Постанова № 56162443, 27.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2016 року 14:13 № 826/22288/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Келеберди В.І., Кобилянського К.М., при секретарі судового засідання Шевчишин О.І., розглянувши адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" доНаціонального банку Українипроскасування рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків.за участю представників сторін:

від позивача: Зима Олександр Володимирович, Радченко Анжела Миколаївна

від відповідача: Рудалєва Леся Вікторівна

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27.01.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Національного банку України (надалі - Відповідач) про визнання протиправним та скасувати Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України «Про накладення штрафу на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» від 09.09.2015 року №465.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що притягнення Позивача до відповідальності на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" є неправомірним, оскільки дана норма повинна застосовуватися, коли між клієнтом та Банком вже виникли договірні відносини і Банк обслуговує клієнта в межах договору. Отже, при прийнятті оскаржуваного Рішення №465 Відповідачем не враховано, що 01.07.2015 року АТ «Ощадбанк» відкрив рахунки клієнту, що не може бути підставою застосування абз. 4 ст.10 Закону України Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

В судовому засіданні представники Позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позовні вимоги.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву, в яких зазначає, що спірне Рішення винесено у відповідності до законодавства.

В судовому засіданні представник Відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

На підставі розпорядження Національного банку України (далі - Національний банк) від 14.08.2015 № 459-р фахівцями Департаменту фінансового моніторингу у термін з 14.08.2015 до 28.08.2015 здійснено позапланову виїзну перевірку (далі - перевірка) публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - Банк або АТ «ОЩАДБАНК») з питань дотримання ним окремих вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - законодавство з питань фінансового моніторингу) та валютного законодавства.

Метою перевірки було з'ясування стану виконання Банком вимог законодавства з питань фінансового моніторингу щодо здійснення належної ідентифікації та вивчення клієнтів, повноти виявлення та реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, своєчасності надання інформації до Державної служби фінансового моніторингу України (далі - спеціально уповноважений орган), тощо.

За результатами позапланової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» складено Довідку про позапланову виїзну перевірку Банку від 27.08.2015 р. (надалі - Довідка).

З Довідки вбачається, що підчас перевірки встановлено порушення статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що полягає у невиконанні обов'язку відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта недостовірної інформації.

На підставі результатів перевірки Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийнято Рішення від 09.09.2015 року №465, яким на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (01023, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, ідентифікаційний код 00032129) накладено штраф за порушення вимог статті 10 Закону у розмірі 2 990 132,00 гривень (надалі - Рішення №465).

Позивач не погоджуючись з прийнятим Відповідачем Рішенням №465 та вважає його протиправним звернувся до суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999р. № 679-XIV (надалі - Закон № 679-XIV), Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті (ст. 99 Конституції України, ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 679-XIV).

До інших функцій Національного банку статтею 7 Закону № 679-XIV, також віднесено: здійснення банківського регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі (п. 8 ч. 1).

Відповідно до абзаців 4, 19 п. 1 ч. 1 статті 15 Закону № 679-XIV Правління Національного банку України приймає рішення: щодо банківського регулювання та нагляду; про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком України відповідно до законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

У відповідності до ст. 55 Закону № 679-XIV встановлено, Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III (надалі - Закон № 2121-III) закріплено, що Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Відповідно до ст. 71 Закону № 2121-III, кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.

Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.

Банки зобов'язані забезпечити уповноваженим Національним банком України особам умови для проведення інспекційної перевірки та вільний доступ у робочий час до всіх приміщень банку.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2015 року Позивачем відкрито рахунки НОМЕР_1 (у гривні) та НОМЕР_2 (у доларах США) фізичній особі - ОСОБА_6 (народному депутату України, далі - Клієнт).

Під час перевірки виявлено порушення Позивачем вимог законодавства, а саме, відкриття рахунку на підставі поданої Клієнтом під час здійснення його ідентифікації недостовірної інформації, чим порушено вимоги статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 1702-VII (надалі - Закон № 1702-VII).

Відповідач зазначає, що Позивачем не вжито всіх заходів щодо перевірки відомостей Клієнта, зокрема, його вивчення шляхом отримання додаткової інформації (даних) стосовно останнього, Суд не погоджується з даними твердженнями виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1067 Цивільного кодексу України, Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, тощо (Клієнтам) регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за N 1172/8493 (надалі - Інструкція №492).

У відповідності до абз. 1, абз. 3 п. 1.3 Інструкції № 492, Клієнти мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, якщо банк не має змоги прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Фізичні особи мають право відкривати рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку та заборону відмови у відкритті рахунку, виключенням з цього правила може бути відсутність можливості прийняти на банківське обслуговування (наприклад, відсутність банківської ліцензії, відсутність у банку права здійснювати певні операції тощо) та якщо відмова відкрити рахунок допускається законом або банківськими правилами.

Відповідно до ч. 1- ч. 4 ст. 64 Закону № 2121-III Банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов'язані (пов'язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах; клієнтів, у яких банк залучає кошти на умовах субординованого боргу; клієнтів, що укладають з банком кредитні договори, договори про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; осіб (крім банків, зареєстрованих в Україні), з якими банк як професійний учасник ринку цінних паперів укладає договори для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (фондовому ринку). З дня укладення договору така особа є клієнтом банку; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів/осіб (представника клієнта); клієнтів (осіб), визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу. Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті. Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно з п. 2.1, п. 2.3 Інструкції №492, Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати та верифікувати клієнтів - власників рахунків / представників власників рахунків / осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком. Банк під час ідентифікації та верифікації клієнта встановлює ідентифікаційні дані про цього клієнта, передбачені статтею 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону № 1702-VII, Суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). Суб'єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов'язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб'єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

На підставі ч. 9 та ч. 10 ст. 9 Закону № 1702-VII, суб'єкти первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації фізичних осіб резидентів та нерезидентів встановлюють, зокрема, номер (та за наявності - серію) паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав.

Перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, визначений пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус".

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що для відкриття рахунків фізичною особою потрібно для ідентифікування пред'явити паспорт громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаним на території України для укладення правочинів) та ідентифікаційний номер в даних нормах міститься вичерпний перелік.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_6 (Клієнт) є фізичною особою-резидентом, тому під час ідентифікації та верифікації Банком до відкриття рахунків на виконання вимог законодавства для проведення ідентифікації та верифікації ОСОБА_6 (Клієнт) надано співробітнику Позивача (Банку) наступні документи: паспорт громадянина України та картка фізичної особи - платника податків.

Позивач зазначає, що вищезазначені документи надані Клієнтом особисто та у присутності Клієнта працівником Банку були зроблені їх копії та засвідчені, як такі що відповідають оригіналу особистими підписами працівника Банку та Клієнтом.

В матеріалах справи містяться документи, які було подано та досліджено Позивачем під час відкриття рахунків ОСОБА_6: копія заяви про відкриття поточного рахунку в гривні від 01.07.2015 року, копія картки зі зразком підпису, копія паспорту, копія картки фізичної особи-платника податків, копія опитувального листа клієнта - фізичної особи, копія декларації про майно,доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013р., копія декларації про майно,доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014р., копія службової записки від 01.07.2015 року № 26/3-1110/1 з погоджувальною візою.

На виконання до вимог п. 5.2. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2013р. №189 Банком встановлено, що надані Клієнтом офіційні документи були чинними (дійсними) на момент їх надання та включали всі необхідні ідентифікаційні дані, визначені Законом. Здійснив вивчення Клієнта.

За даними Опитувального листа Клієнта-фізичної особи від 01.07.2015, який заповнено Клієнтом, встановлено, що Клієнт належить до національних публічних діячів, а саме, є народним Депутатом Верховної Ради України 8-го скликання.

Так на виконання п. 5 ст.6 Закону № 1702-VII Банком було вжито додаткових заходів для з'ясування джерел походження коштів Клієнта на підставі інформації, отриманої з офіційних публічних джерел, а саме, розміщених на офіційному сайті Верховної Ради України декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру Клієнта за 2013 та 2014 роки (до яких Клієнт запропонував Банку звернутися з метою вивчення джерел його доходів і фінансового становища).

За результатами аналізу документів Банком встановлено відповідність даних Опитувального листа, який надано Клієнтом 01.07.2015, офіційній публічній інформації, зокрема: вказано основні джерела доходів, а саме, заробітна плата та дивіденди (доходи від цінних паперів), при цьому зазначена Клієнтом сума основного доходу становить від 5 до 10 тис. грн.., що підтверджується публічним даним про заробітну плату народного депутата України. Зокрема, на офіційному сайті Верховної Ради України надано роз'яснення Прес - служби Апарату Верховної Ради України щодо розміру заробітної плати народних депутатів України, де зазначено наступне: «У зв'язку із численними зверненнями засобів масової інформації щодо розміру заробітної плати народних депутатів України інформуємо про таке. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» гарантії трудових прав, у тому числі, щодо оплати праці народного депутата України, встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів по працю України, іншими законами України. Питання оплати праці народних депутатів регулюються статтею 33 Закону України «Про статус народного депутата України» та Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 р. № 510 «Про оплату праці керівних працівників державних органів». Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 р. № 43 «Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів у 2015 році» встановлено, що у 2015 році місячна заробітна плата народних депутатів України нараховується у розмірі посадового окладу членів Кабінету Міністрів України, що становить на сьогоднішній день 6109 гривень. Нині відповідно до урядової Постанови № 43 «Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів у 2015 році» готується проект Розпорядження Голови Верховної Ради України про оплату праці народних депутатів України, яким заробітна плата народних депутатів буде встановлена саме на цьому рівні. Голова Верховної Ради України Володимир Гройсман підтвердив, що жодного рішення, яке б підвищувало заробітну плату народних депутатів, не готується.; вказано орієнтовний місячний сукупний дохід сім'ї, який становить більше 20 тис. грн. (максимальна градація шаблону Опитувального листа), що корелюється з даними декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, де вказана загальна сума сукупного доходу Клієнта 26 061 693,42 грн. (2013 рік - 30 579 856, 93 грн.), включаючи заробітну плату, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно - правового договору, дивіденди, проценти, дохід від відчуження рухомого майна.

Крім того, Позивач зазначає, що працівником Банку надано клієнту Опитувальний лист та здійснено аналіз декларацій про доходи за 2013 і 2014 рр., отриманих з офіційних публічних джерел, а саме, на веб-сайті Верховної Ради України, оскільки ОСОБА_6 є народним депутатом України, що не заперечується і Відповідачем та з дозволу керівника відкрив рахунки ОСОБА_6

Суд звертає увагу, що при відкритті рахунку Позивач відповідно до чинного законодавства мав право і зобов'язаний витребувати лише певні документи (паспорт та ідентифікаційний код) та як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується Відповідачем 01.07.2015 року під час відкриття рахунку Позивачем проведена ідентифікація, верифікація та вивчення ОСОБА_6 на підставі одержаних Банком офіційних документів, а отже, підстав для відмови у відкритті рахунку клієнта у Позивача не було.

Відповідач зазначає, що згідно з Декларацією про майно, доходи, втрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік (Клієнта), опублікованою на сайті Верховної Ради України, у графі «Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах, у т. ч.:» зазначено 63 867 103,60 грн.

Так, Відповідачем було направлено до Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (лист Національного банку від 20.08.2015 № 25-00010/59208/БТ), Національного антикорупційного бюро України (лист Національного банку від 20.08.2015 № 25-00010/59212/БТ) та Служби фінансового моніторингу України (лист Національного банку від 20.08.2015 № 25-00010/59210/БТ) запит про надання інформації про Клієнта Банку.

Крім того, Відповідач зазначає, що 19.08.2015 р. в Декларації про майно, доходи, втрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, опублікованою на сайті Верховної Ради України, відбулися зміни у графі «Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах, у т. ч.:» зазначено 970 920 467,66 грн. (дата подання уточненої декларації ОСОБА_6 19.08.2015).

З вищезазначеного Відповідачем зроблено висновки, що Позивачем в порушення статті 10 Закону, надав Клієнту банківську послугу (зокрема, відкрив рахунок) на підставі недостовірної інформації, наданої Клієнтом.

Суд не погоджується з даними твердженнями Відповідача, оскільки Позивач з'ясував фінансовий стан та джерела походження коштів Клієнта на підставі декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру складеної та оприлюдненої на виконання Закону України «Про запобігання корупції» станом на липень 2015 рік, а не станом на серпень 2015 рік.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

У відповідності до п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Суд звертає увагу, що саме на Податковий орган покладено обов'язок щодо перевірки даних податкової декларації, а не на Банк при відкритті рахунків, що в свою чергу не може слугувати про порушення Позивачем вимог ст. 10 Закону № 1702-VII.

Крім того, Суд звертає увагу, що законодавством передбачено можливість подання платником податків уточнюючої декларації, що в свою чергу не є підставою вважати про подання недостовірних даних в поданій декларації за звітний період.

З аналізу матеріалів справи та норм законів Суд приходить до висновку, що перевірка достовірності даних, які викладені в деклараціях (Клієнта), здійснюють виключно Податковим органом, а отже Позивач не може нести відповідальність за достовірність чи недостовірність даних, наведених в деклараціях та не наділений правом перевіряти декларації Клієнтів.

Таким чином, вищезазначеними норма чинного законодавства не покладає на Банки обов'язок щодо ставлення під сумнів задекларованих Клієнтом даних в декларації, а отже у Позивача на час відкриття рахунків були відсутні дані, що Клієнтом було подано неправдиву (недостовірну) інформацію про дохід ОСОБА_6

Щодо даних зазначених клієнтом в опитувальнику, на які посилається НБУ у своїй Довідці від 27.08.2015 року, у Позивача відсутні підстави вважати надану інформацію недостовірною, чи такою, що не відповідає даним декларацій, оскільки сума вказаного орієнтовного місячного сукупного доходу сім'ї "більше 20 тис." аж ніяк не суперечить даним декларації , оскільки дохід Клієнта є більшим за 20 тисяч гривень, а 5 - 10 тис., як сума основного доходу відповідає розміру заробітної плати народного депутата, що є загально доступною інформацією.

Відповідач в Довідці від 27.08.2015 року та в запереченнях на позовну заяву зазначає, що Клієнт є керівником ТОВ "ДИН", а отже, ним надано не достовірну інформацію під час заповнення Опитувальник.

Судом встановлено, що згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), в розділі керівник зазначено - ОСОБА_6, проте, в розділі «Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення» міститься інформація, що з 16.06.2005 р. ТОВ "ДИН" (код ЄДРПОУ 33207621) знаходиться в стані ліквідації за рішенням суду і головою ліквідаційної комісії/ліквідатором є ТРУХАН ВОЛОДИМИР ФЕОДОСІЙОВИЧ.

Відповідно до ст. 105 Цивільного кодексу України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

З вищезазначеного вбачається, що ТОВ "ДИН" перебуває в стані припинення з 2005 р., а до ліквідатора, який призначено перейшли повноваження щодо управління справами юридичної особи, а тому твердження Відповідача, що Клієнтом надано не достовірну інформацію є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Крім того, Відповідачем до матеріалів справи надано Довідку ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» від 18.08.2015 р. № 7695/1/05 та ПАТ «АЛЬФА-БАНК» від 18.08.2015 р. № 483/БТ-98-Б/Б про те, що станом на 01.01.2015 року у Клієнта сума залишків коштів на відкритих рахунках становить 907 549 758,00 грн. (ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ») та 61 078 999,40 грн. (ПАТ «АЛЬФА-БАНК») суми, та висновок Відповідача про те, що ці суми не співпадають з Декларацією за 2014 рік.

Суд звертає увагу, що до повноважень Позивача не належить обов'язок щодо перевірки правильності заповнення декларації відображення певних сум та Позич жодного відношення не має до рахунків, відкритих Клієнтом в інших банках.

Так, згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта в тому числі у банків, проте, Суд звертає увагу, що в даному випадку Банк має право, а не зобов'язаний витребовувати дану інформацію та нормативно правовим актом Банк не зобов'язаний звіряти дані, які б були надані іншими банками, з даними Декларації.

Як свідчать матеріали справи вищезазначені довідки отримані Відповідачем вже після відкриття Позивачем рахунку Клієнту, що в даному випадку відповідно до чинного законодавства не може бути підставою для відмови у відкритті Клієнту рахунку.

В частині посилання Відповідача на те, що в Довідці ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» від 11.09.2015 року № 8443/1/05 зазначено, що за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року на рахунку Клієнта зараховано відсотки за вкладами - відповідно до чинного законодавства це не може бути підставою для відмови у відкритті клієнту рахунку наявність в інших Банківських установах відкритих рахунків та знаходження на них коштів та нарахування відсотків.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 1702-VII, Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

У відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 1702-VII, ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг.

Згідно з п. 6.1 - 6.3 ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). На період підготовки та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні банки мають право до 30 листопада 2012 року відкривати поточні рахунки УЄФА. Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Так, відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини перша, друга статті 1067 ЦК України).

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що спочатку між Банком та Клієнтом укладається Договір на відкриття рахунків, а лише після цього виникає у Банку обов'язок, щодо обслуговування даного рахунку (зарахування, переказ коштів та інше).

Крім того, п. 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 р. N 552, передбачено, що якщо суб'єкт відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону прийняв рішення про відмову від встановлення ділових відносин з клієнтом, суб'єкт зобов'язаний протягом одного робочого дня з дати відмови, але не пізніше наступного робочого дня повідомити Держфінмоніторингу про особу, яка мала намір провести фінансову операцію. Якщо суб'єкт прийняв рішення про відмову від встановлення ділових відносин (проведення валютно-обмінних фінансових операцій, фінансових операцій з банківськими металами, готівкою (готівковими коштами) з юридичними чи фізичними особами, які включені до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, суб'єкт зобов'язаний повідомити Держфінмоніторингу про таку особу в день прийняття зазначеного рішення. У разі виявлення суб'єктом за результатами внесення змін до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, особи клієнта, з яким установлені ділові відносини, який включений до зазначеного переліку, суб'єкт зобов'язаний у день виявлення повідомити Держфінмоніторингу про такого клієнта у довільній формі із зазначенням обставин, за яких звернувся клієнт, та всієї наявної інформації про нього та фінансові операції, що ним проведені за допомогою суб'єкта (суми та дати проведення операцій, підстави для їх проведення та учасників таких операцій). Повідомлення про відмову від встановлення ділових відносин (проведення валютно-обмінних фінансових операцій, фінансових операцій з банківськими металами, готівкою (готівковими коштами) з клієнтом складається суб'єктом у довільній формі із зазначенням обставин, за яких звернувся клієнт, та всієї наявної інформації про нього.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що обслуговування клієнта є саме дія по вчиненню певних фінансових операцій, а не укладання договору, лише під час здійснення фінансових операцій та встановлення недостовірних даних про дані операції Банк має право розірвати договір, а не відмовляти в укладенні договору на відкриття рахунків.

Суд вважає, що притягнення Позивача до відповідальності на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 1702-VII є неправомірним, оскільки дана норма повинна застосовуватися, коли між Клієнтом та Банком вже виникли договірні відносини і Банк обслуговує клієнта в межах договору, а не на стадії лише укладання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону № 679-XIV у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, накладення штрафів на: банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; банк та/або керівника банку за невиконання вимог куратора банку у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 2 статті 74 Закону № 679-XIV передбачено, що порядок застосування заходів впливу (санкцій), передбачених законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Порядок застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства визначено Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346.

Згідно із пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства рішення про застосування заходу впливу до банку приймає Правління Національного банку, Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем (далі - Комісія Національного банку), Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку або уповноважена посадова особа Національного банку відповідно до цього Положення.

Так, відповідно до пункту 9.23 глави 9 розділу II Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства рішення про накладання штрафу на банк приймає Комісія Національного банку або Комісія Національного банку при територіальному управлінні.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України «Про накладення штрафу на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» від 09.09.2015 року №465 року прийнято необґрунтовано та в порушення вимог законодавства, а отже позовні вимоги Позивача повністю є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначені факти, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України «Про накладення штрафу на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» від 09.09.2015 року №465.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді В.І. Келеберда

К.М. Кобилянський