями та земельну ділянку, на якій він знаходиться за адресою: місто Рубіжне Луганської області, вулиця Пархоменка, будинок 16, який належить ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1), шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству «ДельтаБанк» предмету іпотеки. Визнано за цим банком право власності на вказаний предмет іпотеки.

Однак, по-перше. Назване рішення не набрало законної сили, а тому не створює жодних правових наслідків для відповідачів і не може свідчити про подвійне стягнення однієї й тієї ж заборгованості з одних й тих же осіб. При цьому, до набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачі можуть оплатити борг або рішення може бути взагалі скасоване.

А по-друге, і що головне. Суд розуміє занепокоєння представника заявниці в тій частині, що у випадку набрання законної сили вказаним рішенням суду і заочним рішенням (яке заявниця просить переглянути) про стягнення з неї такої самої заборгованості за тим же кредитним договором, формально, може мати місце подвійне стягнення.

Але, стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі заочного рішення, якщо воно набрало законної сили, у примусовому порядку, відбувається виключно у межах виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа, який видається судом, що ухвалив рішення.

А положення частини 2 статті 369 ЦПК України дають право боржнику (якими у справі є обидва відповідачі) просити суд визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. При цьому, частина 4 цієї ж статті прямо встановлює, що суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, у разі якщо обовязок боржника відсутній повністю або частково, або з інших причин.

Отже, у випадку набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, сам боржник буде мати можливість не допустити подвійного стягнення з нього однієї й тієї ж суми заборгованості.

Таким чином, суд констатує, що заявник не зміг довести наявність всіх трьох передбачених процесуальним законом обставин, для скасування заочного рішення.

А тому, заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.

Отже, керуючись статтями 74,76,77,208-210,224-233 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 грудня 2015 року, ухваленого по справі №425/2972/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку, залишити без задоволення.

Ухвала не може бути оскаржена.

Ухвала набирає законної сили з дати її постановлення.

Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дати постановлення цієї ухвали.

Суддя - Д.С. Коваленко