Ухвала суду № 56158276, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/29693/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, ОСОБА_4 на постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 23 березня 2015 року, від 08 квітня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4, звернувся до Октябрського районного суду м. Полтава з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України, в якому, з урахуванням уточнень, просив: виходячи із завдань адміністративного судочинства захистити його законні права від протиправних дій відповідача; визнати за ним право на максимальний розмір пенсії, встановлений ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262- XII, як особі, що в період проходження військової служби приймала участь в ліквідації наслідків ядерної аварії та визнана учасником ЛНА на ЧАЕС 1 категорії, виходячи із щомісячного грошового забезпечення з 01 вересня 2009 р. - 95% (2 категорія), з 01 січня 2010 р. -100% (1 категорія); встановити вину Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в протиправних діях, направлених на відмову йому в праві на виплату щомісячної пенсії в максимальному розмірі від щомісячного грошового забезпечення - 95% з 01 вересня 2009 р., 100 % з 01 січня 2010 р., як це встановлено ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, для нього, особи, що має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи - 2 категорія з вересня 2009 р., 1 категорії з 30 грудня 2009 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виконати всі необхідні дії по нарахуванню та підготовці виплатних документів недоплаченої йому пенсії в максимальному розмірі від щомісячного грошового забезпечення для нього в розмірі 95% з 01 вересня 2009 р., 100% з 01 січня 2010 р. (категорія 1) як це передбачено ст.13 Закону України №2262-ХІІ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підвищити йому пенсію відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менше, як на 2% грошового забезпечення, як це передбачено ст. 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та ст. 64 Закону України №2262-ХІІ; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на мою користь недоплачену суму пенсії, тобто різницю між максимальним розміром пенсії від грошового забезпечення (95% з 01 вересня 2009 р., 100% з 01 січня 2010 р.) як це встановлено для осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262- XII та фактично виплаченою; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь підвищення пенсії відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менше, як на 2% грошового забезпечення за період з 01 вересня 2009 р. до цього часу, відповідно до ст. 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто за період невиплати пенсії в максимальному розмірі; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь моральну шкоду в розмірі 30000 грн. за протиправні (незаконні) дії, направлені на відмову в виплаті (позбавлення матеріальних прав) пенсії в максимальному розмірі за весь період невиплати з 01.09.2009 р. до цього часу; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду по виплаті йому недоплачених коштів щомісячної пенсії в максимальному розмірі, втрати частини доходів (індексації) та моральної шкоди по рішенню суду; витрати по перерахунку коштів по рішенню суду на його рахунок покласти на відповідача.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 березня 2015 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підготувати виплатні документи недоплаченої пенсії ОСОБА_4 в розмірі 98% з 01.02.2014 року від щомісячного грошового забезпечення (категорія 1) у відповідності до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підвищити ОСОБА_4 пенсію відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менше 2% грошового забезпечення у відповідності до ст. 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та ст. 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_4 недоплачену суму пенсії в розмірі 98% з 01.02.2014 року від щомісячного грошового забезпечення (категорія 1) у відповідності до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, з урахуванням індексації грошових доходів населення, але не менше, як на 2% грошового забезпечення у відповідності до ст. 97 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та ст. 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковою постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 08 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести нарахування та стягнення на користь позивача недоплаченої суми пенсії за період з 01.09.2009 року (95%), з 01.01.2010 року (100%) по 01.02.2014 року залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 23 березня 2015 року скасовано в частині задоволення позовних вимог. Прийнята в цій частині нава постанова, якою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_4 недоплачену суму пенсії в розмірі 98% з 01 лютого 2014 року від щомісячного грошового забезпечення (категорія 1) у відповідності до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. В іншій частині постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 23 березня 2015 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої (позивач оскаржує по суті та додаткову постанову суду 1-ї інстанції) та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивача та відповідач звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в якій просять їх скасувати: позивач - позов задовольнити повністю; відповідач - у задоволені позову відмовити.

Від обох заявників письмових заперечень на касаційні скарги один одного до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги заявників не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ядерному об'єкті, який прирівняний до учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має інвалідність II групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідками аварії на ядерному об'єкті, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 січня 2010 року та довідкою МСЕ №0016736 від 30 грудня 2009 року.

28 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про перерахунок пенсії.

01 листопада 2013 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області надано відповідь за вих. № 354/П-03, якою позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії з посилання на те, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії для осіб, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1 не повинен перевищувати 100 процентів, до категорії 2 - 95 процентів грошового забезпечення. Оскільки згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_4 приймав участь в ліквідації наслідків радіаційної аварії на військовому об'єкті ВМФ (а не Чорнобильській АЕС), максимальний розмір його пенсії з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 та 1 категорій починаючи з жовтня 2009 року та лютого 2010 року не змінився і до цього часту становить 90 відсотків грошового забезпечення, що відповідає чинному законодавству.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій, де суд апеляційної інстанції виправив допущену помилку судом першої інстанції, прийшли до висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що позивач наділений правом на отримання пенсії в розмірі 98% відповідних сум грошового забезпечення відповідно, так як вислуга років становить 36 років.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796 ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 10 Закону).

