Рішення № 56177583, 29.02.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/4398/15-ц

Провадження № 2/415/62/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.16 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

при секретарі Нескородовій Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лисичанську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що 23 вересня 2000 році уклав шлюб із ОСОБА_2 і проживав з нею до червня 2012 року, а відповідно до рішення Алчевського міського суду Луганської області від 11 червня 2012 року (справа №2-1415/2012) шлюб було розірвано. Від шлюбу із відповідачкою мають спільну доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з відповідачкою. Під час перебування в шлюбу, за наші спільні кошти була куплена квартира АДРЕСА_1, зазначена квартира була оформлена на відповідача, та спільну доньку по ? частині кожній. Позивач вважає вищезазначену квартиру (1/2) частка, є його із відповідачкою спільною сумісною власністю, оскільки була куплена під час шлюбу, крім того за спільно набуті кошти. Шлюбного договору з відповідачкою вони не укладали, будь-якої попередньої домовленості з поділу спільного майна не має. У зв'язку із вищенаведеним просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, як спільно набуте майно подружжя.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, до суду надав письмову заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про причину неявки суд не повідомила, про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином на сайті http://lsm.lg.court.gov.ua/sud 415/, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача. У зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.

Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом та звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частину квартири, у зв'язку з тим, що вважає що квартира була придбана ним та відповідачем за час перебування у шлюбі, у зв'язку з чим, у нього виникло право на частку квартири, що була придбана під час шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, виданого 23.09.2000 року Алчевським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружились, про що зроблено відповідний актовий запис № 476. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2.

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданого 05.09.2002 року Алчевським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Алчевського міського управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, про що зроблено актовий запис № 576. Батьком дитини записаний ОСОБА_1, матір'ю - ОСОБА_2.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 11.06.2012 року № 2-1415/2012, шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.09.2000 року відділом РАГС Алчевського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис № 476, розірваний.

Відповідно до рішення Алчевського міського суду Луганської області від 11.06.2012 року у справі №2-1415/2012, з позовом про розірвання шлюбу до суду звернувся позивач ОСОБА_1, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що спору про поділ майна немає, у зв'язку з чим в описовій частині рішення суду зазначено обґрунтування позовних вимог, а саме: «спору про поділ майна немає». Рішення суду набрало чинності 22.06.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

У зв'язку з цим необхідно звернутися до правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме в розумінні пункту 1 ст. 8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеними чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло (рішення у справі «Пауелта Райнер проти Великобританії» (PowellandRaynerv. TheU.K.) від 21.02.1990 р., статус рішення - остаточне).

Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення у справі «Джілов проти Великобританії» (Gilowv. theU.K.) від 24.11.1986 р., статус рішення - остаточне), так і на наймача житла (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkosv. Cyprus) від 18.02.1999 р., статус рішення - остаточне).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній… справі, що набрало законної сили не доказуються, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судом встановлено, що позивач не претендував на визнання права власності на ? частину квартири під час розірвання шлюбу, який був розірваний рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 11.06.2012р., (рішення суду набрало чинності 22.06.2012 року), а в 16 липня 2015 року звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із позовом про поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 25 Пленуму Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу житлового квартири від 25.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Алчевського міського нотаріального округу Луганської області Кочергіним А.Є., зареєстрованого в реєстрі за №№ 4739, 4740, 4741, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_8 та неповнолітня ОСОБА_9, що діє за згодою матері ОСОБА_7 та за згодою батька ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3, від імені якої діють батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. 1.1. договору вищезазначена квартира переходить у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках, тобто по ? частці кожній.

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів договір купівлі-продажу квартири від 25.12.2006р. приватним нотаріусом Кочергіним А.Є. до Державного реєстру правочинів.

Згідно з витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно наданого комунальним підприємством «Алчевське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1, номер запису № 9148, в книзі № 52.

Так, судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого були придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поділ майна шляхом визнання права власності на 1/4 частину квартири, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана за спільні сумісні кошти. Для надання особистих пояснень з цього приводу явка позивача судом була визнана обов'язковою, про що була постановлена ухвала суду, втім позивач скориставшись своїм, правом передбаченим ст. 27 ЦПК України, не з'явися до суду, а надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Окрім цього, позивачем не надані докази про те, що ? спірної квартири дійсно зареєстрована за ОСОБА_2.

За таких обставин суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 174, 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69-71 СК України, п. 25 Пленуму Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному суді Харківської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА