Ухвала суду № 56158625, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/62902/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю представника відповідача: Бисикало Т.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року

у справі № 825/2983/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванівська»

до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванівська» (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2014 року № 0001501500.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від в1 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено частково: скасовано частково податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2014 року № 0001501500 у сумі 3 078,30 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість Товариством, за результатами якої складено акт від 22 квітня 2014 року № 71/25-22-15-019, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 209.2 статті 209, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України та пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11.

Висновки відповідача про порушення наведених норм позивачем, ґрунтуються на тому, що платником несвоєчасно сплачено (перераховано) податок на додану вартість на підставі декларації з податку на додану вартість від 20 червня 2011 року № 9004293352 у розмірі 30 793, 00 грн. та уточнюючим розрахунком з податку на додану вартість (скорочена декларація) від 20 липня 2011 року № 17186 у розмірі 4 грн.

На підставі наведеного акта прийнятно податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2014 року № 0001501500, яким Товариству на підставі положень статті 126 Податкового кодексу України визначено суму штрафу в розмірі 3 079, 7 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки порушення вчинені позивачем з 1 січня 2011 року по 30 червня 2011 року, Інспекція, донараховуючи суми штрафу, мала застосовувати положення пункту 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, відповідно до якої штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались з огляду на таке.

Пунктом 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11 визначено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Згідно з пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 203.2 пункту 203 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що сплата суми податкового зобов'язання поза межами 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, є податковим правопорушенням.

Недотримання названих положень при сплаті суми податкового зобов'язання становить склад правопорушення.

Порядок застосування штрафних санкцій внаслідок вчинення порушення, що полягає в несвоєчасній сплаті суми зобов'язання, визначений положеннями статті 126 Податкового кодексу України. За змістом пункту 126.1 наведеної статті у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

При цьому, законодавцем встановлено спеціальну норму, яка підлягає застосуванню при визначенні розміру штрафних санкцій у разі вчинення порушень платником податків податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року, а саме пункт 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, за змістом якого у разі вчинення порушень у наведений період штрафні санкції застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Таким чином, застосування штрафних санкцій у розмірі не більше 1 гривні відбувається у разі, якщо протиправні діяння (дія чи бездіяльність), що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених податковим законодавством, здійснено з 01 січня по 30 червня 2011 року. У разі вчинення порушення поза межами наведеного строку застосуванню підлягають положення статті 126 Податкового кодексу України.

Відтак, для правильного вирішення спору необхідно було встановити дату вчинення платником податків порушення, що полягає у несвоєчасній сплаті сум грошового зобов'язання.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, зазначаючи про необхідність застосування до позивача відповідного розміру штрафних санкцій, не перевірили на підставі належних та допустимих доказів коли саме позивачем вчинено порушення, що полягало у несвоєчасній сплаті сум зобов'язання, що визначені в податковій декларації та в уточнюючому розрахунку (скороченій декларації).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі підтвердження належними та допустимим доказами факту несвоєчасної сплати позивачем самостійно визначеного податкового зобов'язання з 01 січня по 30 червня 2011 року - штрафні санкції застосовуються у розмірі, визначеному пунктом 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, у разі вчинення названого порушення в інших, відмінних від зазначеного вище, періодах, при визначенні розміру штрафних санкцій застосовуються положення статті 126 Податкового кодексу України

Названі вище обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев М.І. Костенко