Рішення № 56172461, 25.02.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7682/15-ц

пр.№ 2/464/285/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.02.2016 року Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарі Лобко А.С.

з участю відповідача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

04.09.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобовязання за кредитним договором від 22.04.2008 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 316497 грн. 94 коп., яку банк просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_3

04.09.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобовязання за кредитним договором від 22.04.2008 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 316497 грн. 94 коп. Оскільки кредит було забезпечено іпотекою, банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 1/52, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 05.11.2015 року позови до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки обєднані в одне провадження.

Представник позивача в судове засідання не зявився, надавши клопотання про розгляду позову без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5Ю ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнали частково. При цьому вони посилалися на те, що ОСОБА_1 дійсно має заборгованість перед банком, але лише за відсотками. Право банку вимагати дострокового повернення кредиту договором не передбачено. Тому ОСОБА_1 визнає заборгованість лише по відсотках. Розмір цієї заборгованості є неспівмірним вартості предмету іпотеки. Крім того, ОСОБА_1 пояснив, що заборгованість виникла внаслідок скрутного матеріального становища через різке збільшення курсу долара. Тому ОСОБА_1 та представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5Ю ОСОБА_2 просили задовольнити позов частково, стягнувши з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 лише заборгованість по відсотках і відмовити в зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилися. Судові повістки, що були направлені на адресу відповідача, повернулися до суду з поміткою про закінчення строків зберігання.

Заслухавши відповідача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5Ю ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1301/0408/88-055, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 65000 доларів США строком до 21.04.2018 року. Позичальник зобовязався сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом в розмірі 11,9% річних щомісяця згідно з графіком.

Отримання коштів відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 22.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір поруки № 1301/0408/88-055-Р-1, за умовами якого відповідач ОСОБА_3, як поручитель зобовязується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобовязань, що виникли з кредитного договору № 1301/0408/88-055 від 22.04.2008 року, в повному обсязі.

Крім того, в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 22.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачами укладено іпотечний договір, згідно з яким відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 надали в іпотеку нерухоме майно квартиру за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 1/52, яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру за № Г-10069, виданого 11.11.1996 року. Іпотечним договором передбачено, що іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобовязання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 10 іпотечнрого договору). В п. 16 іпотечного договору передбачено, що іпотека діє до припинення основного зобовязання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За вимогами, передбаченими в ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та впорядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами, а з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Позивач, який на підставі договору від 25.05.2012 року отримав право вимоги за кредитним договором № 1301/0408/88-055 від 22.04.2008 року, що укладено з відповідачем ОСОБА_1, вказує на те, що позичальник умови договору не виконує.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 28.07.2015 року заборгованість за кредитним договором складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13263,54 доларів США та заборгованості по відсотках на суму 1082,12 доларів США, з яких прострочена заборгованість складається з заборгованості по відсотках в розмірі 965,36 доларів США.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.ст. 57, 58, 59, 64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 27 ЦПК України всі наявні докази для підтвердження своїх вимог та заперечень сторони повинні надати до початку розгляду справи по суті.

Відповідачі доказів належного виконання умов кредитного договору не надали. Крім того, відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав факт неналежного виконання зобовязань за кредитним договором, яке сталося з причини скрутного матеріального становища. Таким чином, факт неналежного виконання зобовязань за кредитним договором знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

В той же час, суд вважає безпідставним вимогу позивача про дострокове стягнення всієї суми кредиту. При цьому суд враховує, що пунктами 3.9, 3.10 кредитного договору передбачено право дострокової вимоги виконання зобовязань, але лише за умови направлення позичальнику письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та сплату процентів, яка підлягає виконанню протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання. При цьому датою початку відліку цього строку є дата, зазначена на квитанції, яка видається банку відділенням звязку при відправленні листа.

Тобто, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та відсотків лише після спливу 30 календарних днів з дати відправлення письмової вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що письмова вимога щодо дострокового повернення кредиту була направлена відповідачам 25.08.2015 року. Саме ця дата зазначена на квитанції відділення звязку про відправленні листа і саме з цієї дати починається відлік передбаченого п.п. 3.9, 3.10 строку.

Проте, позивач, не дотримавшись вищезазначеного строку, вже 31.08.2015 року здав у відділення звязку для відправки до суду позовні заяви, що є предметом даного розгляду.

Таким чином, на день звернення до суду позивач не мав право вимагати дострокового повернення кредиту та відсотків. Тому стягненню підлягає лише прострочена заборгованість, яка складається із простроченої заборгованості по відсоткам.

Згідно розрахунку розмір простроченої заборгованості з відсотків становить 965,36 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 26375 грн. 78 коп.(з розрахунку 27,218630 грн. за 1 долар США). В той же час, в позові не зазначено вимоги про стягнення заборгованості в доларах США або в її гривневому еквіваленті. В позові йдеться про заборгованість в гривнях без посилання на еквівалент заборгованості в доларах. Враховуючи вимоги ст. 11 ЦПК України суд не може вийти за рамки позовних вимог та стягнути заборгованість в доларах США або в її гривневому еквіваленті.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 11 ЦПК України, суд вважає, що стягненню підлягає прострочена заборгованість в розмірі 21298 грн. 04 коп.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1, 2 ст. 554 ЦК України).

Таким чином, вищезазначена заборгованість підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Витрішуючи позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд враховує, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтєю 599 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В судовому засіданні встановлено, що зобовязання з повернення кредиту належним чином не виконується.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

За загальним правилом ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

25.08.2015 року відповідачам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 направлено лист-вимогу про погашення суми заборгованості в 30-ти денний строк та про наслідки невиконання зобовязань, передбачені ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. У разі порушення позичальником обовязків, встановлених кредитним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки передбачене в Законі (ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

В п. 39 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, а також ст. 36 і ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання. У звязку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на нього, передбачений п. 12 іпотечного договору від 22.04.2008 року.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна (п. 41 постанови).

Згідно п. 3 іпотечного договору інвентаризаційна оцінка предмету іпотеки становить 36663 грн. В п. 5 іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки оцінюється сторонами в 514889 грн. 87 коп. Розмір простроченої заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед банком, виходячи з позову, становить 21298 грн. 04 коп.

Суд вважає, що розмір простроченої заборгованості не відповідає вартості предмету іпотеки, є незначним в порівнянні з вартістю предмета іпотеки, тому звернення стягнення на предмет іпотеку в даному випадку порушує принцип справедливості.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Під час звернення до суду позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню на користь держави з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 553, 554, 590, 599, 610, 611, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 5, 11, 33, 38, 40 Закону України «Про іпотеку», п.п. 39, 41 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 27, 57, 58, 59, 60, 64, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (р/р № 373980009, МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором № 1301/0408/88-055 від 22 квітня 2008 року в розмірі 21298 (двадцять одна тисяча двісті девяносто вісім) гривень 04 копійки.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі по 121 (сто двадцять одній) гривні 80 копійок з кожного.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий суддя: