Ухвала суду № 56162556, 29.02.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Комзюк А.Ф.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"29" лютого 2016 р. Справа № 571/1290/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Євпак В.В.

Шидловського В.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області на постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від "18" грудня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області про стягнення заробітної плати за час затримки виплати розрахункових коштів та відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області в якому просив стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час затримки розрахункових коштів при звільненні з роботи за період з 20 червня 2014 року по 14 липня 2015 року включно в розмірі 19669,89 гривень та моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень.

Постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 18.12.2015 позов задоволено частково.

Стягнуто із Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області (34250, Рівненська область, Рокитнівський район, с.Сновидовичі, вул.Гагаріна,2) на користь ОСОБА_3, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2014 року по 14 липня 2015 року в сумі 19669,89 (девятнадцять тисяч шістсот шістдесят девять гривень 89 копійок), з утриманням необхідних податків та обовязкових платежів, моральну шкоду у розмірі 500,00 (пятсот гривень) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 487, 20 (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Стягнуто із Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області (34250, Рівненська область, Рокитнівський район, с.Сновидовичі, вул.Гагаріна,2) на користь держави судовий збір у розмірі 487, 20 (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Сновидовицька сільська рада Рокитнівського району Рівненської області звернулася з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. Як на підставу для задоволення апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк..

Розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 10 січня 2011 року ОСОБА_3 працював на посаді спеціаліста-землевпорядника Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області та згідно розпорядження сільського голови №33 від 16 грудня 2013 року його звільнено з посади землевпорядника сільської ради з 31 грудня 2013 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Вказане рішення сільської ради було оскаржно ОСОБА_4 до Рокитнівського районного суду. Постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2014 року, розпорядження №33 від 16 грудня 2013 року скасовано, позивача поновлено на посаді спеціаліста-землевпорядника та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.27-30). Постанова суду набрала законної сили 5 червня 2014 року, згідно з ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду(а.с.31).

17 червня 2014 року розпорядженням сільського голови Сновидовицької сільської ради позивача було поновлено на роботі, а 19 червня 2014 року розпорядженням сільського голови позивач звільнений з роботи за п. 1 ст.40 КЗпП України(а.с.34.35). Розпорядження сільського голови про звільнення з роботи позивач не оскаржував.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення ОСОБА_5 йому не було нараховано компенсацію за час невикористаної відпустки за період вимущеного прогулу з 02 січня 2014 року по 19 червня 2014 року в сумі 745,79грн..

Разом з тим, із заробітної плати ОСОБА_5 за час вимушеного прогулу зайво утримано прибутковий податок в сумі 548 гривень 11 копійок, не виконано припису Територіальної державною інспекцією з питань праці в Рівненській області про повернення незаконно утриманої заробітної плати за вересень та жовтень 2013 року , що стало підставою для недонарахування компенсації за невикористану відпустку на 31 грудня 2013 року в сумі 158,67 грн. та вихідної допомоги в сумі 327,80 грн., що складає всього1780,07 грн.. Враховуючи утримані податки та обовязкові платежі, позивачу станом на 19 червня 2014 року не доплачено 1604,27 грн. (а.с.36-39). Зазначені кошти позивачу нараховано та перераховано на рахунок позивача 15 липня 2015 року (а.с.41-44).

Відповідно до 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України, передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначається, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції вірно зазначи, що строк звернення до суду позивачем не пропущено з огляду на таке

Частинами 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України було встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі, щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Щодо визначення розміру заборгованості суд першої інстанції вірно зазначив, що розрахунок заборгованості зроблено позивачем відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Розрахунковий період - заробітна плата за фактично відпрацьований час. Так, за 18 і 19 червня 2014 року позивачу виплачена заробітна плата, виходячи з посадового окладу 1218 гривень, доплати за ранг - 45 грн., надбавки за вислугу років - 126, 30 грн. та доплати за проживання в Чорнобильській зоні - 10,50 грн., всього 1399,80 грн. : на 19 робочих днів в червні 2014 року = 73,67 грн.. За період з 20 червня 2014 року по 14 липня 2015 року включно визначено 267 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахункових коштів при звільненні складає 267 х 73, 67 = 19669,89 гривень (а.с.40).

Даний розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати апелянтом не спростовано.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відповідачем порушено право позивача щодо повного розрахунку в день звільнення, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні з 20 червня 2014 року по 14 липня 2015 року включно в сумі 19669,89 гривень.

Щодо стягнення з апелянта моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача моральної шкоди, враховуючи порушення відповідачем її трудових прав і приниження ділової репутації, що призвело до моральних страждань, погіршення стану здоров'я, втрати нормальних життєвих зв'язків.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення про часткове задоволення позовних вимог з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Постанову прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від "18" грудня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: В.В. Євпак

В.Б. Шидловський

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Сновидовицька сільська рада Рокитнівського району Рівненської області вул.Гагаріна,2,с.Сновидовичі,Рокитнівський район, Рівненська область,34200

4-третій особі: - ,