Ухвала суду № 56158340, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/55138/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Бисикало Т.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року

у справі № 826/5713/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ТК КОМФОРТ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС ІНВЕСТ»

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ТК КОМФОРТ» (далі - ТОВ «ФІРМА ТК КОМФОРТ») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «ДІОНІС ІНВЕСТ») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року № 0007292207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ФІРМА ТК КОМФОРТ» задоволено: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року № 0007292207.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ДІОНІС ІНВЕСТ», за результатами якої складено акт перевірки від 21 листопада 2013 року №1983/2207/37535626, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «ДІОНІС ІНВЕСТ», оскільки господарські операції із зазначеним суб'єктом господарювання були нереальними та не пов'язаними з господарською діяльністю.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року № 0007292207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 311 121, 00 грн., в тому числі: 207 414, 00 грн. - основний платіж, 103 707, 00 - штрафні санкції.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не підтверджено належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентом та пов'язаності таких господарських операцій з господарською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції не погодився із наведеними висновками суду першої інстанції і, задовольняючи позовні вимоги, зробив висновок про те, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також пов'язаність наданих послуг з господарською діяльністю підтверджується документально.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 139 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між TOB «ФІРМА ТК КОМФОРТ» та TOB «ДІОНІС ІНВЕСТ» укладено договір про надання послуги щодо передпродажної підготовки товарів ТМ «Твист», TM «Twist Fashion», TM «MOSQUITALL», «Salamander», «Sitie», «Baby Line» та організації, реалізації заходів, дослідження ринку (маркетинг) на підтримку продукції ТМ замовника.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів (податкові накладні, акти надавання послуг, звіти до таких актів, банківські виписки, оборотно-сальдові відомості), оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, на підставі яких відбулись реальні зміни майнового стану TOB «ФІРМА ТК КОМФОРТ», а також пов'язаності вказаних операцій з господарської діяльністю позивача.

Оскільки наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача, які ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. При цьому зроблені у зазначеному акті висновки щодо неможливості контрагентом позивача вести господарську діяльність у зв'язку з відсутністю належних ресурсів не підтверджені належними доказами. Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Слід зазначити, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та непов'язаності наданих послуг з передпродажної підготовки з господарською діяльністю позивача, основними видами діяльності якого, згідно з актом перевірки, є неспеціалізована оптова торгівля та оптова торгівля товарами господарського призначення.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак