Ухвала суду № 56158585, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/35683/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015

у справі № 804/6013/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Трансмаш») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2013 №0008851501 та від 08.05.2014 №0000071501.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Тругор» за період березень 2013 року, з ПП «Зернопром» за період січень 2013 року, з ТОВ «Будконструкція-2012 року» за період лютий 2013 року, з ТОВ «Компанія «Бравель» за період березень 2013 року, з ТОВ «МТК» за період березень 2013 року, з ТОВ «Размус» за період квітень 2013 року, з ТОВ «Агро-Легія» за період січень-лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 19.11.2013 №2294.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: ч.1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочина вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах, здійснених ТОВ «Трансмаш» з контрагентами за перевіряємі періоди та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб; п.п. 185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України по правочинах здійснених ТОВ «Трансмаш», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ у розмірі 3566961,80 грн.

На думку податкового органу, операції з придбання товарів та послуг по ланцюгу постачання від ПП «Тругор», ПП «Зернопром», ТОВ «Будконструкція-2012 року», ТОВ «Компанія «Бравель», ТОВ «МТК», ТОВ «Размус» , ТОВ «Агро-Легія» до позивача не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). Також, мають місце відносини з фіктивними підприємствами.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2013 №0008851501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 3566961,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 891740,25 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

З урахуванням повторного протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання зі зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах визначених пп. 54.3.1, пп. 54.3.2, пп. 54.3.4, пп. 54.3.5, пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000071501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 891740,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не було підтверджено факт реальності та фактичності господарських операцій із контрагентами, то висновки податкового органу про порушення ним вимог діючого законодавства, що призвело до завищення суми податку на додану вартість у спірний період є обґрунтованими, та як наслідок, нарахування грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є законним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами. Крім того, контрагенти ТОВ «Трансмаш» на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість.

Проте, з такою позицією судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на наступне.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами ПП «Тругор», ПП «Зернопром», ТОВ «Будконструкція-2012 року», ТОВ «Компанія «Бравель», ТОВ «МТК», ТОВ «Размус» , ТОВ «Агро-Легія», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні поставлених товарів та наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)В.В. Кошіль (підпис)С.Е. Острович