Ухвала суду № 56158323, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/50752/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Яремко В.П.,

прокурора Атаманюк В.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року

у справі № 1346/12/1370

за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" (далі - Товариство) звернулось в суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2011 року № 0002852301, № 0002862301, від 10 серпня 2011 року № 0007032301, № 0007022301, № 0007042301.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2011 року № 0002852301, № 0002862301, від 10 серпня 2011 року № 0007032301, № 0007022301, № 0007042301.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, прокурора, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланові перевірки позивача, за наслідками яких складено акти перевірок від 11 квітня 2011 року № 240/2301/35879807 та від 26 липня 2011 року № 151/2301/35879807, згідно з якими позивачем допущено порушення вимог:

- частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статей 216, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними з ТОВ "Новіком";

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 912 222,00 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного періоду на загальну суму 41 032 310,00 грн. та залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на загальну суму 521 417,00 грн.;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2011 року в сумі 8 470 008,00 грн. та занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року всього в сумі 4 929 300,00 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 41 553 727,00 грн., що призвело до завищення значення рядка 26 декларації за лютий 2011 року в сумі 39 110 909, 00 грн. та рядка 24 за березень 2011 року в сумі 36 640 820,00 грн., а також заниження податкового зобов'язання, яке підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на загальну суму 5 373 990, 00 грн., в тому числі за лютий 2011 року в сумі 2 442 818,00 грн. та за березень 2011 року в сумі 2 931 172,00 грн.

Підставою для наведених висновків, викладених в названих вище актах перевірок, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірок факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ "Новіком", ТОВ "Стратегія Груп", ТОВ "Вугілля Трейд", оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі наведених вище актів перевірок Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 11 квітня 2011 року № 0002852301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 912 223,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 912 222, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.;

- від 11 квітня 2011 року № 0002862301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 553 728,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 41 553 727, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

- від 10 серпня 2011 року № 0007032301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 8 470 009,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 8 470 008, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.;

- 10 серпня 2011 року № 0007022301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 4 929 301,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 4929300, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.;

- 10 серпня 2011 року № 0007042301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 5 373 991,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 5 373 990, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Новіком", ТОВ "Стратегія Груп", ТОВ "Вугілля Трейд") укладались договори купівлі-продажу обладнання, вугілля та тонких відходів, на підтвердження фактичної купівлі яких надано докази, зокрема договори, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товарів, інвентаризаційні описи, бухгалтерські відомості, платіжні доручення та банківські виписки.

Суди, надавши оцінку наведеним доказам, зробили висновок про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Новіком", ТОВ "Стратегія Груп", ТОВ "Вугілля Трейд".

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому товари/послуги, вартість яких відображається в податковому обліку, мають придбаватися з метою здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості придбаних товарів, належним чином не перевірили реальності господарських операцій та пов'язаності їх з господарською діяльністю Товариства.

Під час встановлення вказаних обставин слід мати на увазі наступне.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Слід відмітити і те, що про відсутність здійснення господарської операції можуть свідчити підтверджені належними та допустимими доказами доводи податкового органу, зокрема про те, що:

- задекларовані платником податків в податковому обліку господарські операції неможливо реально здійснити з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- для цілей оподаткування обліковувались тільки ті господарські операції, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, а для такого виду діяльності також потрібні здійснення й облік інших господарських операцій;

- операції здійснювалися з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- первинні документи обліку, які складаються в процесі здійснення певного виду господарської операції, відсутні.

Разом з тим, попередні судові інстанції фактично обмежились дослідженням документів, що складалися сторонами, без дослідження інших обставин, на підставі яких відповідач обґрунтовував свою позицію про штучне формування позивачем даних податкового обліку.

Таким чином, докази, на які послались суди попередніх інстанцій на обґрунтування рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Так, на підтвердження факту штучного формування позивачем даних податкового обліку Інспекція під час судового розгляду посилалась на те, що господарські операції оформлялись лише документально, без фактичного їх здійснення, про що свідчать встановлені під час перевірки обставини того, що, по-перше, під час обшуку в приміщенні бухгалтерії Товариства виявлено та вилучено два системні блоки комп'ютерів, в яких з файлами документів були створені документи від імені ТОВ "Новіком", а також чисті аркуші паперу з проставленими мокрими печатками останнього, по-друге, за змістом письмових пояснень ОСОБА_4, яка працювала на Товаристві на посаді заступника технічного директора з охорони навколишнього природного середовища, всі відходи, які знаходяться у хвостосховищах фабрики, є відходами, утвореними в результаті вуглезбагачення фабрики, тобто фактично за її поясненнями Товариству відходи не постачались, по-третє, неможливо ідентифікувати тонкі доходи, утворені в процесі провадження діяльності підприємства (тобто власні) та ті, які є власністю інших підприємств та знаходились у позивача на зберіганні та в подальшому, за твердженням позивача, придбані, адже зберігання власних та не власних відходів Товариства проводиться в одному місці та дані записи замінюють одне одного, по-четверте, у ТОВ "Новіком" була відсутня об'єктивна можливість виконати спірні господарські операції з підстав відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, по-п'яте, Товариством не здійснювалась оплата коштів за поставку вугілля ТОВ "Вугілля Трейд".

На думку податкового органу, наведені обставини свідчать про отримання позивачем внаслідок декларування наслідків господарських операцій з ТОВ "Новіком", ТОВ "Стратегія Груп", ТОВ "Вугілля Трейд" необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Про відсутність ділової мети можуть свідчити підтвердженні належними та допустимими доказами обставини:

- збільшення задекларованих витрат та зменшення об'єкта оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості;

- ускладнення процесу придбання або реалізації товарів шляхом використання посередників, за рахунок яких збільшується їх вартість.

Доказами про відсутність ділової мети можуть бути: документи або показання свідків, що свідчать про наявність прямих стосунків між набувачем і виробником або імпортером активу; інформація (у тому числі з відкритих джерел) щодо звичайних умов ділової поведінки на певному ринку; дані, отримані від виробника або перевізника, які засвідчують прямий шлях руху активів від виробника до набувача, без фактичної участі посередників у цьому процесі тощо.

Так, під час судового розгляду відповідач наполягав на тому, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були оформлені виключно для штучного формування даних податкового обліку, на що вказують наведені Інспекцією твердження про навмисність здійснення позивачем збиткових операцій з контрагентами.

Як свідчать матеріали справи, податковий орган зазначав, що позивачем ускладнено процес придбання відходів шляхом використання посередників, за рахунок яких штучно збільшилась вартість придбаного товару, на що вказує наведена відповідачам схема про те, що придбані у ТОВ "Новіком" тонкі відходи вуглезбагачення по ціні 201,6 грн. - це відходи попередньо продані Товариством по ціні 0,12 грн.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки наведеним доводам податкового органу як і залишили поза увагою і на вказану останнім обставину відсутності у позивача розумної економічної причини при придбанні вказаних відходів по ціні 201,60 грн., адже на час їх придбання у позивача перебувало у власності тонких доходів вуглезбагачення, кількість яких достатня для переробки Товариством як мінімум на 10 років, а власні тонкі відходи позивач відображав у податковому обліку по ціні 2,10 грн., тобто за ціною у понад 100 разів нижчою, ніж придбавалась у ТОВ "Новіком".

При цьому, у матеріалах справи відсутнє документальне обгрунтування придбання відходів за відповідною ціною.

Слід відмітити також і те, що під час судового розгляду суди попередніх інстанцій не перевірили наявності господарської мети придбання у контрагентів позивача обладнання та вугілля.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам необхідно було: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій та рух активів у процесі здійснення господарської діяльності; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак