Ухвала суду № 56158074, 24.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарі: Юрченко А.С.

за участю: представників позивача Козаченко Ю.С., Марущак Т.І.

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року у справі з позовом Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку в сумі 13 156 гривень 68 копійок.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість по оплаті за проживання в гуртожитку в сумі 21 629 гривень 18 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що заборгованість у відповідача утворилася за період проживання часу з вересня 2012 року по 25 серпня 2015 року; наявність заборгованості була виявлена за результатами проведеної службової перевірки 18 лютого 2015 року, в ході якої було встановлено, що відповідач не є працівником Університету, не є студентом, фактично проживає та зареєстрована у кімнаті площею 34, 0 кв.м. разом з дитиною - сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Від отримання повідомлень про заборгованість відповідач відмовилася, проте, щомісячно сплачує платежі продовжує проживати в гуртожитку.

Справа №755/5649/15-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/189/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л,П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі борг по оплаті за проживання в гуртожитку в сумі 21 629 гривень 18 копійок, 487 гривень 20 копійок судового збору, а всього стягнути 22 116 гривень 38 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники позивача Козаченко Ю.С. та Марущак Т.І., які діють на підставі довіреностей в інтересах Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином (т2 а.с. 11), а тому колегія суддів у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за її відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі є державним вищим навчальним закладом IV рівня акредитації. Фінансування Університету здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

На балансі Університету перебуває будівля студентського гуртожитку, розташована по АДРЕСА_1.

Проте, майно Університету, включаючи й студентський гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1, є загальнодержавною власністю та наданий у користування та оперативне управління Університету, що підтверджується наявним у справі листом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Як убачається з наявних у справі письмових доказів, наказом від 01 березня 2002 року № 34-к відповідач ОСОБА_4 була прийнята на посаду спеціаліста І категорії спортивного центру Університету.

Наказом від 08 жовтня 2012 року АДРЕСА_1-к була переведена на посаду провідного фахівця відділу охорони праці Університету, у подальшому, - наказом від 22 грудня 2014 року № 750-к була звільнена за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Висновку службової перевірки за фактами порушень правил внутрішнього розпорядку та порядку проживання в студентському гуртожитку УДУФМТ мешканкою ОСОБА_4 від 18 лютого 2015 року, листів Університету, які направлялися у відповідь на неодноразові запити народних депутатів і депутатів Київської міської ради, - в Університеті відсутнє документальне підтвердження (ордер, договір на проживання, реєстраційна картки тощо) проживання ОСОБА_4 в гуртожитку, оскільки на час вселення в гуртожиток станом на 12 жовтня 2001 року відповідач в Університеті не навчалась і не працювала, рішень про надання житлового приміщення у гуртожитку відповідачці та її сину ОСОБА_6 ректором Університету та комісією з поселення не приймалося і не затверджувалося, направлення на поселення відповідно до Житлового кодексу України не видавалися.

При цьому, сторонами у судовому засіданні визнавалося і, відповідно до статті 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню той факт, що з 12 жовтня 2001 року та на час розгляду справи відповідач ОСОБА_4 разом із своїм сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично проживає у гуртожитку в окремій кімнаті АДРЕСА_1, площею 34 кв. м., була зареєстрована у встановленому законом порядку 12 жовтня 2001 року, що також підтверджується реєстраційною відміткою в її паспорті.

Відповідно до ст.ст.67, 68, 162 ЖК України, Правил користування житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.1992 р. № 572, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, а наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартплату та плату за комунальні послуги.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_4 за проживання в гуртожитку здійснений на підставі наявних в матеріалах справи наказів ректора Університету від 26.08.2013 р. №466а «Про внесення змін до Наказу від 06.02.2013р. №100», від 29.04.2013р. № 242-а «Про підвищення вартості проживання в гуртожитку, від 06.02.2012 р. №100 «Про перегляд оплати за проживання в гуртожитку» та від 14.05.2009 №286 «Про перегляд оплати за проживання в гуртожитку, якими затверджені розміри щомісячної плати за проживання у гуртожитку.

Доводи відповідача про протиправність вказаних наказів та необґрунтованості встановленої ректором Університету плати, оскільки її розмір не ґрунтується на даних про витрати Університету, є необґрунтованими, оскільки зазначені накази відповідачем в судовому порядку не оскаржені, не чинними не визнавалися і не скасовані у встановленому порядку.

Вартість платних послуг, в тому числі і послуг за проживання, визначена позивачем з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» та спільного наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23.07.2010 №736/902/758 «Про затвердження порядків надання платних послуг державними і комунальними навчальними закладами».

Відповідно до цього наказу, вартість за проживання встановлена Університетом на базі економічного обґрунтування витрат, пов'язаних з її наданням, зокрема витрат на заробітну плату, нарахувань на заробітну плату, комунальних послуг та енергоносіїв, витрат на проведення обслуговування, ремонту та інших витрат.

Всі ці складові відображені в наданому позивачем суду кошторисі вартості проживання для інших громадян та працівників в кімнатах площею 34 кв.м. (2 особи) , який містить найменування наданих послуг, тарифи та суму; нарахування та відображення в обліку Університету плати за фактичне проживання відповідача здійснювалося на підставі Таблиці розподілу проживаючих в студентському гуртожитку, яка відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних бухгалтерських документів.

Твердження відповідача, що докази на підтвердження заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку є сфальсифікованими, а нарахування за проживання в гуртожитку суперечать встановленим тарифам, є безпідставними.

Згідно з п. 1.7 Положення про гуртожиток, а також п. 1.4 Правил внутрішнього розпорядку, при поселенні в гуртожиток Університету укладається договір на проживання, а не на житлово- комунальні послуги, як зазначає відповідач.

Статті 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг укласти договір на надання житлово-комунальних послуг (п. 1 ч. З ст. 20, п. З ч. 2 ст. 21 Закону).

Позивач не є виконавцем житлово-комунальних послуг, оскільки такими виконавцями,згідно наявних у справі доказів, є ТОВ «Єврореконструкція», ПАТ «Київенерго», ПАТ «АК «Водоканал» та інші.

Проте, оскільки балансоутримувачем гуртожитку, який перебуває у державній власності, тобто, особою, яка несе витрати з його утримання і обслуговування, здійснює користування ним та його оперативне управління є позивач, а відповідач фактично проживає у гуртожитку, то відсутність між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення ОСОБА_4 від їх оплати за умови фактичного проживання в гуртожитку, факт якого підтверджує відповідач.

Крім того, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком за умови, якщо споживачеві запропонований (знову ж таки) виконавцем послуг договір відповідає типовому договору, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, зазначеній в постанові від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс 12.

Згідно з п. 10.2 Положення про гуртожиток, розмір місячної плати за користування житловим приміщенням, місцями загального користування та за надані житлово-комунальні послуги встановлюється керівництвом Університету відповідно до законодавства, тарифів, порядку розрахунків.

Стосовно доводів відповідача про пролонгацію дії договору № 65 від 18.12.2006р. на проживання в гуртожитку і наявність у ньому встановленої плати в гуртожитку на рівні 87, 00 грн. щомісячно, судом встановлено, що згідно п. 6.1. договору термін його дії з 01.01.2007 по 31грудня 2007 року; будь-яких положень щодо автоматичної пролонгації строку його дії договір не містить.

Оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача за проживання у гуртожитку здійснений відповідно до ст. ст. 67, 68, 162 Житлового кодексу України, Правил користування житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, наказів ректора Університету від 26.08.2013 № 466а «Про внесення змін до Наказу від 06.02.2013р. № 100», від 29.04.2013 № 242а «Про підвищеннявартості проживання в гуртожитку, від 06.02.2012 № 100 «Про перегляд оплати за проживання в гуртожитку» та від 14.05.2009 № 286 «Про перегляд оплати за проживання в гуртожитку», якими затверджені розміри плати за проживання у гуртожитку, підтверджується Таблицею розподілу проживаючих в студентському гуртожитку, яка відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних бухгалтерських документів, ґрунтується на даних кошторису вартості проживання для інших громадян та працівників в кімнатах площею 34 кв.м. (2 особи) , який містить найменування наданих послуг, тарифи та суму; вказаний розрахунок відображає фактично сплачені відповідачем щомісячно грошові суми в рахунок погашення заборгованості, суд приймає вказаний розрахунок до уваги, як належний доказ на підтвердження наявної заборгованості відповідача по оплаті за проживання двох осіб (її і сина) у гуртожитку. Відповідно до вказаного розрахунку, заборгованість відповідача по оплаті за проживання в гуртожитку станом на25.08.2015р. становить 21 629, 18 грн.

Як підтверджується наданими суду доказами, відповідачці було надіслано письмове повідомлення від 08 вересня 2015 року про наявну заборгованість та необхідність проведення акту звірки, яке остання отримала 10 вересня 2015року і на вимогу позивача заборгованість не сплатила.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: