Ухвала суду № 561610, 03.04.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.04.07 р. № 11/116-11/197

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дзюбка П.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Пантелієнка В.О.

при секретарі: Назаровій В.В.

За участю представників:

від позивача:

Потатуєв В.П. дов. №87 від 16.05.05 р.

Терещенко З.Г.дов. №108 від 21.06.05 р.

від відповідача1:

Оборський Я.В. дов. №546/9/10-114 від 20.02.2007 р.

від відповідача2:

не з‘явились

від третьої особи:

не з‘явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 08.11.2006

у справі № 11/116-11/197 (Євсіков О.О.)

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

Головне управління Державного казначейства України у м. Києві

СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 08.11.2006р. у справі № 11/116-11/197 позов задоволено повністю. Визнано нечинним рішення ДПІ Старокиївського району м. Києва (правонаступником якої є ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) від 18.01.2000 №31/2320/21560766/248 в частині нарахування Українському державному підприємству електрозв‘язку “Укртелеком” (правонаступником якого є ВАТ “Укртелеком”) суми податкових зобов‘язань з податку на прибуток в сумі 260823,97грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 78247,19 грн.

Визнано нечинним рішення ДПІ Старокиївського району м. Києва від 16.02.2000 №154/2320-21560766/672 в частині нарахування Українському державному підприємству електрозв‘язку “Укртелеком” (правонаступником якого є ВАТ “Укртелеком”) суми податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 260 823,97грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 78247,19грн.

Зобов‘язано Головне управління Державного казначейства України в м. Києві повернути ВАТ “Укртелеком” з державного бюджету України надмірно стягнуті суми податку на прибуток у розмірі 342096,78 грн.

Стягнуто з державного бюджету України на користь ВАТ “Укртелеком” судові витрати в сумі 4896,40грн.

Не погоджуючись з постановою, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ВАТ “Укртелеком” відмовити. Вважає, що судом першої інстанції при її ухваленні неповно з‘ясовано обставини, що мають значення для справи, оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та не відповідає дійсності, при її винесенні судом було порушено норми матеріального права, а саме: п.3.3 ст.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” №28397-ВР від 22.05.1999р. із змінами та доповненнями.

ВАТ “Укртелеком” надало заперечення на апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006р без змін. Вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В судове засідання апеляційної інстанції представники відповідача-2 та третьої особи не з’явились, причину неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення відповідача-2 та третьої особи про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.

Апеляційний суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача-1, повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для справи, встановив, що постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення із наступних мотивів:

Господарським судом м. Києва встановлено, що ДПІ у Старокиївському районі м. Києва була проведена планова документальна перевірка Українського державного підприємства електрозв‘язку “Укртелеком” (правонаступником якого є ВАТ “Укртелеком”) з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування Українським державним підприємством електрозв‘язку “Укртелеком” за період з 01.01.1998р. по 01.10.1999р.

За результатом зазначеної перевірки складено акт №550/2320/7676 від 28.12.1999р.

На підставі даного акту ДПІ у Старокиївському районі м. Києва прийнято рішення №31/2320/21560766/248 від 18.01.2000р., яким донараховано позивачу: податок на прибуток у сумі 268.227,82грн. та штрафні санкції в сумі 80.468,34грн.; податок на додану вартість у сумі - 1.474,80 грн. та штрафні санкції в сумі 1.474,80 грн.; пеню за несвоєчасність сплати внесків до Державного інноваційного фонду в розмірі 220,84 грн.; штрафні санкції за перевищення строків використання готівки в розмірі 10.239,50 грн.; прибутковий податок з громадян у сумі 2.555,20 грн. та штрафні санкції в сумі 4.688,46 грн.; штрафні санкції Київоблавтодору в сумі 235,26 грн.

ДПІ у Шевченківському районі міста Києва провела додаткову перевірку позивача, за наслідками якої складено акт № 40/2320/639 від 15.02.2000р.

На підставі вище зазначеного акту ДПІ у Шевченківському районі міста Києва постановою № 672/2320 від 16.02.2000р. скасувала рішення №31/2320/21560766/248 від 18.01.2000р. та прийняла нове рішення № 154/2320-21560766/672 від 16.02.2000р., яким позивачу донараховано: податок на прибуток у сумі 268.227,82 грн. та штрафні санкції в сумі 80.468,34грн.; податок на додану вартість у сумі - 804,53 грн. та штрафні санкції в сумі 804,53грн.; пеню за несвоєчасність сплати внесків до Державного інноваційного фонду в розмірі 220,84 грн.; штрафні санкції за перевищення строків використання готівки в розмірі 10.239,50грн.; прибутковий податок з громадян у сумі 2.555,20 грн. та штрафні санкції в сумі 4.688,46 грн.; штрафні санкції Київоблавтодору в сумі 235,26 грн.

Господарським судом встановлено, що рішення № 154/2320-21560766/672 від 16.02.2000р. відрізняється від попереднього рішення № 31/2320/21560766/248 від 18.01.2000р. тільки тим, що ДПІ у Шевченківському районі міста Києва зменшила позивачу донараховану суму ПДВ та фінансових санкцій з цього податку. Всі інші суми донарахування податків та фінансових санкцій залишились без змін.

Згідно з останніми уточненнями позовних вимог №161-1456/1 від 26.09.2006р. позивач не погоджується з нарахуванням йому податку на прибуток в розмірі 260.823,97грн. (валовий дохід –1344705,48грн., валові витрати – (-550423,26грн.), розрахунок приросту(убутку) балансової вартості – 75131,02грн.) та застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 78247,19грн.

З мотивувальної частини апеляційної скарги випливає, що відповідач-1 не погоджується з постановою суду першої інстанції посилаючись на обставини справи, а саме: неправомірне заниження податку на прибуток також неправомірне віднесення до складу валових витрат коштів, пов‘язаних з:

- відрядженням працівників бухгалтерії до Великобританії з метою вивчення європейської системи обліку (9603,36грн.)

- фінансуванням відряджень за кордон працівників Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України (14915,20грн.);

- витрат на придбання запасних частин до легкових автомобілів (12301,82грн.);

- придбання театральних квитків та утримання прибуткового податку з громадян.

Однак, відповідно до уточнень позовної заяви №161-1456/1 від 26.09.2006р., яка була надана позивачем до суду першої інстанції, позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення в частині донарахування прибуткового податку та штрафних санкцій з цього податку, а в іншій частині визнає нараховані зобов’язання.

Отже, позивач в уточненнях до позовних вимог просить повернути йому значно меншу суму податку у сумі 260823,97грн. та меншу виставлену фінансову санкцію в розмірі 78247,19грн.

Розрахунок наступний:

894 092,74 грн. (прибуток, що підлягає оподаткуванню – Додаток №13 до Акту від 28.12.1999р. за №550/2320/7676) – 9603,36грн. – 14915,20грн. – 160,94грн. (амортизаційні відрахування) =869413,24грн.

869413,24 грн. х 30% = 260823,97 грн. (донарахована сума податку на прибуток).

Сума штрафних санкцій по податку на прибуток:

260823,97грн. х 30% =78247,19грн.

Тому, судом апеляційної інстанції, не приймаються твердження відповідача-1, щодо неповноти з’ясування обставин в частині позовних вимог про віднесення до складу валових витрат коштів, пов‘язаних з:

- відрядженням працівників бухгалтерії до Великобританії з метою вивчення європейської системи обліку (9603,36грн.)

- фінансуванням відряджень за кордон працівників Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України (14915,20грн.);

- придбання театральних квитків та утримання прибуткового податку з громадян.

Щодо включення до складу валових витрат витрати на придбання запасних частин до легкового автомобіля на суму 12301,82 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

В акті перевірки зроблено висновок про те, що позивачем в порушення п. 5.4.10 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР (далі – Закон №283), до складу валових витрат у періоді з 01.01.1999 по 01.10.1999 включено витрати на придбання запасних частин для легкових автомобілів на суму 12301,82 грн., в т. ч. в II кв. 1999 року у розмірі 6.137,82 грн., в III кв. 1999 року-6.164,00 грн.

Однак, згідно п. 8.7.1 ст.8 Закону №283 платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п’ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Отже, відповідно до даної норми позивачем в межах п’яти відсотків залишкової вартості основних засобів виробничого призначення, було віднесено на валові витрати підприємства витрати на ремонт, враховуючи витрати на придбання запасних частин, легкового транспорту. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та вважає, що позивач правомірно включив до валових витрат видатки на придбання запасних частин до легкового автомобілю на суму 12301,82 грн., враховуючи той факт, що згідно з розрахунком 5% за 1998 р. дорівнює 990581 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції не приймає твердження відповідача-1 щодо не з’ясування місцевим господарським судом обставин справа з приводу включення до валових витрат витрати на придбання запасних частин до легкових автомобілів (12301,82грн.).

Апеляційний суд не погоджується з тверджень відповідача-1 в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції стосовно відсутності заниження валового доходу у 1998-1999 р.р. на 1 344705,48 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що в 1998 р. та за 9 місяців 1999 р. позивач реалізував третім особам матеріальні ресурси, балансова вартість яких складає 1.295.255,66 грн., та отримав дохід від їх реалізації у розмірі 1.297.845,58 грн., в тому числі в 1998 році - 389.882,44 грн. та в 1999 році -907.963,14грн.

Згідно з ст. 4 Закон №283 валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, до складу валових доходів відносяться загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Отже, для цілей оподаткування податком на прибуток реалізовані матеріальні ресурси позивача є товаром і виручка від їх реалізації включається до складу валових доходів позивача в розмірі 1.297.845,58 грн.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” (далі - Положення (стандарт) 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства.

Відтак, придбання позивачем вищезазначених матеріальних ресурсів відноситься до витрат відповідного звітного періоду підприємства.

Придбані товари (матеріальні ресурси підприємств) в подальшому були використані у власній господарській діяльності позивача (за даними обліку значаться проданими).

Отже, витрати на придбані товари (матеріальні ресурси підприємства) відносяться до валових витрат згідно п. 5.1 ст. 5 Закону №283 як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, закупівельна вартість матеріальних ресурсів у розмірі 1.295.255,66 грн., що були реалізовані позивачем третім особам, мають бути враховані при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів позивача, тобто їх вартість не повинна бути вирахуваною із загальної балансової вартості запасів на початок звітного періоду.

Згідно з наявними в справі документами загальна сума матеріальних ресурсів, вартість яких не включається до валових витрат позивача та не враховується в обліку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів за перевірений період складає 840.895,96 грн., в тому числі 506.881,54 грн. у 1998 році та 334.014,42 тис. грн. за 9 місяців 1999 року.

Згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону №283 у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі. У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

На підставі даних про залишки товарних запасів на початок та кінець звітних періодів, що приймають участь у розрахунку приросту (убутку), розрахований приріст (убуток) матеріальних ресурсів позивача за період з 01.01.1998 по 30.09.1999 складає на початок звітних періодів 1.051.428,14 грн., на кінець звітних періодів 5.300.177,54 грн., убуток складає 4.248.749,40 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем вівся облік приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів для проведення відповідного корегування валових витрат, передбачених п. 5.9 ст. 5 Закону №283.

Для узагальнення інформації про валові витрати в системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку позивач використовував рахунок бухгалтерського обліку 18 „Валові витрати”. Даний балансовий рахунок свідчить, що в зв’язку з приростом балансової вартості матеріальних ресурсів, позивач зменшив валові витрати в 1998 р. на210,7 тис. грн. та на 5.104,8 тис. грн. у 1999р. В 1 кварталі 1999 р. позивач здійснив перерахунок приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів за 1998 р., в результаті якого самостійно виявив помилку. За новим розрахунком приріст матеріальних ресурсів в 1998 р. склав 569,5 тис. грн., тобто валові витрати за 1998 р. були завищені на загальну суму 358,8 тис. грн.

За результатами проведеного перерахунку позивач зменшив валові витрати на 358,8 тис. грн. у першому кварталі 1999 р. Зазначені виправлення знайшли відповідне відображення у бухгалтерському обліку позивача по рахунку 18 „Валові витрати” та в рядку 23 декларації з податку на прибуток за 1 квартал 1999 р.

Розрахований приріст (убуток) матеріальних ресурсів позивача за період з 01.01.1998 по 30.09.1999 складає 5.255.051,46 грн., а з урахуванням проведеного корегування (-419.311,72 грн.) убуток складає - 5.674.363Д 8 грн.

Таким чином, відповідно до даних рахунку 18 „Валові витрати” за 1998 р. та 9 місяців 1999 р., позивач зменшив валові витрати за рахунок приросту балансової вартості матеріальних ресурсів на 5.674,4 тис. грн.

Вартість запасів, що були реалізовані третім особам, позивач вираховував відповідно до вимог п. 1.4. Порядку № 124 із залишків на початок звітного періоду як матеріальні ресурси невиробничої сфери. До складу матеріальних ресурсів невиробничої сфери позивач включив вартість запасів, які були реалізовані третім особам, та матеріальні ресурси, що були використані на цілі, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції.

Згідно з положеннями п. 2 Порядку № 124 визначення приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів позивач здійснював шляхом порівнювання їх залишків на початок та на кінець звітного кварталу.

Загальний убуток матеріальних ресурсів за 9 місяців 1999 р. складає-5.104,7 тис. грн.

Згідно з деклараціями про прибуток підприємства за 1998 рік позивач в 13 рядку вказаних декларацій відобразив приріст балансової вартості запасів у розмірі 463.40 тис. грн. ;а 2-3 квартали) та їх убуток - 313.20 тис. грн. (за 1, 4 квартали).

За дев’ять місяців 1999 р. в 13 рядку декларації позивачем відображено приріст балансової вартості матеріальних ресурсів в обсязі 5.104, 7 тис. грн. (приріст у 2,3 кварталі -267,2 тис. грн., убуток за 1 квартал - 162,5 тис. грн.).

Приписами п. 4.9 ст. 4 Наказу № 124 встановлено, що у разі перевищення балансової вартості запасів на початок звітного кварталу над їх балансовою вартістю на кінець того самого кварталу (убутку), платник податку збільшує суму валових витрат такого звітного періоду на суму цього убутку (додаток “Ж”, рядок 4).

Якщо балансова вартість цих залишків на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того самого кварталу (приріст), то платник податку зменшує суму валових витрат такого звітного періоду на суму цього приросту (додаток „Л”, рядок 33.1).

Вищезазначені показники по обліку приросту (убутку) матеріальних ресурсів, що відображені в деклараціях про прибуток позивача та в додатках до них в цілому за період з 01.01.1998 по 01.10.1999 склали: зведеш дані приросту (убутку) - 5.622,00 тис. грн., приріст (убуток) за даними УДПЕЗ “Укртел-м” - 5.254,9 грн.

Як було встановлено судом першої інстанції, в 2 кварталі 1998 року та 1 кварталі 1999 року позивач додатково зменшив валові витрати на загальну суму 419.311,72 грн. за рахунок перерахунку показників приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів. Зазначені коригування знайшли своє відображення в 23 рядку декларації за підсумками 2 кварталу 1998 року та 1 кварталу 1999 року в розмірі 60,5 тис. грн. та 358,8 тис. грн. відповідно.

Таким чином, згідно з деклараціями про прибуток підприємства, позивач в 1998 р. зменшив валові витрати на загальну суму 210,7 тис. грн. (- 463,4 (приріст) + 313,2 (убуток)-60,5 (коригування)), в 1999 р. - на 5463,5 тис. грн. (- 5104,7 (приріст) - 358,8 (коригування).

Отже, за період з 01.01.1998 по 01.10.1999 в деклараціях позивача відображено зменшення валових витрат на загальну суму 5.674,2 тис. грн.

На підставі матеріалів справи встановлено, що відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивачем приросту (убутку) матеріальних ресурсів в період 1998 року та 9 місяців 1999 року проведено з відхиленнями від вимог чинного законодавства, що привело в сукупності до заниження валових витрат на 1.425.613,78 грн. (валові витрати, що підтверджені матеріалами справи, у розмірі 4.246.640,40 грн. - валові витрати, визначені позивачем, у розмірі 5.674.363,18 грн. = 1.425.613,78 грн. - відхилення).

Для узагальнення інформації про валові доходи в системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку позивач використовував рахунок бухгалтерського обліку 48 "Валові доходи” відповідно до Рекомендацій № 168.

За підсумковими відомостями по балансовому рахунку “48 “Валові доходи” встановлено, що за період 1998 року та 9 місяців 1999 року позивач до складу валових доходів включив прибуток від реалізації матеріальних ресурсів в розмірі 18.514,35 грн., в тому числі в 1998 році 18.514,35 грн. та за 9 місяців 1999 року - 0,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що валовий доход позивача від реалізації матеріальних запасів в 1998 році та за 9 місяців 1999 року склав 1.297.845,58 грн.

Таким чином в податковому обліку підприємства валовий дохід від реалізації матеріальних ресурсів занижений на 1.279.331,23 грн. (1.297.845,58 грн. - 18.514,35 грн.).

За період з 01.01.1998 по 01.10.1999 валові витрати підприємства занижені на 1.425.613,78грн.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" об’єкт оподаткування визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, визначених ст.. 5 цього Закону.

Таким чином, заниження валових доходів та валових витрат позивача в період 1998 р. та за 9 місяців 1999 р. призвело до завищення об’єкту оподаткування на 146.282,55 грн. (1.279.331,23 грн. - 1.425.613,78 грн.).

За таких обставин судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивачем приросту (убутку) матеріальних ресурсів в період 1998 р. та 9 місяців 1999 р., що було здійснене з відхиленням від вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не привело до заниження об’єкту оподаткування та виникнення недоїмки до бюджету по податку на прибуток.

Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відсутня сума недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) з податку на прибуток за розглянутими епізодами у загальній сумі 260.823,97 грн., а отже застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 78.247,19 грн. на підставі п.20.4 ст. 20 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є необґрунтованим.

Також, судом першої інстанції встановлено, що сума податку на прибуток та штрафних санкцій у загальному розмірі 342.096,78 грн. надмірно надійшли до бюджету.

Тому, апеляційний суд погоджується з місцевим судом, що позовні вимоги про зобов’язання Головного управління Державного казначейства України в м. Києві повернути позивачу з Державного бюджету України неправомірно стягнуті суми податку на прибуток у розмірі 260.823,97 грн., штрафних санкцій у розмірі 78.247,19 грн. та помилково стягнуту суму податку на прибуток у розмірі 3.025,62 підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає, що Господарський суд м. Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому залишає постанову без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі міста Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року у справі №11/116-11/197 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року у справі №11/116-11/197 за позовом ВАТ “Укртелеком” до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві за участю третьої особи - Спеціалізованої ДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним рішення залишити без змін.

3. Матеріали справи №11/116-11/197 повернути до Господарського суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її виготовлення в повному обсязі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Дзюбко П.О.

Судді

Дикунська С.Я.

Пантелієнко В.О.