Згідно із положеннями статті 14 Закону №796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

1) інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1;

2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;

- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;

- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);

- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;

3) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:

- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів;

- у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів;

- у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів;

- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:

- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3;

Громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 2 грудня 1992 року прийняв Постанову №674, якою Затвердив Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).

Згідно із абз. 3 Преамбули даної Постанови громадянам, відносно яких застосовується цей Порядок, видаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідної категорії за зразками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. №501 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту першого Порядку, він визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, відносяться:

до категорії 1 - інваліди з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідною аварією, випробуванням або військовим навчанням, а також хворі на променеву хворобу внаслідок участі у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;

до категорії 2 - учасники випробувань ядерної зброї в атмосфері, бойових радіоактивних речовин і учасники військових навчань із застосуванням такої зброї та ліквідації наслідків ядерних аварій;

до категорії 3 - особи, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також ті, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань (якщо їх не віднесено до категорії 1) (пункт 2 Порядку).

Надаючи буквальне тлумачення вказаних положень Закону №796 та Порядку вбачається, що статус особи, як громадянина із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, прирівняний до статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто вона є громадянином, який брав безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків (частина перша статті 9 Закону №796).

У відповідності до пункту «в» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (у редакції, що діє з 17.07.2009 року, далі - Закон №2262) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).

Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Вбачаючи, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ядерному об'єкті, який прирівняний до учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має інвалідність II групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідками аварії на ядерному об'єкті, загальна вислуга років якого складає 36 років, а тому суди вірно задовольнили позов, визначивши за ним право на отримання розміру пенсії в показнику 98 % від щомісячного грошового забезпечення з 1 лютого 2014 року, так як позов поданий в серпні 2014 року (застосовано положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказане спростовує доводи представника відповідача щодо неможливості застосування до позивача положень статті 13 Закону №2262 в частині обрахунку розміру пенсії, що кратна 95 чи 100 % грошового забезпечення військовослужбовця.

Також не приймаються колегією суддів Вищого адміністративного суду України посилання останнього на пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду, оскільки, по-перше: дане питання вже вирішувалось у цій справі, про що 11 листопада 2014 року апеляційним судом прийнято відповідне рішення (яке набрало законної сили); по-друге: судами попередніх інстанцій задоволено позов виходячи із положень статті 99 КАС України, зокрема, задоволено позовні вимоги з розрахунку шестимісячного строку звернення до суду; по-третє: фактичною відмовою у здійсненні перерахунку пенсії слугує лист відповідача від 01.11.2013 року, з часу якого позивач дізнався про своє порушене право.

Щодо доводів позивача, вказаних у касаційній скарзі щодо незастосування положень статті 99 КАС України до даних правовідносин, з підстав виключності застосування будь-якого строку по виплаті пенсії військовослужбовцю суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини другої статті 87 від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Таке ж правило закріплене частиною другою статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також частини другої статті 55 Закону №2262 у яких йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів..

Водночас, згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення із цим позовом до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів..

За наведених обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України, приймаючи до уваги правову позицію Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 грудня 2013 року, вважає, що положення статті 55 Закону №2262 не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог позивача, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ. Натомість застосуванню підлягає стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення із цим позовом до суду), оскільки у справі, що розглядається, право позивача на отримання цих сум пенсії відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду.

Що ж до додаткової постанови суду першої інстанції, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України з посиланням на положення статті 168 КАС України вказує, про право суду приймати відповідне рішення як за власною ініціативою так і за ініціативою особи, яка брала учать у справі якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи відповідне судове рішення прийнято на підставі заяви представника відповідача (згідно журналу судового засідання від 23.03.2015 року приймав участь у розгляді справи по суті) та у зв'язку із не ухваленням судом рішення щодо частини позовних вимог (нарахування та стягнення на користь позивача недоплаченої суми пенсії в розмірі 95% за період з 01.09.2009 року, 100% з 01.01.2010 року - 01.02.2014 року).

Таким чином, додаткова постанова прийнята судом першої інстанції у чіткій відповідності положень статті 168 КАС України. При цьому, основний довід про відсутність у відповідача права на подання заяви про прийняття додаткового рішення, так як він не є позивачем, колегіє суддів Вищого адміністративного суду України не приймається з підстав необґрунтованості.

Не заслуговують уваги також доводи останнього щодо задоволення його позовних вимог в частині встановлення вини відповідача так як відповідно до статті 162 КАС України адміністративні суд не наділені повноваженнями розглядати та вирішувати відповідну вимогу. Зазначення позивача про необхідність стягнення на його користь моральної шкоди за спричинені моральні страждання по вчасному не призначенню бажаного розміру пенсії, що стало наслідком тривалого судового розгляду не підтверджуються жодними доказами. Відтак підтвердити факт завдання позивача з боку відповідача душевних страждань та (або), принижень честі чи гідності не вбачається за можливе.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків судів і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 23 березня 2015 року, від 08 квітня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець