Ухвала суду № 56158458, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/18945/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року у справі № 826/18270/13 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Промтех Інвест" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ТОВ „Промтех Інвест" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003032208, №0003042208, №0003052208 від 30 серпня 2013 року, якими визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 1833147 грн., з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1488658 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 93229 грн.

20 грудня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0003032208, №0003042208, №0003052208 від 30 серпня 2013 року.

Задовольняючи позов, суди зазначили, що позивачем документально підтверджено право на податковий кредит та витрати за реальними господарськими операціями з придбання товарів та послуг у задекларованих постачальників, а відповідачем не доведено належними засобами доказування нікчемності укладених договорів.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, відповідачем була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з його контрагентами: TOB „Аспектсервісгруп", TOB „Дана Плюс", TOB „Міксаро", TOB „Ас Буд Груп", TOB „Сапро-Бест", TOB „Боніт", ПП „БК „Перспектива", TOB „Логістик Бразерс", TOB „Архігідробуд", TOB „Молінджі", TOB „Біармсенс", TOB „Галаінтер", TOB „Жилдизайнбуд", TOB „Камтес", TOB „Вест Інтер'єр", TOB „Тор систем Бутсбах", TOB „Електропромкомплекс", TOB „Цс-Таб", ТОВ „Біолан Україна Груп", TOB „Сучасна Діагностика", TOB „Синтро-Клм", ПП „Гермес-Еліт", ПП „СКС-Буд", TOB „Стандартінжиніринг", TOB „Стройдевелопмент", TOB „Будтехсталь", TOB „Інвестмастербуд", ТОВ „Сагуаро", TOB „Асе Буд Груп", TOB „Сімиаза", ТОВ „Алігус", ТОВ „Екотех-СМУ", ТОВ „Сота-Стар", ТОВ „ППС-Груп", ТОВ „Промисловий ринок", ТОВ „Цитадель-Буд", ТОВ „Пром-спец ринок", ТОВ „Політехмастер", ТОВ „Лігабуд-фонд", ТОВ „Універспроф", ТОВ „Наш район", ТОВ „Мегабудфонд" та складено акт перевірки №109/1-22-08-36958601 від 12.08.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003032208 від 30.08.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 1833147 грн.; №0003042208 від 30.08.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 1488658 грн.; № 0003052208 від 30.08.2013, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 93229 гри.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на загальну суму 1833147 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, занижено суми податку на додану вартість, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного періоду на загальну суму 1488658 грн. та зменшено від'ємне значення по податку на додану вартість в вересні в сумі 93229 грн.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем у перевіряємому періоді було укладено низку договорів з: TOB „Екотех-СМУ" щодо оренди спецтехніки, ТОВ „Електропромисловий комплекс" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів, ТОВ „Електропромисловий комплекс" про купівлю-продаж піску, ТОВ „Біолан Україна Груп" про надання послуг оренди будівельних машин та устаткування, ТОВ „Торсистем Бутсбах" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів", ТОВ „Торсистем Бутсбах" про купівлю продаж будівельних матеріалів, ТОВ „Аспектсервісгруп" щодо купівлі-продажу асфальтобетон та щебінь, ПП „Цитадель-Буд" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів, ТОВ „Галашнтер" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів, ТОВ „Галаінтер" про поставку асфальтобетону, ТОВ „Ас Буд Груп" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів, ТОВ „Ас Буд Груп" про поставку будматеріалів, ТОВ „Алігус" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів, ТОВ „Цс-Таб" про надання послуг оренди будівельних машин та механізмів.

Позивачем отримані від контрагентів податкові накладні за період господарської діяльності.

Відповідно до вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути фактично здійснені господарські операції і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як убачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних вище зазначені контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Проте, приймаючи рішення у справі, судами взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та його вище зазначеними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Також, ухвалюючи рішення у справі, суди не з'ясували та не встановили обставини щодо ділової мети спірних господарських операцій, подальше використання придбаних послуг платником у власній господарській діяльності.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

При новому судовому розгляді адміністративної справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 220-1, 222, 223, 227, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.